Посадові особи ТЦК мають дотримуватися процедури повідомлення осіб, які притягуються до відповідальності, інформувати їх про час та місце розгляду їх справи, в іншому випадку це буде вважатися позбавленням можливості реалізовувати свої процесуальні права, що є суттєвим порушення права на захист.
Недотримання процедурних приписів законодавства України про адміністративні правопорушення, передбачених, зокрема, статтями 278, 279 КУпАП з боку працівників ТЦК, тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності постанови. Про це зазначив Другий апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні від 5 грудня 2023 року по справі 551/978/23.
Історія справи
Чоловік звернувся до Шишацького районного суду Полтавської області з позовною заявою до Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якій просив суд постанову керівника Миргородського районного ТЦК, якою позивача притягнуто до відповідальності за ч.1 ст.210 КУпАП скасувати, як протиправну; провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю події і складу адмінправопорушення.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно військового квитка серії позивач після звільнення зі строкової служби з 25.05.1990 по 10.11.2001 перебував на військовому обліку в Шишацькому районному військовому комісаріаті Полтавської області та був знятий з обліку у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ (ОВС).
В лютому 2015 року військово-лікарською комісією УМВС України в Полтавській області позивача визнано обмежено придатним до військової служби.
Службу в ОВС позивач проходив в період з 14.04.2001 по 02.03.2015 та був звільнений за п.64 «Б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС.
В 2015 році позивачу управлінням кадрового забезпечення УМВС України в Полтавській області видано припис, яким запропоновано прибути до Шишацького РВК. Строк для постановки на військовий облік в приписі не вказано.
Наказом від 2015 року його прийнято на роботу на посаду начальника охорони агрофірми, згодом переведено на посаду начальника служби безпеки.
У липні 2023 з метою проходження медичного огляду та уточнення облікових даних позивача через адміністрацію агрофірми викликано до четвертого відділу Миргородського РТЦК та СП на 18.07.2023.
16.08.2023 начальником відділення обліку мобілізаційної роботи четвертого відділу Миргородського РТЦК та СП складено протокол за ч.1 ст.210 КУпАП, в якому вказано, що позивач з 2015 року не перебував в жодному військкоматі України на військовому обліку, чим порушив вимоги Закону «Про військовий обов`язок та військову службу».
17.08.2023 т.в.о. начальника Миргородського РТЦК та СП виніс постанову про притягнення позивача до відповідальності за ч.1 ст.210 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 1700 грн.
Місцевий суд задовольнив позов чоловіка. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТЦК подав апеляційну скаргу.
Позиція суду
Колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТЦК не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Миргородським районним ТЦК, як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАСУ покладає обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено обґрунтованість та правомірність оскаржуваної постанови.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі ст.7 КпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
За приписами ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені ТЦК розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники ТЦК.
Частиною 1 ст.210 КУпАП встановлено, що порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу.
Норма вказаної статті є бланкетною нормою, у диспозиції якої не встановлено певних правил поведінки і при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».
За приписами ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст.33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабміном.
Згідно з абз.5 п.2 ч.1 ст.37 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з ОВС) взяттю на військовий облік призовників та військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, звільнені зі служби начальницького та рядового складу МВС.
На час звільнення позивача з ОВС питання організації військового обліку регулювалось Положенням про військовий облік військовозобов`язаних і призовників, затвердженим постановою КМУ від 09.06.1994 року №377, яке до 03.08.2016 року мало гриф обмеження доступу «Для службового користування», а отже не могло бути доведеним до населення у відповідності до ст.57 Конституції України до зняття даного грифу.
Відповідно до п.11 Положення місцеві органи внутрішніх справ, керівники житлово-експлуатаційних організацій, а також підприємств, установ і організацій, які здійснюють експлуатацію будинків, домовласники, лікарсько-трудові експертні комісії, органи запису актів громадського стану, дізнання та попереднього слідства зобов`язані подавати військовим комісаріатам допомогу у роботі щодо забезпечення виконання громадянами України військового обов`язку і правил військового обліку.
Згідно з п.п. 14, 15 Положення за наявності на обліку в виконкомі місцевої ради, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах менше 500 військовозобов`язаних і призовників обов`язки щодо ведення військового обліку військовозобов`язаних і призовників та бронювання військовозобов`язаних за підприємствами, установами і організаціями покладаються на одного з працівників управління (відділу) кадрів виконкому місцевої ради, підприємства, установи, організації, навчального закладу,
Керівники виконкомів сільських, селищних і міських Рад, підприємств, установ, організацій і навчальних закладів інформують відповідні районні (міські) військові комісаріати про призначення, переміщення і звільнення працівників, які виконують обов`язки щодо ведення обліку військовозобов`язаних і призовників, а також щодо бронювання військовозобов`язаних за підприємствами, установами і організаціями.
Аналогічні норми, що покладають обов`язок ведення військового обліку військовозобов`язаних на керівників підприємств та працівників служби персоналу також збереглись в Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 року №921, який діяв по 05.01.2023 року, та Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487, який є чинним на даний час (далі по тексту - Порядок №1487).
Так, відповідно до п.16 Порядку №1487 військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації - на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки.
Персонально-первинний військовий облік передбачає облік відомостей стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. У селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ведення такого обліку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
Персональний військовий облік передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи (служби) або навчання та покладається на керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
Відповідно до п.17 Порядку №1487 військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.
На загальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.
Військовозобов`язані, які згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.
Відповідні до п.8 Порядку №1487 обов`язки з ведення військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях покладаються на працівників служби персоналу, служби управління персоналом (далі - служба персоналу).
Відповідно до п.34 Порядку №1487 з метою ведення персонального військового обліку державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації здійснюють перевірку у громадян України під час прийняття на роботу (навчання) наявності військово-облікового документа, визначеного у пункті 20 цього Порядку. Приймання на роботу (навчання), взяття на персональний військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки.
Пунктом 79 Порядку №1487 визначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:
- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
- організовують взаємодію з державними органами, підприємствами, установами та організаціями щодо строків та способів звіряння даних списків персонального військового обліку та карток первинного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також їх оповіщення.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАСУ передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення №59 від 16.08.2023 року встановлено, що позивач з 2015 року не перебував в жодному військкоматі України на військовому обліку, після звільнення з органів МВС не прибув для постановки на військовий облік військовозобов`язаних та по теперішній час не перебував на обліку, чим порушив вимоги Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
У матеріалах справи міститься припис від 02.03.2015 року, виданий майору міліції – позивачу, який з 14.04.2001 року по 02.03.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ на наказом УМВС України в Полтавській області від 27.02.2015 року звільнений у запас за п.64 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
При описанні суті правопорушення вказано, що позивачем заявлялось клопотання, в якому той повідомляв про те, в березні 2015 року він з`являвся до райвійськомату з відповідними документами, але його не поставили на в/облік з невідомих йому причин.
Відповідачем не надано належної правової оцінки щодо поданого позивачем клопотання, не здійснено відповідної перевірки та зазначено, що якби насправді позивач з`явився до райвійськомату, то його поставили на військовий облік з відповідною відміткою у військовому квитку.
Колегія суддів враховує посилання позивача, що не доведення до нього вимог Положення про військовий облік військовозобов`язаних і призовників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1994 року №377, яке було чинним на час його звільнення з ОВС та працевлаштування на роботу в агрофірмі та мало гриф обмеження доступу «ДСК», в сукупності з неналежним веденням військового обліку та організацією взаємодії з цього питання між Шишацьким районним військовим комісаріатом (в подальшому 4-й відділ Миргородського РТЦК та СП) та агрофірмою протягом 2015-2023 років, призвело до того, що позивача після звільнення з ОВС в 2015 році дотепер належним чином не взятий на військовий облік.
При цьому, на користь пояснень позивача про те, що він зі свого боку виконав всі дії для постановки на військовий облік та жодним чином не ухилявся від нього свідчить те, що, починаючи з 31.08.2015 він офіційно працевлаштований та до теперішнього часу працює у агрофірмі, яка є одним з найбільших підприємств на території колишнього Шишацького району Полтавської області та на якому неодмінно повинен бути організований персональний військовий облік.
Під час роботи на даному підприємстві позивач, як особа, що перебуває на військовому обліку під підпис 17.03.2019 був ознайомлений з Правилами військового обліку громадян, а в 2022 році йому взагалі надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, як заброньованому за місцем роботи військовозобов`язаному.
У липні 2023 року позивач в якості військовозобов`язаного пройшов військово-лікарську комісію за направленням Миргородського РТЦК та СП.
Отже, суд вважає слушними доводи позивача, що до липня-серпня 2023 року він добросовісно вважав, що перебуває на військовому обліку та не ухилявся від постановки на нього, а отже в його діях відсутній умисел на вчинення правопорушення, передбаченого ст.210 КУпАП.
На які порушення ТЦК вказав суд
Крім того, суд звертає увагу на чисельні процесуальні порушення, допущені при винесенні оскаржуваної постанови працівниками Миргородського РТЦК та СП.
Так, частиною 1 ст.210 КУпАП за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 850 грн).
Частиною 2 ст.210 КУпАП за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 грн. до 1700 грн).
При досліджені змісту адміністративного протоколу №59 від 16.08.2023 року, судом встановлено, що у ньому відсутнє посилання на дату вчинення адміністративного правопорушення або дату його виявлення. При описанні суті правопорушення відсутні дані про його вчинення повторно або в особливий період.
У вступній частині протоколу під його номером вказано, що правопорушення передбачене ч.1 ст. 210 КУпАП. В іншій його частині після описання суті правопорушення зазначено, що позивач вчинив правопорушення, передбачене ст.210 КУпАП, без посилання на відповідну частину.
Разом з тим, у оскаржуваній постанові вже вказано, що позивач вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.210 КУпАП в умовах особливого періоду та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн., що відповідає верхній межі санкції, передбаченої ч.2 ст.210 КУпАП. Однак у вступній частині постанови №59 вказано, що вона винесена за справою про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.210 КУпАП.
Таким чином, особа, яка проводила розгляд справи, вийшла за межі розгляду справи про адміністративне правопорушення та попри те, що на позивача протокол про адміністративне правопорушення було складено за ч.1 ст.210 КУпАП - застосувала до нього стягнення, передбачене санкцією ч.2 ст.210 КУпАП. При цьому, застосувала найсуворіше стягнення, передбачене санкцією даної норми (штраф 1700 грн.), жодним чином не аргументувавши необхідність та доцільність застосування найсуворішої міри стягнення.
Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
На думку суду при винесенні оскаржуваної постанови було порушено вимоги даної норми, оскільки відсутні докази того, що позивач був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи.
В протоколі міститься запис про те, що позивачу повідомлено, що розгляду справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 14-00 год. 17.08.2023 в кабінеті №9, однак його підпис у відповідній графі під цим записом відсутній, як і відсутній підпис про отримання ним копії даного протоколу.
За таких обставин, суд вважає, що посадовими особами не була дотримана процедура повідомлення позивача, як особи, яка притягується до відповідальності, інформації про час та місце розгляду його справи, а отже останній був позбавлений можливості реалізовувати свої процесуальні права, що суд вважає суттєвим порушення його права на захист.
Недотримання відповідачем процедурних приписів законодавства України про адміністративні правопорушення, передбачених, зокрема, статтями 278, 279 КУпАП, тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови з огляду на ненадання доказів, які б у достатній мірі і беззаперечно свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення та є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова винесена за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів винуватості позивача у вчинені інкримінованого йому правопорушення, без належного аналізу фактичних обставин справи та з суттєвими процесуальними порушеннями норм КУпАП та ч.2 ст.2 КАС України, тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи відсутність жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про наявність в діях позивача ознак складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.210 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Отже, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.