Верховний Суд вирішив, що Приватбанк має повернути клієнтці кошти, списані з її рахунку шахраями

Верховний Суд розглянув справу, де клієнтка «Приватбанку» позивалася до АТ КБ «ПриватБанк» про захист її прав споживача та стягнення грошових коштів, які їй з рахунку списали шахраї (справа №176/1445/22)

Позивачка була є держателем платіжних карток АТ КБ «ПриватБанк» у євро та гривні.

У липні 2022 року невідомі особи шахрайськими діями заволоділи доступом до додатка «Приват24» позивача та її грошовими коштами шляхом створення у додатку «Приват24» іншої картки та повного перерахування грошових коштів на створений картковий рахунок.

Вказані обставини АТ КБ «ПриватБанк» не спростовувало.

За фактом заволодіння грошовими коштами клієнтка звернулася до відповідача із заявою (вимогою) про проведення службового розслідування та повернення грошових коштів, які були на її карткових рахунках.

АТ КБ «ПриватБанк» надано відповідь про відмову у поверненні коштів з посиланням на те, що переказ коштів можливо здійснити лише за допомогою використання її фінансового телефону та іншої особистої інформації. Рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.

До ЄРДР внесені відомості (за попередньою кваліфікацією за частиною третьою статті 190 КК України) про те, що невстановлена особа з використанням електронно-обчислювальної техніки, шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами з банківських карток. Позивача повідомлено про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні. Рішенням міського суду позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд постанову апеляційного суду, який відмовив жінці у позові, скасував, і залишив в силі рішення міського суду з огляду на таке.

Як свідчить тлумачення норм статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов’язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов’язань.

Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов’язання.

При зверненні з позовом до суду клієнтка банку посилалася на те, що в липні 2022 року невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатка «Приват24» та безперешкодно зі сторони служби безпеки банку заволоділи грошовими коштами, які були на карткових рахунках, шляхом створення у додатку іншої картки та повного перерахування грошових коштів на створений картковий рахунок.

Після перерахування грошових коштів всі три карткові рахунки були закриті без її відома та погодження. Позивач вказувала, що жодних смс-повідомлень про проведені транзакції за прив’язаним до мобільного додатка «Приват24» номером телефону не отримувала. Позивач не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію. Картки не губила, доступу до них треті особи не мали.

Банком не було доведено, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до «Приват24», ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку.

Невід’ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію.

Проте апеляційний суд не врахував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, як захист прав споживача, правові відносини останнього з банком фактично не є рівними.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав до суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач як володілець та користувач картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції. Клієнтка як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції.

Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. Відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім’я позивача, не є підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.