Верховний Суд розглянув касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного адміністративного суду, якими визнано ГУ ПФУ таким, що не подало звіт про виконання рішення суду у цій справі без поважних причин та не підтвердило виконання рішення суду у повному обсязі, а також накладено на начальника ГУ ПФУ штраф у розмірі 50 000 гривень.
У цій справі рішенням суду першої інстанції, що набрало законної сили, частково задоволено адміністративний позов фізичної особи, а саме – визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо зменшення позивачу основного розміру пенсії під час перерахунку пенсії з 76% сум грошового забезпечення до 70% сум грошового забезпечення; визнано протиправною відмову ГУ ПФУ щодо непроведення позивачу перерахунку основного розміру пенсії, виходячи з 76% сум грошового забезпечення, та зобов`язано ГУ ПФУ провести позивачу відповідний перерахунок пенсії та здійснити її виплату.
Ухвалою суду встановлено судовий контроль за виконанням вищезазначеного судового рішення, яким ГУ ПФУ встановлено строк для подання суду звіту про виконання вказаного судового рішення – протягом одного календарного місяця з дати отримання копії даної ухвали; покладено обов`язок виконання даної ухвали у зазначеній вище частині на керівника ГУ ПФУ (особу, що виконує його обов`язки).
У подальшому судами першої та апеляційної інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення.
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи ці рішення у касаційному порядку, Верховний Суд частково погодився з доводами Головного управління Пенсійного фонду та скасував оскаржувані судові рішення у частині, що стосується накладення штрафу на керівника ГУ ПФУ, в іншій частині залишив судові рішення без змін.
Суд виходив з того, що обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Верховний Суд врахував, що з метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено, зокрема, дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У звʼязку з цим, зроблено висновок, що судами можуть бути вжиті заходи реагування у зв`язку із невиконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду. При цьому, для прийняття судом звіту суб`єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб`єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням.
Верховний Суд зазначив, що статтею 382 КАС України чітко регламентовано порядок розгляду судами питання про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.
Так, відповідно до частини четвертої статті 382 КАС України питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що суд першої інстанції приймав рішення про призначення справи про накладення штрафу на начальника ГУ ПФУ до розгляду у судовому засіданні із повідомленням сторін або всі сторони подавали до суду клопотання про розгляд вказаного питання без їх участі.
Таким чином, розглянувши питання про накладення штрафу на начальника ГУ ПФУ у письмовому порядку без повідомлення сторін, суд порушив імперативні вимоги частини четвертої статті 382 КАС України та позбавив начальника ГУ ПФУ права подати усні та письмові пояснення щодо наявності підстав накладення штрафу, а також відповідні докази, які могли бути враховані вказаним судом під час вирішення питання про наявність підстав для накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу, не звернув увагу на вказані порушення суду першої інстанції.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 382 КАС України та про незаконність оскаржуваних судових рішень у частині накладення штрафу на начальника ГУ ПФУ.
Верховний Суд також звернув увагу на необхідність врахування у цій справі напрацьованих ЄСПЛ критеріїв наявності звинувачень кримінального характеру, широко відомих як «критерії Енгеля» (рішення ЄСПЛ у справі «Engel and оthers v. Netherlands», заява № 5100/71), які передбачають необхідність врахування судами: кваліфікації правопорушення згідно з національним законодавством, характеру правопорушення та суворості покарання, якому обвинувачений ризикує бути підданий.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України у рішенні від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015, згідно з положеннями статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку (пункт 1); винятки з цього права можуть поширюватися на правопорушення, визначені законом як незначні (пункт 2).
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказав, що термін "кримінальне правопорушення", що міститься у статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, має автономне значення і охоплює суворі за своїми наслідками види адміністративних стягнень, до яких належать адміністративний арешт та значні адміністративні штрафи.
З огляду на зазначені критерії, а також вид та суворість покарання стосовно фізичної особи керівника ГУ ПФУ (штраф у розмірі 50 000 гривень), Суд вказав на необхідність застосування у такій категорії справ при визначенні виду та форми адміністративної відповідальності максимальних стандартів доказування, гарантуючи конституційні принципи рівності та змагальності.
Постанова Верховного Суду від 8 вересня 2023 року у справі № 640/21223/20 (адміністративне провадження № К/990/9827/23).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.