Справу про захист історичного ареалу міста Львова з метою забезпечення єдності практики передано на розгляд Судової палати КАС ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Міністерства культури та інформаційної політики України, третя особа - Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування припису.

У цій справі спірні правовідносини стосувалися правомірності припису Мінкультури щодо зупинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті будівництва, яке виконується в межах історичного ареалу міста Львова (рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 9 грудня 2005 року № 1311) й у межах охоронної (буферної) зони об`єкта «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, оскільки дійшов висновку про те, що Мінкультури під час винесення спірного припису діяло у межах повноважень, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885, а також на виконання покладеного на Міністерство завдання щодо охорони об`єктів всесвітньої культурної спадщини.

Суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову. При цьому, ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що проєктна документація позивачем була розроблена та затверджена у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень; проведено її експертизу та отримано дозвіл на початок виконання будівельних робіт; історико-архітектурний опорний план та історичний ареал м. Львова не затверджений у встановленому законом порядку; оскаржуваний припис Мінкультури № 868/6.11.6. від 26 липня 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі норм матеріального права, Верховний Суд звернув увагу на необхідності забезпечення єдності судової практики при вирішенні спорів, що стосуються встановлення правового режиму історичного ареалу м. Львова в аспекті застосування статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318.

З огляду на вищезазначене, справу № 380/13557/21 передано на розгляд Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з метою вирішення питання про відступ від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 813/3269/17.

Ухвала Верховного Суду від 5 вересня 2023 року у справі № 380/13557/21 (адміністративне провадження № К/990/18928/23).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.