Військовозобов’язаний через релігійні переконання просив направити його на альтернативну службу, — Верховний Суд звернув увагу, що суди не з’ясували всіх обставин і скасував вирок

Чоловік просив замінити йому військову службу за мобілізацією на альтернативну невійськову службу відповідно до положень ст. 35 ч. 4 Конституції України у зв’язку із релігійними переконаннями. Однак суд першої інстанції не врахував позицію обвинуваченого, яку він повідомив в показаннях, щодо обставин його відмови від направлення до військової частини, мотиву таких його дій та дійшов до висновку про можливість здійснити судовий розгляд в спрощеному порядку ст. 349 ч. 3 КПК без з`ясування всіх обставин.

Крім того, суд першої інстанції не обґрунтував висновок про те, що обвинувачений не має права на проходження альтернативної служби, хоча він вважав, що має таке право у зв`язку із своїми релігійними переконаннями.

На те, що у вироку суду першої інстанції не наведено належного обґрунтування щодо вказаного питання з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та позиції самого обвинуваченого, звернув увагу Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 25 травня 2023 року по справі №344/7666/22.

Зокрема, ККС ВС звернув увагу, що суд першої інстанції мав з’ясувати наявність чи відсутність підстав для проходження альтернативної служби з урахуванням Конституції України, законів України, які регулюють вказане питання, а також основних міжнародних договорів, які регламентують право людини на свободу совісті і віросповідання.

Обставини справи

Вироком Івано-Франківського міського суду від 15 вересня 2022 року чоловіка засуджено за ст. 336 КК (ухилення від призову) із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на один рік. Івано-Франківський апеляційний суд 16 січня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишив без задоволення.

Так, у зв`язку із веденням активних бойових дій на території Донецької області чоловік 30 травня 2022 року приїхав до м. Івано-Франківськ, де того ж дня був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, що тимчасово проживає на території м. Івано-Франківськ, а також взятий на військовий облік. Згідно з довідкою військово-лікарської комісії його визнано придатним до військової служби за віком і станом здоров`я. 1 червня 2022 року йому вручено повістку про обов`язок з`явитися на призовну дільницю, з метою його призову за мобілізацією до Збройних Сил.

2 червня 2022 року чоловік, прибувши до дільниці, убувати до військової частини відмовився, заявивши, що відмовляється проходити військову службу у зв`язку із релігійними переконаннями. Того ж дня військовозобов`язаному було роз`яснено положення Закону «Про альтернативну (невійськову) службу» та вручено другу повістку.

Незважаючи на це чоловік, не маючи, на думку суду, права на відстрочку від призову, а також відповідно до ст. 2 Закону «Про альтернативну (невійськову) службу» - права на альтернативну службу, убувати за мобілізацією в Збройні Сили України категорично відмовився.

У касаційній скарзі засуджений зазначає, що він в умовах дії воєнного стану сумлінно відмовився від військової служби та просив замінити йому його військовий обов`язок і військову службу за мобілізацією на альтернативну невійськову службу відповідно до положень ст. 35 ч. 4 Конституції України. Проте, суди обох інстанцій не з`ясували цих обставин та помилково дійшли до висновку про те, що він переслідував мету ухилення від призову, а не правомірно заявляв про відмову проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями.

Вважає, що його заява про відмову від проходження військової служби у зв`язку з релігійними переконаннями є достатнім доказом наявності таких переконань. За таких обставин вважає, що суди обох інстанцій не виконали вимоги ряду міжнародних договорів, учасником яких є України, не врахували практику Європейського суду з прав людини щодо вказаного питання та не обґрунтували свої рішення щодо правильності визнання винуватим у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК за вищевказаних обставин, не забезпечивши йому можливість проходження альтернативної служби.

Також вказує на необґрунтованість призначеного йому покарання у виді реального позбавлення волі та незастосування до нього положень ст. 75 КК. Зазначає, що відомості, викладені у висновку спеціаліста щодо застосування в кримінальному провадженні та тлумачення статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті права на сумлінну відмову від військової служби, не було взято до уваги і результатам дослідження спеціаліста не було надано оцінку в рішенні суду апеляційної інстанції.

Разом із цим захисник в суді апеляційної інстанції двічі просив врахувати цей висновок як інформацію при ухваленні рішення апеляційним судом.

Вважає, що оскаржуваними вироком та ухвалою не застосовані, хоча мали бути застосовані положення ст. 19 ч. 2 Закону «Про міжнародні договори України», статті 4, 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до ст. 349 ч. 3 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин кримінального правопорушення, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України.

Із оригінального примірника технічного носія інформації судового засідання суду першої інстанції вбачається, що головуючий зазначив про можливість здійснити розгляд в порядку ст. 349 ч. 3 КПК і роз`яснив порядок та наслідки такого розгляду. Під час допиту в суді першої інстанції чоловік надав показання щодо висунутого йому обвинувачення за ст. 336 КК України, та не підтвердив усіх обставин його вчинення, зазначені в обвинувальному акті. 

При цьому в суді першої інстанції обвинувачений зазначив, що виконання військового обов`язку суперечить його релігійним переконаннями та вважав, що має право на проходження альтернативної військової служби, зазначивши саме ці обставини як мотив його відмови від убування до військової частини.

Таким чином обвинувачений в судовому засіданні заперечив встановлені в обвинувальному акті обставини щодо мотиву його дій пов`язаних з відмовою убувати до військової частини, кваліфікованих як ухилення від призову та щодо відсутності у нього підстав для проходження альтернативної служби. Проте суд першої інстанції після допиту чоловіка не вжив відповідних заходів для з`ясування його позиції щодо пред`явленого йому обвинувачення, можливості розгляду кримінального провадження в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України та наявності підстав для такого розгляду з врахуванням його показань, продовживши розгляд провадження в спрощеному порядку.

У ст. 91 ч. 1 КК наведені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Серед іншого у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Відповідно до вимог ст. 374 ч. 3 п. 2 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Мотиви - це усвідомлені потреби людини як дійсні, так і уявні, які спонукають її до вчинення певних дій і викликали у особи рішучість вчинити протиправне діяння. Мотив, як ознака кримінального правопорушення, має досить важливе значення, оскільки не встановивши його тяжко зрозуміти та встановити кримінальний характер діяння. Мотив кримінального правопорушення відповідає на питання, чим керується особа, яка чинить кримінальне правопорушення.

Суд першої інстанції не врахував позицію обвинуваченого, яку він повідомив в показаннях суду, щодо обставин його відмови від направлення до військової частини, мотиву таких його дій та дійшов до помилкового висновку про можливість здійснити судовий розгляд в спрощеному порядку ст. 349 ч. 3 КПК без з`ясування цих обставин події.

Крім того, в порушення вимог ст. 374 КПК у вироку суду першої інстанції відсутнє обґрунтування висновку про те, що обвинувачений не має права на проходження альтернативної служби, хоча він вважав, що має таке право у зв`язку із своїми релігійними переконаннями. У вироку не наведено належного обґрунтування щодо вказаного питання з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та позиції самого обвинуваченого.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Разом з цим, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою (ст. 35 Конституції України).

Відповідно до Закону «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. Статтею другою вказаного закону передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 10 листопада 1999 року №2066 підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

• несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;
• відсутність підтвердження істинності релігійних переконань;
• неявка громадянина без поважних причин до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації.

Частиною 3 статті 4 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-XII передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

За обставин того, що обвинувачений заперечив частину оголошених в обвинувальному акті обставин, зокрема щодо мети і мотиву його дій, вважаючи, що він мав право на проходження альтернативної служби у зв`язку зі своїми релігійними переконаннями, суду першої інстанції слід було повернутись до обговорення питання про визначення обсягу доказів та встановлення порядку їх дослідження, оскільки наявність вищезазначених протиріч свідчить про те, що обвинувачений фактично оспорював обставини вчинення злочину і суд мав розглянути кримінальне провадження в загальному порядку, а не застосовувати процедуру, що визначена ст. 349 ч. 3 КПК.

Усі зазначені обвинуваченим обставини підлягали з`ясуванню та перевірці судом першої інстанції з метою встановлення наявності чи відсутності підстав для проходження ним альтернативної служби з урахуванням Конституції України, законів України, які регулюють вказане питання, а також основних міжнародних договорів, які регламентують право людини на свободу совісті і віросповідання та згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, вирок суду першої інстанції в цій частині не відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.

При розгляді апеляційної скарги засудженого суд апеляційної інстанції на вказані порушення закону уваги не звернув, чим порушив вимоги ст.ст. 370, 419 КПК.

Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК є підставою для скасування вироку та ухвали щодо обвинуваченого із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, а касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню частково.

При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, справу розглянути відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення. Інші доводи касаційної скарги засудженого щодо відсутності у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, а також наявність у нього підстав для проходження альтернативної служби, підлягають перевірці та з`ясуванню під час нового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої інстанції ВС виходить з наступного.

Під час досудового розслідування обвинувачений не ухилявся від органу досудового розслідування та запобіжний захід в межах досудового розслідування йому не обирався. Під час розгляду кримінального провадження судами обох інстанцій також не ухилявся від суду та до набрання вироком законної сили йому запобіжний захід не обирався. Після набрання вироком законної сили, в порядку виконання вироку, обвинувачений був затриманий та поміщений до ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12». Дані про те, що він переховувася від органу досудового розслідування чи суду або перешкоджав кримінальному провадженню в матеріалах кримінального провадження відсутні, а тому суд касаційної інстанції з врахуванням таких обставин не обирає обвинуваченому запобіжний захід.

Зважаючи на вищезазначене та те, що судові рішення щодо обвинуваченого підлягають скасуванню, він має бути звільнений з-під варти негайно. Питання щодо обрання йому запобіжного заходу може бути вирішене в передбаченому законом порядку судом першої інстанції, на розгляд якого направляється вказане кримінальне провадження.

Отже, Верховний Суд касаційну скаргу засудженого задовольнив частково. Вирок Івано-Франківського міського суду та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд в суді першої інстанції. Засудженого звільнив з-під варти негайно.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.