Особливість визначення суми судового збору у контексті гарантованого доступу до суду та принципу процесуальної економії: позиція ВС

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства культури та інформаційної політики України (Мінкультури) на ухвалу апеляційного адміністративного суду, якою апеляційну скаргу Мінкультури повернуто скаржнику.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що попередньою ухвалою було залишено апеляційну скаргу без руху через її невідповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржнику було надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання документа про сплату судового збору, однак, скаржником недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк не було усунуто.

Переглядаючи ухвалу суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги Мінкультури, скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи до цього суду для продовження розгляду.

Верховний Суд виходив з аналізу статей 169 та 298 КАС України, а також положень Закону «Про судовий збір», на підставі чого погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ненадання скаржником документа про сплату судового збору є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а у разі не усунення такого недоліку - повернення особі, яка її подала.

Водночас, Верховний Суд вказав на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що оскільки відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржувалося в цілому, то сума судового збору за подання апеляційної скарги мала бути сплачена у повному обсязі, виходячи з розрахунку 150% розміру судового збору, сплаченого у суді першої інстанції.

З цього приводу Суд звернув увагу на те, що відповідач в апеляційній скарзі оскаржував рішення суду першої інстанції тільки у частині задоволення позову, тобто щодо двох позовних вимог немайнового характеру, про що Мінкультури й зазначав у заяві, поданій на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку усім доводам, наведеним у заяві відповідача стосовно розміру судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, чим недотримався вимог пункту 3 частини першої статті 248 КАС України щодо мотивованості ухвали суду.

З урахуванням положень частини другої статті 121 КАС України та частин третьої та четвертої статті 6 Закону України «Про судовий збір» Суд сформулював правовий висновок про те, що:

за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у певній частині задоволених/відмовлених у задоволенні вимог судовий збір сплачується у розмірі, пропорційному частині, в якій оскаржується судове рішення;

вирішуючи питання про розмір судового збору за подання апеляційної скарги, суд повинен неухильно дотримуватися вимог пункту 3 частини першої статті 248 КАС України щодо мотивованості ухвали суду з наведенням обґрунтувань щодо визначення конкретного розміру судового збору;

з урахуванням обставин справи суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, шляхом надання документу про сплату судового збору, має право продовжити процесуальний строк, встановлений судом, тобто надати новий строк на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була вчинена у первісно встановлений строк з поважних причин.

Постанова Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 640/19270/21 (адміністративне провадження № К/990/34169/22).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.