Суд першої інстанції вважав показання свідка недопустимим доказом, бо під час досудового розслідування сторона захисту не відкрила його стороні обвинувачення: як розсудив Верховний Суд

Показання свідка, викликаного судом за клопотанням сторони захисту, з`являються лише під час його допиту в судовому засіданні і, таким чином, не можуть бути відкриті до цього моменту.

Таким чином, вимоги статті 290 КПК не перешкоджають стороні захисту шукати і надавати суду докази після закінчення досудового розслідування, у тому числі під час розгляду справи в суді першої інстанції. Це зокрема підтверджується положеннями пункту 8 частини 3 статті 42 КПК, відповідно до яких обвинувачений, тобто особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду, має право збирати і подавати докази.

Виключення такої можливості істотним чином обмежить здатність обвинуваченої особи ефективно захищатися від обвинувачення.

В контексті ефективної організації судочинства бажано, щоб сторони завчасно повідомляли суд і одна одну про намір допитати ту чи іншу особу, щоб уникнути затягування розгляду справи. Однак законодавець не передбачив таку вимогу, принаймні для сторони захисту, і допустимість доказів, зокрема показань свідка в суді, не може залежати від своєчасності повідомлення про свідка, якого сторона має намір допитати.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №462/1710/16-к.

Обставини справи

Залізничний районний суд Львова засудив чоловіка за частиною 2 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Суд визнав доведеним, що 7 лютого 2016 року о 05:15 засуджений, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння на вул. Широкій у м. Львові поруч із магазином «Первак Табак», спільно з іншими особами вдарив потерпілого по голові та тулубу, після чого відкрито заволоділи його гаманцем, спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 1850 грн.

Львівський апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі захисник просив скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК. Він зазначає, що висновки суду щодо обставин справи не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Зокрема потерпілий, засуджені та свідок не підтвердили, що усі троє засуджених завдавали ударів потерпілому. Окрім того, висновком судово-медичної експертизи не підтверджено завдання ударів по тулубу потерпілого.

Також захисник вважає, що суди безпідставно визнали недопустимими показання свідка, яка була очевидицею події. Свідок стверджувала, що засуджений не брав участі у пограбуванні потерпілого.

Окрім того, захисник звертає увагу на те, що не доведено попередньої домовленості засуджених на вчинення грабежу.

Оцінка Верховного Суду

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково.

Відповідно до положень статей 84, 86 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із частиною 1 статті 95 КПК показання це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Відповідно до статей 42, 46 КПК сторона захисту має право клопотати про допит свідків.

Частиною 2 статті 22 КПК передбачено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 цієї ж статті передбачає обов`язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані. Закон, передбачивши право стороні захисту вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, тим самим передбачив і обов`язок суду їх розглянути в сукупності з іншими доказами. Такий підхід законодавця повністю відповідає вимогам статті 6§1 та §3(b) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Свідок – продавчиня магазину, поруч з яким відбувалися події, що стали підставою для обвинувачення, не була допитана під час досудового розслідування, але 20 вересня 2016 року була допитана в судовому засіданні.

У вироку суд першої інстанції визнав показання цього свідка недопустимим доказом, пославшись на те, що сторона захисту не виконала вимоги статті 290 КПК, оскільки під час досудового розслідування не відкрила стороні обвинувачення цей доказ.

Сторона захисту вважає, що рішення суду першої інстанцій про визнання недопустимими показань цього свідка не ґрунтуються на положеннях закону. Суд погоджується з цим доводом касаційної скарги.

Висновок суду про недопустимість цього доказу ґрунтується на помилковому тлумаченні положень статті 290 КПК, що стосується відкриття сторонами доказів, наявних в неї на час закінчення досудового розслідування. Згідно із частиною 6 цієї статті сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана відкрити речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

Це положення не згадує показань свідка, оскільки, на відміну від сторони обвинувачення, сторона захисту не може проводити допит і отримувати показання, а лише пояснення, які відповідно до частини 8 статті 95 КПК не є джерелом доказів. Тому на сторону захисту законом не покладено обов`язку відкривати доказ, який вона в принципі не може мати в своєму розпорядженні.

Суд вважає, що тлумачення, яке надав суд першої інстанції положенням статті 290 КПК, покладає на сторону захисту обов`язок з відкриття доказів, який не передбачений законом і не може бути нею виконаний.

Показання свідка, викликаного судом за клопотанням сторони захисту, з`являються лише під час його допиту в судовому засіданні і, таким чином, не можуть бути відкриті до цього моменту.

Таким чином, вимоги статті 290 КПК не перешкоджають стороні захисту шукати і надавати суду докази після закінчення досудового розслідування, у тому числі під час розгляду справи в суді першої інстанції. Це зокрема підтверджується положеннями пункту 8 частини 3 статті 42 КПК, відповідно до яких обвинувачений, тобто особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду, має право збирати і подавати докази.

Виключення такої можливості істотним чином обмежить здатність обвинуваченої особи ефективно захищатися від обвинувачення, оскільки лише після закінчення досудового розслідування сторона захисту отримує доступ до доказів, на підставі яких сформульовано обвинувачення, і після цього має повноцінну можливість побудувати стратегію і тактику захисту, що включає пошук і надання доказів.

Суд погоджується з тим, що у разі з`явлення доказу, про який іншій стороні не було відомо, ця сторона має право на достатній час і можливості для вивчення нового доказу і, як у цьому разі, на підготовку до допиту, а суд має забезпечити стороні такі можливості відповідно до статті 22 КПК.

Тому в контексті ефективної організації судочинства бажано, щоб сторони завчасно повідомляли суд і одна одну про намір допитати ту чи іншу особу, щоб уникнути затягування розгляду справи. Однак Суд відзначає, що законодавець не передбачив таку вимогу, принаймні для сторони захисту, і допустимість доказів, зокрема показань свідка в суді, не може залежати від своєчасності повідомлення про свідка, якого сторона має намір допитати.

Суд зазначає, що у цій справі питання дотримання права сторони обвинувачення на належну підготовку до допиту не виникає.

Під час судового засідання захисник оголосив письмові пояснення свідка та заявив, що має намір допитати її зі сторони захисту. Свідок був допитаний лише через 2 місяці, і сторона обвинувачення мала змогу ознайомитись із її письмовими поясненнями, щоб зрозуміти їх зміст, і достатньо часу для підготовки до перехресного допиту. В судовому засіданні сторони кримінального провадження мали можливість піддати свідка перехресному допиту, у тому числі і піддати сумніву достовірність її показань чи надати інші докази на їх спростування.

За таких обставин визнання недопустимими показань свідка є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке апеляційний суд не усунув і не навів у своїй ухвалі достатніх мотивів для спростування доводів сторони захисту.

Суд не має можливості безпосередньо досліджувати докази, а тому не може висловлюватися щодо достовірності цих показань та їх впливу на доведення винуватості засуджених, тому не може прийняти остаточне рішення у справі. Цей доказ має бути досліджений під час нового розгляду справи та оцінений в сукупності з іншими доказами.

На підставі викладеного Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 КПК і підлягає скасуванню.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно дослідити обставини справи та, враховуючи висновки і мотиви Суду, на підставі яких скасовано оскаржену ухвалу, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній та касаційній скаргах, дати на них вичерпні відповіді та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.