День оприлюднення судового рішення в Реєстрі не прирівняно до дня вручення судового рішення, - позиція Верховного Суду

Вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, наведений у частині шостій статті 272 ЦПК України, і в цьому переліку день оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення. Можливість дізнатися про ухвалене судом першої інстанції рішення з ЄДРСР є лише правом заявника. При цьому оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не скасовує обов`язок суду вчасно направляти копії судових рішень учасникам справи.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові по справі №752/24301/19 від 16 листопада 2022 року.

Історія справи

У листопаді 2019 року позивачі звернулися до суду із позовом про припинення права на частку в спільному майні.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно квартира належить позивачам та відповідачу на праві спільної часткової власності в рівних частках, тобто по 1/3 частці кожному.

Вказана 1/3 частка квартири відповідачем була придбана 26 серпня 2014 року на аукціоні (через систему СЕТАМ).

2 жовтня 2014 року відповідачу на підставі акта держаного виконавця про проведені електронні торги було видано відповідне свідоцтво та зареєстровано право власності.

Позивачі бажають користуватися спірною квартирою, проте відповідач, що володіє меншою часткою, не хоче досягати згоди та порозуміння із іншими співвласниками та, володіючи 1/3 часткою квартири, бажає користуватися усією житловою площею.

Ураховуючи викладене, позивачі просили визнати за ними право власності по 1/2 частці квартири; припинити право власності відповідача на 1/3 частку спірної квартири шляхом надання їй вартості такої частки в сумі 405 409 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року позов залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не надано належних і допустимих доказів на підтвердження внесення вартості частки на депозитний рахунок суду, що імперативно встановлено частиною другою статті 365 ЦК України.

Відповідно до довідки, складеної секретарем судового засідання 9 липня 2021 року, відправлення судових повісток та інших судових документів не здійснюється у зв`язку з відсутністю фінансування на здійснення поштової кореспонденції.

Рішення суду не направлялося у зв`язку з відсутністю фінансування на здійснення поштової кореспонденції, що підтверджується довідкою, складеною секретарем судового засідання.

4 листопада 2021 року рішення оскаржили в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України, вважав неповажними наведені заявниками підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Висновок апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі у випадку неотримання копії рішення суду першої інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку не були позбавлені права та можливості, враховуючи обізнаність із ходом судового провадження, самостійно ознайомитись із оскаржуваним рішенням суду першої інстанції у Єдиному державному реєстрі судових рішень із моменту його оприлюднення, а саме: з 06 серпня 2021 року.

У червні 2022 року позивачі звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просять оскаржене судове рішення скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Посилання апеляційного суду на можливість ознайомлення позивачів зі змістом оскаржуваного рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень є помилковим, на їх думку, оскільки процесуальним законодавством не передбачено такого обов`язку сторони у справі.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.

Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України», заява № 50966/99).

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), оскільки особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для застосування положень пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суду необхідно надати належну оцінку причинам пропуску строку на апеляційне оскарження, з`ясувати, чи є ці причини такими, що об`єктивно перешкоджали подати апеляційну скаргу у визначений законом строк, коли особа отримала відповідне оскаржуване рішення суду, тобто ознайомилася з його змістом.

У справі, що переглядається, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26 липня 2021 року Голосіївським районним судом м. Києва ухвалено рішення.

Відповідно до довідки, складеної секретарем судового засідання відправлення судових повісток та інших судових документів не здійснювалося у зв`язку з відсутністю фінансування на здійснення поштової кореспонденції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, а саме: для зазначення поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог вказаної ухвали представник позивачів подав заяву про поновлення строків на апеляційне оскарження, у якій посилався на те, що оскаржуване судове рішення не направлялося сторонам у справі та отримано наручно у приміщенні суду лише 12 жовтня 2021 року, а тому апеляційна скарга подана із дотриманням вимог пункту 1 частини другої статті 354 ЦПК України протягом тридцяти днів із дня вручення судового рішення.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції, встановивши, що копія рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року не направлялася позивачам та їх представнику, тобто відсутні докази отримання заявниками оскаржуваного судового рішення засобами поштового зв`язку, не звернув увагу на доводи апеляційної скарги та заяви про поновлення процесуального строку про те, що копію оскаржуваного судового рішення позивачка отримала лише 12 жовтня 2021 року, що підтверджується відповідною заявою.

Визнаючи неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявниками, апеляційний суд не врахував, що особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому відповідного рішення суду; не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України щодо вручення судового рішення, не спростував доводи позивачів, що копії рішення суду першої інстанції на їх адреси не направлялися та не були вручені, не надав оцінки тому, що оприлюднення в ЄДРСР тексту судового рішення не виконує функцію суду щодо вручення судового рішення.

Вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, наведений у частині шостій статті 272 ЦПК України, і в цьому переліку день оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення. Можливість дізнатися про ухвалене судом першої інстанції рішення з ЄДРСР є лише правом заявника. При цьому оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не скасовує обов`язок суду вчасно направляти копії судових рішень учасникам справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 285/2686/20-ц (провадження № 61-2418св22), від 03 листопада 2021 року у справі № 2-3552/10 (провадження № 61-13845св21), від 19 січня 2022 року у справі № 752/19105/21 (провадження № 61-17974св21), від 25 лютого 2021 року у справі № 679/219/20 (провадження № К/9901/29453/20), від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19 (провадження № К/9901/7347/20).

Таким чином, за встановлених у цій справі обставин, апеляційний суд застосував приписи частини четвертої статті 357 та пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, за змістом яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржник у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, за відсутності на те правових підстав, а тому висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження є передчасним.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003).

Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду, оскільки апеляційний перегляд розглядається як мінімальний стандарт оскарження.

Апеляційний суд не врахував зазначеного та відмовив у відкритті апеляційного провадження без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також порушив право заявників на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказане призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, що є підставою для її скасування та направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

У зв`язку із наведеним, з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме: щодо забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.