Велика Палата Верховного Суду відмовилася зобов’язати Верховну Раду виконати рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України»

Виконати рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України №2» повинна Верховна Рада, вважає Велика Палата Верховного Суду. Однак зобов’язати Верховну Раду його виконати не може навіть Верховний Суд. Це випливає з нещодавнього рішення Великої Палати Верховного Суду від 18 серпня.

Історія питання

Як відомо, довічне позбавлення волі без права перегляду такого покарання та відсутність перспективи звільнення суперечать Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це випливає з рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 12 березня 2019 р. у справі «Пєтухов проти України №2», яким ЄСПЛ закликав Україну змінити процедуру дострокового звільнення від довічних покарань.

Процедура перегляду довічного позбавлення волі в Україні не відповідає європейським стандартам, що було підтверджено рішенням Європейського суду. В стандартах, особливо серед країн Європейського Союзу, Ради Європи, підкреслено, що має існувати перспектива звільнення особи від довічного покарання. В Україні такої перспективи немає, на що звернув увагу не тільки ЄСПЛ, а й Комітет Ради Європи із запобігання катуванням.

Рішення ЄСПЛ нерозривно пов’язане з прогресом українських реформ у сфері пенітенціарної системи та дотриманням прав людини в установах покарань.

Втім, у 2020 році Велика Палата нового Верховного Суду відмовилася переглядати вирок про довічне позбавлення волі навіть після цього рішення ЄСПЛ (суддею-доповідачем була Олександра Яновська).

ВП ВС визнала, що в національному законодавстві України «існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі».

«Однак вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якого охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону № 3477-IV.

З урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду Великою Палатою Верховного Суду необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України №2» законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у вигляді довічного позбавлення волі нормативно не визначені, Верховний Суд позбавлений можливості розглянути питання про перегляд призначеного покарання засудженого у вигляді довічного позбавлення волі, як про це просить заявник», - сказала ВП ВС у своєму рішенні.

Отже, ВП ВС тоді переадресувала «завдання» законодавцю.

«Я розумію позицію ЄСПЛ у цьому питанні, але з усією повагою до рішень цього суду ми не маємо забувати про поняття балансу інтересів. Щодо довічно ув’язнених ми маємо розуміти, що це зазвичай особи, які скоїли особливо тяжкі злочини — насильницькі злочини, і є жертви, які від них постраждали, і є незворотні наслідки у вигляді смерті певних осіб. Тому баланс інтересів має бути дотриманий. Це не значить, що всіх довічно ув’язнених необхідно одночасно звільнити. Це означає лише те, що країна має створити певний правовий механізм, який дасть надію довічно ув’язненим, що за сукупності певних умов їх питання буде переглянуто», - сказала тоді у коментарі «Судово-юридичній газеті» Олександра Яновська.

У 2021 році Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект № 4048 про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини авторства Уряду. Пропонувалися зміни щодо клопотання про пом’якшення покарання засуджених до довічного ув’язнення.

Так, визначалася безпосередня можливість їх дострокового звільнення, а також особливості і алгоритм дій для заміни довічного ув’язнення на більш м’яке покарання. Зокрема, статтю 154 КВК пропонують доповнити частиною 11. Ця частина передбачає, що невід’ємною частиною клопотання про пом’якшення покарання для «довічників» буде особистий план реінтеграції у суспільство.

Однак на тому все і завершилося.

Разом із тим, питання виконання рішення ЄСПЛ залишається відкритим, а до судів продовжують надходити подібні справи.

Парламент зобов’язати не можна

В одному зі свіжих рішень від 18 серпня 2022 року по справі № 990/94/22 Велика Палата Верховного Суду відмовилася зобов’язати Верховну Раду прискорити розгляд змін до законодавства.

Так, у червні 2022 року позивачі звернулися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просили:

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради щодо невиконання рішень Європейського суду з прав людини від 12 березня 2019 року у справі «Петухов проти України (№ 2)», від 11 березня 2021 у справі «Дембо та інші проти України», від 18 листопада 2021 року у справі «Токар та інші проти України» та Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 у справі за конституційними скаргами щодо про перегляду вироку особи, караної на довічне позбавлення волі;

- зобов`язати Верховну Раду привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 КК, у відповідність із Конституцією України, рішеннями ЄСПЛ та Рішенням Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/202;

- стягнути з парламенту моральну шкоду кожному в розмірі мільйон грн, завдану їм протиправною бездіяльністю ВР та дискримінацією за «іншою ознакою», яка триває протягом 18 років, тобто з дня постановлення щодо них вироку Апеляційного суду Черкаської області від 24 березня 2004 року у справі №1-4/2004, яким призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення, внаслідок прийняття ВРУ 5 квітня 2001 року Закону № 2341-III з неконституційними нормами (статті 81 та 82 КК).

На обґрунтування позовних вимог вказують, що рішенням ЄСПЛ від 12 березня 2019 року у справі «Петухов проти України» встановлено, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Україні є покаранням без перспективи звільнення, що є порушенням статті 3 Конвенції.

Вважають, що ВРУ зобов`язана внести належні зміни до КК, які урівнюватимуть права осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, щодо пом`якшення призначеного їм покарання або умовно-дострокового звільнення від покарання - на тих самих умовах, що встановлені для осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк.

На думку позивачів, національні суди не розглядають звернення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, перекладаючи вирішення питання на Верховну Раду України, проте жодних змін не внесено у чинне законодавство, які б відновили порушені права осіб, які відбувають покарання у вигляді довічного ув`язнення, на пом`якшення покарання, що призводить до невиконання рішень ЄСПЛ.

Також позивачі вважають, що бездіяльність відповідача, що триває з дня постановлення щодо них вироків, завдає їм моральної шкоди, яку оцінюють у 1 000 000 грн, оскільки вони перебувають у дискримінаційному становищі «за іншою ознакою» та не можуть відновити свої права в національних судах на пом`якшення покарання або на умовно-дострокове звільнення від призначеного покарання на тих же умовах, що передбачені чинним законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк. Розмір моральної шкоди позивачі вважають розумним та справедливим.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 червня 2022 року відмовив у відкритті провадження, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції, особи подали апеляційну скаргу.

Позиція ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити рішення про задоволення позову.

Зокрема, вважає ВП ВС, у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що дії Верховної Ради щодо реалізації законотворчої функції (розгляд законопроекту шляхом голосування) не є владно-управлінськими, відтак предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Вимога позивачів про зобов`язання ВРУ привести нормативне регулювання, установлене положеннями КК, у відповідність із Конституцією України, рішеннями ЄСПЛ пов`язана саме із вчиненням ВРУ дій, які віднесено до законотворчої діяльності, контроль за якою, як указано вище, знаходиться поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції.

Таким чином, на думку ВП ВС, висновок суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є правильним, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18, від 11 березня 2020 року у справі № 9901/11/20, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «по суті суд прийняв правильне процесуальне рішення», тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду немає.

Апеляційні скарги залишені без задоволення.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.