20 квітня 2017 р. Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (ВСУ) винесла постанову №5-465кс(15)16 в справі про перегляд судових рішень, якими 3 роки обмеження волі було замінено на 9 років позбавлення волі.
Дев'ять замість трьох
У червні 2014 р. Засуджений розпивав спиртні напої зі своїм другом. Друг розповів про те, що його співробітник повинен йому грошей. Бажаючи допомогти другу в поверненні боргу, Засуджений здзвонився з Боржником та ініціював зустріч. Під час зустрічі між Засудженим і Боржником розгорілася суперечка, яка переросла в бійку. Обидва чоловіків впали на землю. Боржник схопив Засудженого за горло і спробував задушити. У свою чергу Засуджений намацав колючий предмет і завдав чотири удари в різні частини тіла Боржника. В результаті одного з ударів Боржник помер. Засуджений отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Суд першої інстанції засудив Засудженого за ч. 1 ст. 118 Кримінального кодексу (Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної самооборони), засудивши до обмеження волі строком на 3 роки. Апеляційний суд переглянув вирок в частині кваліфікації та призначення покарання і засудив Засудженого за ч. 1 ст. 115 КК (Умисне вбивство), засудивши до позбавлення волі строком на 9 років. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) залишив вирок апеляційної інстанції без змін.
У заяві до ВСУ захисник Засудженого попросив скасувати вердикти апеляційного та касаційного судів з підстав неоднакового застосування ВССУ норм права, передбачених ст. 23, 94, 95, п. 3 ч. 1 ст. 409, ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КК, а також направити справу до апеляційного суду на новий розгляд.
Неналежний розгляд
Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції, погодившись з встановленими місцевим судом фактичними обставинами справи і безпосередньо не дослідивши докази під час апеляційного перегляду кримінального провадження, не вправі був дати іншу кваліфікацію дій засудженого. Однак, помилково витлумачивши норми ст. 23, 94 і 95 Кримінального процесуального кодексу, суд, по суті, переоцінив докази, досліджені в суді першої інстанції, і прийшов до помилкового висновку про необхідність перекваліфікації дій засудженого.
Як приклад правильного застосування норм права, передбачених кримінальним процесуальним законом, Заявник призводить висновки, викладені в постановах ВССУ від 13 вересня і 18 і 25 жовтня 2016 року.
Також Заявник зазначає, що апеляційний суд під час перегляду вироку, фактично погіршив становище засудженого, чим порушив п. п. 1 і 3 «d» статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Ці норми вимагають надати підсудному належну можливість заперечити показання свідка обвинувачення і допитати його або при наданні останнім своїх показань, або пізніше.
Крім того, Заявник спирається на правову позицію ВСУ, викладену в постанові від 21 січня 2016 року в справі №5-249кс15. У тексті документа йдеться про те, що, якщо постає питання про встановлення певного факту іншим способом, ніж це зробив суд першої інстанції, апеляційний суд повинен дослідити докази в повному обсязі.
Відмова в задоволенні
Вивчивши матеріали справи, Судова палата у кримінальних справах ВСУ встановила наступне. Наявність підстав для зміни вироку або прийняття апеляційним судом нового вироку не породжує для цього суду обов'язку досліджувати всю сукупність доказів з дотриманням принципу безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не пояснює докази, оцінені в суді першої інстанції. Якби висновки суду апеляційної інстанції, відмінні від висновків суду першої інстанції, стосувалися сутнісних ознак доказів — достовірності, належності, допустимості — і саме це зумовило б перекваліфікацію дій засудженого, то тоді суд апеляційної інстанції був би зобов'язаний дослідити докази з дотриманням вимог ст. 23 КПК.
У справі Засудженого суд апеляційної інстанції не заперечив результатів оцінки кожного з доказів за ознаками допустимості, належності або достовірності, а оцінки їх в сукупності — за ознакою достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення про винність в умисному вбивстві. При цьому в межах фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до іншого правового висновку щодо неперебування Засудженого в стані необхідної оборони. Це і зумовило зміну кримінально-правової кваліфікації його дій зі ст. 118 на ч. 1 ст. 115 КК.
Також було відзначено, що в постанові №5-249кс15 мова йде про переоцінку апеляційним судом доказів з порушенням вимог закону про безпосередність їх дослідження, оскільки одні свідки, незважаючи на клопотання сторін, не були допитані в апеляційному суді, тоді як інші свідки дали свідчення, відмінні від показань, наданих ними в суді першої інстанції. Це призвело до того, що розгляд справи отримав несправедливий характер, а право обвинуваченого на захист було обмежено.
Також різні з ситуацією Засудженого і висновки в постановах ВССУ, наданих Заявником.
Таким чином, ВСУ вважає, що аргументи Заявника не знайшли підтвердження, і в задоволенні заяви відмовив.
Окрема думка
Разом з тим суддя ВСУ Богдан Пошва виклав окрему думку, в якій зазначив, що справа Засудженого мала бути переглянута невідкладно.
Ознайомившись зі змістом заяви, суддя прийшов до висновку, що мова йде про судову помилку, допущену апеляційним судом. Справа в тому, що встановлені судом першої інстанції обставини, з якими погодився апеляційний суд, не містять об'єктивних даних про прямий умисел засудженого щодо вбивства боржника.
Згідно з доктринальним тлумаченням ст. 115, ст. 118 КК і судовою практикою умисне вбивство характеризується дією, а також причинно-наслідковим зв'язком між цією дією і її наслідками. Теж саме характерно і для умисного вбивства, скоєного при перевищенні меж необхідної самооборони. Однак відмінною рисою від умисного вбивства тут є мотив діяння — захист охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. Крім того, об'єктивна сторона діяння, передбаченого ст. 118 КК, характеризується ще й таким обов'язковою ознакою, як обставини притуплення — умисне вбивство повинне відбутися за таких обставин необхідної оборони. При цьому потерпілим може бути лише особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
З встановлених судом фактичних обставин справи, пише Богдан Пошва, неможливо прийди до висновку про те, що Засуджений вчинив умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК. У своїх свідченнях він підкреслював, що метою його візиту до Боржника була допомога в поверненні грошей другу, якому слід піклуватися про трьох дітей. Ні скандалу, ні бійки Засуджений влаштовувати не мав наміру. Він не очікував, що Боржник буде налаштований агресивно, і в момент, коли той напав, Засуджений сприйняв це як реальну загрозу своєму життю. Ці свідчення не були спростовані доказами (в тому числі і результатами судово-медичної експертизи), тому лягли в основу звинувачення.
Повторний перегляд, на думку судді, міг би стати способом виправлення судової помилки, допущеної апеляційним судом.
З повним текстом постанови і окремої думки можна ознайомитися тут.
Нагадаємо, ВСУ роз'яснив, чому стан алкогольного сп'яніння не є обтяжуючою обставиною при відмові потерпілих від заяв.