Сучасні проблеми прийняття спадщини та шляхи їх вирішення з урахуванням практики Верховного Суду

Олександр Кухарєв,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ,

викладач Національної школи суддів України,

член Науково-консультативної ради при Верховному Суді

За загальним правилом спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має постійно  проживати разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1268 ЦК України) або подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

З моменту відкриття спадщини спадкоємці лише набувають право прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття. І тільки прийнявши спадщину, особа стає наступником прав та обов’язків померлого. Прийняти спадщину можуть лише такі спадкоємці за законом та за заповітом, які є живими на час її відкриття. 

Слід зважати, що відповідно до підп. 3.14 п. 3 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, прийняття спадщини може мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Як правило, спадкоємці бажають прийняти права, належні спадкодавцеві, а від боргів останнього всіляко намагаються відмовитися, подекуди зловживаючи своїми правами. Наприклад, часто спадкоємці проживають в успадкованому житлі, проте не подають заяви про прийняття спадщини, у зв’язку з чим спадкова справа не заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Проте такий підхід суперечить універсальному характеру спадкового правонаступництва та не перешкоджає кредитору спадкодавця звернутися із претензією до будь-якого нотаріуса на вибір кредитора, але за місцем відкриття спадщини. Згідно з підп. 2.1 п. 2 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, претензії кредиторів спадкодавця визначені однією з підстав заведення нотаріусом спадкової справи. 

Верховний Суд наголосив, що факт прийняття спадщини одним із спадкоємців породжує правові наслідки лише безпосередньо для цієї особи і жодним чином не впливає на юридичне положення інших спадкоємців. Риса універсальності прийняття спадщини стосується не лише прийняття спадщини за однією підставою – за заповітом або за законом, але також поширюється і на випадки закликання спадкоємця до спадкування одночасно і за заповітом, і за законом (у тому числі в порядку спадкової трансмісії). Якщо спадкоємець здійснює волевиявлення щодо прийняття спадкового майна, залишеного на його користь за заповітом, це означає, що до нього автоматично переходить також спадщина за законом. Для придбання права на таку спадщину спадкоємець не повинен її приймати яким-небудь особливим актом (постанова Верховного Суду від 20 березня 2020 р., судова справа № 320/8118/17, провадження № 61-10108св19. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88425553). 

Факт постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у правових наслідках прирівнюється до прийняття спадщини, у зв’язку з чим такий спадкоємець звертається до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а не із заявою про прийняття спадщини, яка вже прийнята в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Міністерство юстиції України звернуло увагу на помилковість практики тих нотаріусів, які вимагали від спадкоємця, що постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заяву саме про її прийняття (лист від 11 жовтня 2010 р. № 31-32/238. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v_238323-10/print1461664338023543).

На практиці мають місце непоодинокі випадки, коли нотаріуси  відмовляють спадкоємцям, які на час відкриття спадщини постійно проживали із спадкодавцем, у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відповідна заява не була подана ними у шестимісячний строк. Нотаріуси  пропонують таким спадкоємцям звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Не викликає сумніву, що зазначений спосіб захисту є неналежний та неефективний, оскільки спадкоємець спадщину прийняв в силу постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Так саме не підлягають задоволенню позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, подані неповнолітньою особою або її представниками (див. з цього приводу: постанова Верховного Суду від 06 березня 2018 р., судова справа № 164/1056/15-ц, провадження № 61-3977св18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/72938704 ). Це зумовлено тим, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від її прийняття (ч. 4 ст. 1268 ЦК України). 

Введення в Україні воєнного стану, окупація її територій, а також активні бойові дії суттєво ускладнили можливість здійснення спадкоємцями права на прийняття спадщини. Йдеться, передусім, про законодавче правило ч. 2 ст. 1269 ЦК України, згідно з яким заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Додатково у підп. 3.6 п. 3 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України роз’яснюється, що не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.

Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на такій заяві не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса. У разі якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. 

Із 30 січня 2024 р. застосовується ст. 1221 ЦК України в новій редакції, згідно з якою місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна. Якщо спадкодавець мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право».

Так, згідно зі ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Крім того, здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно (ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право»). 

Тож за загальним правилом спадкоємці, які постійно не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, мають подати заяву про прийняття спадщини за його останнім місцем проживання. Нотаріус на підставі поданої заяви заводить за місцем відкриття спадщини спадкову справу (підп. 2.1 п. 2 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). 

В аспекті викладеного, Верховний Суд висловив важливу правову позицію, згідно з якою в екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, спадкоємець має право направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому зазначити про прийняття спадщини. Таким чином, законодавство України передбачає альтернативні варіанти процедури прийняття спадщини, що спрощує процес реалізації прав спадкоємців (див. з цього приводу: постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 р., судова справа № 548/2415/21, провадження № 61-6134св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115598646 ; постанова Верховного Суду від 13 квітня 2023 р., судова справа № 607/13549/21, провадження № 61-562св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110255544 ). Щоправда, не дуже зрозуміло, як нотаріуси оформлятимуть такі електронні повідомлення спадкоємців та заводитимуть спадкові справи, а також як мають оплачуватися відповідні нотаріальні дії. Але наведений правовий висновок має значення для захисту прав спадкоємців передусім під час вирішення судом спорів про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

В умовах воєнного стану в Україні суттєво актуалізувалося питання прийняття спадщини спадкоємцями, які на час відкриття спадщини перебувають за кордоном. Йдеться, передусім, про поширені життєві ситуації, коли спадкоємець, який має намір прийняти спадщину, на час її відкриття проживав на території російської федерації. При вирішенні таких спорів застосовувалась правова позиція Верховного Суду про те, що чинне законодавство України не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 р., судова справа № 320/5056/17-ц, провадження № 61-7333св20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95213119 ).

Утім 13 березня 2023 р. Об’єднана Палата Касаційного цивільного суду дійшла діаметрально протилежної позиції. Як вбачається з матеріалів справи, спадкодавець був громадянином російської федерації і помер в м. москва. Спадщина складалася з грошових вкладів та права власності на квартиру, що знаходилася на території України. Двоюрідна сестра спадкодавця звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса м. москва, який і видав свідоцтво про право на спадщину на грошові вклади, належні померлому. Водночас заяву про прийняття спадщини за місцем знаходження нерухомого майна, тобто в Україні, спадкоємець не подавала. У цій справі постало питання: чи поширюється прийняття спадщини, що складається з нерухомого майна в Україні, винятково у разі подання заяви про прийняття спадщини нотаріусу у м. москва?

Об’єднана Палата Касаційного цивільного суду наголосила, що іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак: 1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).

За наявності хоча б однієї із вказаних ознак до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території  якої знаходиться це майно, а майно, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України.

Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів.

Спадкування права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна, тобто в Україні.

Подання заяви про прийняття спадщини за законодавством російської федерації не звільняє спадкоємця від подання заяви про спадкування за місцем знаходження нерухомого майна, як це передбачено ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ст. 1269 ЦК України.

Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Спадкування права на нерухоме майно, розташованого за межами України, не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для успадкування іншої частини права на нерухоме майно, розташованого на території України, оскільки як міжнародним, так і національним законодавством задекларована незалежність та самостійність відповідних спадкових процесів. Обставини прийняття спадщини за кордоном можуть лише підтверджувати обізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця (постанова Верховного Суду у складі Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 р., судова справа № 398/1796/20, провадження № 61-432сво22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109871518 ). 

Отже, у разі спадкування нерухомого майна, яке знаходиться на території України, заява про прийняття спадщини має подаватись спадкоємцем до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, в Україні.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.