Пропорційність та право на сімейне життя в контексті висилання іноземців: аналіз рішення ЄСПЛ у справі P.J. та R.J. проти Швейцарії

ДРОЗДОВ Олександр Михайлович

професор, доктор юридичних наук,

заслужений юрист України, адвокат,

член Комісії з питань правової реформи при Президентові України,

заступник голови Галузевої експертної ради з галузі знань 08 “Право” НАЗЯВО,

член Науково-консультативних рад при Конституційному Суді України та Верховному Суді,

професор кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)

доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)

ДРОЗДОВА Олена Валеріївна

доцентка, кандидатка юридичних наук, адвокатка,

доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)

професорка кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Барселонського університету (м. Барселона, Королівство Іспанія)

Право держав контролювати в'їзд та проживання іноземців на своїй території є одним із важливих аспектів суверенітету. Однак це право має межі, визначені міжнародними договорами, зокрема Європейською конвенцією з прав людини (Конвенція). У справах, пов'язаних з висиланням іноземців, виникає питання дотримання балансу між правами особи на приватне та сімейне життя і необхідністю забезпечення суспільної безпеки. Це вимагає від національних судів належного застосування прецедентної практики ЄСПЛ та ретельного зважування інтересів.

Справи, що стосуються висилання, часто стають предметом розгляду Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд), коли заявники стверджують, що заходи, вжиті національними судами, є непропорційними до тяжкості їх правопорушень і негативно впливають на їхні права, передбачені статтею 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції. У рішенні від 17 вересня 2024 року (заява No 52232/20) у справі P.J. та R.J. проти Швейцарії^[1] Суд зіштовхнувся з питанням, чи було вислання особи «необхідним у демократичному суспільстві»., враховуючи сімейні зв’язки та інтеграцію у суспільство Швейцарії.

Ця справа ілюструє складність зважування індивідуальних прав заявників з публічними інтересами держави, що є одним із ключових аспектів правозастосування статті 8 Конвенції.

Обставини справи. Заявники — подружжя: пан П.Й., народжений у 1983 році, громадянин Боснії і Герцеговини, і пані Р.Й., народжена у 1986 році, громадянка Сербії. П.Й. мешкали на час розгляду справи у ЄСПЛ у м. Бієліна, Боснія і Герцеговина, тоді як Р.Й. живе у Лангнау ам Альбіс, Швейцарія, разом із двома доньками, народженими у 2014 і 2016 роках. Пані Р.Й. і її доньки отримали швейцарське громадянство у 2021 році.

Пара одружилася у 2013 році, після чого П.Й. переїхав до Швейцарії. У 2018 році його заарештували за перевезення кокаїну. Окружний суд Цюриха визнав його винним у торгівлі наркотиками і призначив умовний тюремний термін, враховуючи його відсутність попередніх судимостей та співпрацю зі слідством. Крім того, суд постановив примусове висилання П.Й. зі Швейцарії на п'ять років.

Його апеляції були відхилені, суди визнали, що, хоча він і не був замішаний у масштабній торгівлі наркотиками, його правопорушення було серйозним. Його переселення в Боснію і Герцеговину не становило особливих труднощів, оскільки він не був добре інтегрований у швейцарське суспільство. Основним інтересом у залишенні в Швейцарії була його сім'я, проте його діти були ще маленькими і могли адаптуватися до нового середовища.

П.Й. був висланий у липні 2021 року.

Заявники стверджували, що висилання було непропорційним і негативно позначилося на їхньому сімейному житті.

Рішення Суду. Основне питання, яке постало перед ЄСПЛ у цій справі, полягало в тому, чи було висилання першого заявника, засудженого за тяжкий злочин, пропорційним заходом, враховуючи його право на сімейне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Важливим аспектом цієї справи було також оцінювання ступеня вини заявника та вплив заходу висилання на його дружину та дітей, які залишилися у Швейцарії.

ЄСПЛ визнав, що висилання першого заявника порушило статтю 8 Конвенції, оскільки національні суди Швейцарії не провели належного зважування інтересів. У рішенні Суд наголосив на кількох важливих аспектах:

1. Пропорційність заходу висилання: Висилання першого заявника було визнано непропорційним, оскільки суди не взяли до уваги низький ступінь його вини, відсутність кримінального минулого та успішну реабілітацію після засудження. Суд зазначив, що заявник швидко знайшов роботу та демонстрував гарну поведінку після засудження.
2. Інтеграція заявника та його сім'ї: Заявник проживав у Швейцарії з 2013 року, його дружина та діти були громадянами Швейцарії, а сам заявник мав помірну інтеграцію у швейцарське суспільство. Однак національні суди не надали належної ваги цим обставинам, зосередившись на тяжкості злочину.
3. Вплив на сімейне життя: Важливим аспектом у цій справі була наявність малолітніх дітей, для яких підтримання зв'язків з батьком мало велике значення. Суд наголосив, що національні суди не належним чином оцінили інтереси дітей та дружини першого заявника, що також вплинуло на загальну оцінку пропорційності.

ЄСПЛ присудив виплату П.Й. 10 000 євро як компенсацію за моральну шкоду та 15 000 євро на відшкодування інших витрат.

Неабиякий практичний інтерес становить окрема думка суддів Шуккінг (Schukking) (Нідерланди)^[2] та Арнардоттіра (Arnardóttir) (Ісландія)^[3], які не погодилися з висновком більшості щодо порушення статті 8 Конвенції у цій справі. Вони зазначили, що національні суди адекватно оцінили всі відповідні фактори справи відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема:

• відносно короткий період проживання заявника у Швейцарії та його помірну інтеграцію;
• молодий вік дітей та їхню здатність до адаптації;
• зв’язки другої заявниці з Боснією і Герцеговиною;
• можливість підтримувати контакт через візити та сучасні засоби комунікації;
• обмежений п’ятирічний термін вислання.

Судді вважали, що більшість надала надмірну вагу факторам, що стосуються характеру злочину та поведінки заявника після нього. Вони відзначають, що ЄСПЛ ніколи не встановлював мінімальних вимог до тяжкості злочину для видворення, а оцінював це в кожному конкретному випадку.

Судді підкреслили, що злочини, пов’язані з наркотиками, вважаються одними з найсерйозніших, навіть у випадку першої судимості. Вони не вбачають вагомих причин для заміни оцінки національних судів власною оцінкою всіх відповідних критеріїв.

На їхню думку, держава-відповідач не перевищила меж свободи розсуду, наданої їй Конвенцією.

Значення цього кейсу для України

Рішення у справі P.J. та R.J. проти Швейцарії є важливим і для України в контексті гармонізації національного законодавства із європейськими стандартами захисту прав людини, зокрема у питаннях висилання іноземців. Україна, як держава-член Ради Європи, зобов'язана забезпечувати виконання рішень ЄСПЛ та впроваджувати європейські стандарти у свою судову практику.

Українська правова система стикається з подібними питаннями, зокрема у справах, де іноземці можуть бути вислані через вчинення кримінальних правопорушень. Цей кейс підкреслює необхідність ретельного зважування прав на приватне і сімейне життя іноземців у контексті громадської безпеки. Для України важливо враховувати рішення ЄСПЛ для вдосконалення національних правових процедур, зокрема щодо висилання, з огляду на принцип пропорційності та необхідності.

У світлі євроінтеграційних прагнень Україні, впровадження в національні законодавство та судову практику стандартів ЄСПЛ у питаннях, пов’язаних з правами іноземців, сприятиме забезпеченню справедливості та захисту прав людини, що також важливо для адаптації української правової системи до стандартів Європейського Союзу. Це рішення має стати черговим орієнтиром для національних судів у питаннях, пов'язаних з висиланням та правами іноземців на збереження сімейних зв'язків.

^[1] URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-235695.

^[2] Jolien Schukking - суддя Європейського суду з прав людини з 3 квітня 2017 року; віце-президент секції з 7 травня 2023 року. Цікавий факт з біографії судді. Вона була експертом місії Міжнародної комісії юристів (МКЮ) зі зміцнення судової влади в російській федерації, 2014 та 2016 рр. URL: https://www.echr.coe.int/w/jolien-schukking.

^[3] Oddný Mjöll Arnardóttir - суддя Європейського суду з прав людини з 15 березня 2023 року.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.