Формування привабливого інвестиційного клімату України: роль адміністративних судів

Ігор Дашутін,

доктор юридичних наук,

суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді

Анна Барікова,

доктор юридичних наук,

науковий консультант відділу забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати управління забезпечення роботи судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів секретаріату Касаційного адміністративного суду

Протидія виведенню прибутків за кордон пов’язана із захистом судами адміністративної юрисдикції (зокрема, Верховним Судом) прав і законних інтересів інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями. Справедливе й неупереджене вирішення таких інвестиційних спорів підвищуватиме впевненість суб’єктів інвестиційної діяльності в стабільності та прогнозованості правової системи, а також сприятиме реалізації довгострокових проєктів на території України.

У контексті захисту інвесторів йдеться про:

– правомірне застосування пониженої ставки податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 5 відсотків під час виплати дивідендів на користь нерезидента (справа № 340/3834/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імені Юрія Гагаріна», за участі «Company Kintas Limited» з Кіпру);

– відсутність заборони на розповсюдження видавничої продукції, створення і діяльність видавництв, у статутному фонді яких понад 30 відсотків іноземних інвестицій (справа № 820/11305/15 за позовом Фірми «Європейська школа кореспондентської освіти»);

– правомірне визначення в бухгалтерському обліку негативних курсових різниць і нарахування процентів згідно з договорами позики, зобов’язання щодо яких перейшли до правонаступника цих товариств, що зменшило фінансовий результат до оподаткування (справа № 806/836/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді Гармент Технолоджі Україна»);

– неможливість відмови платнику в поверненні надміру сплаченої суми податку в разі відсутності бюджетного ресурсу та проведення ліквідаційних процедур (справа № 640/14999/19 за позовом Дочірнього підприємства «Тетра Пак»);

– протиправність проведення документальних перевірок під час дії «ковідного» мораторію (справа № 120/7017/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пфаннер Бар»);

– дію режиму умовного звільнення від оподаткування під час митного оформлення товарів, які було розмитнено як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями (справа № 813/16/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокап УА»).

У національній правовій системі захист підприємств з іноземними інвестиціями стосується:

– визнання права платника на судове оскарження бездіяльності контрольного органу, який не подав органу державної казначейської служби відповідний висновок, попри дотримання платником вимог щодо повернення з бюджету надміру сплаченого податку на прибуток (справа № 826/27824/15 за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Макдональдз Юкрейн Лтд»);

– визнання рішення контрольного органу вищого рівня про результати розгляду повторної скарги предметом розгляду в адміністративному суді (справа № 2а/0470/9600/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Проктер енд Гембл Менюфекчурінг Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Проктер енд Гембл Україна»);

– визнання узгодженою частини визначеного податковим повідомленням-рішенням зобов’язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів (справа № 815/6989/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс»);

– визнання господарських операцій підтвердженими (справа № 640/6932/21 за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»);

– визначення різниці між кількістю нафтопродуктів, які надійшли на автозаправну станцію, та кількістю реалізованих нафтопродуктів як належного та правомірного способу перевірки наявності неоприбуткованих нафтопродуктів (справа № 640/7415/19 за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна»);

– правомірності оподаткування операцій з постачання продукції за заниженою ставкою податку на додану вартість (справа № 826/2831/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Проктер енд гембел Україна»);

– ретроспективного звільнення платника від надмірного тягаря відповідальності за несвоєчасну реєстрацію накладної, що не надається покупцю товарів (справа № 640/19407/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Проктер енд гембел Україна»).

Роль адміністративних судів щодо захисту інвесторів пов’язана і з оцінкою правомірності застосування державними органами такого обмежувального інструменту діяльності, як санкції. У глобальному економічному вимірі політико-економічна складова фінансових санкцій набуває транскордонних протекціоністських рис, зі спрямованістю на захист і просування національних інтересів. Водночас з метою гарантування національного економічного добробуту й балансу в правозастосуванні необхідно також враховувати права і законні інтереси інвесторів.

Як пояснює К. А. Фліссак, на основі аналізу торговельно-економічних відносин основних гравців на світовому ринку (США, держав-членів Європейського Союзу, країн Східної та Південно-Східної Азії, КНР), санкції виходять на перший план у міжнародній політиці, набуваючи протекціоністських і регулятивних рис, та впливаючи на економіку в геополітичному вимірі як захисні засоби та інструменти просування національних інтересів [Фліссак К. А. Економічні санкції та специфіка їх позиціонування в сучасних міжнародних відносинах. Актуальні проблеми правознавства. 2019. Вип. 1. С. 76–78]. Фактично санкції досягають політичних цілей економічними засобами, зокрема шляхом обмеження імпорту або експорту, технологій, капіталу чи послуг, щоб з політичних причин спонукати об’єкт санкцій до визначеної поведінки [CSS. Wirtschaftssanktionen: Wunderwajfe oder Blindganger? ETH Zurich. 2010. No. 83. S. 1].

Персональні політико-економічні санкції в Україні стали інструментом дискреційного правозастосування, який вводиться в дію указом Президента України на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України про: зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань (пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції»); блокування активів, тобто тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном (пункт 1 частини першої статті 4 цього Закону); запобігання виведенню капіталів за межі України (пункт 4 частини першої статті 4 зазначеного Закону). У правозастосовній практиці такі укази зазвичай оскаржують.

В умовах воєнного стану як особливого режиму, який запроваджується в країні у разі загрози національній безпеці чи територіальній цілісності, застосування санкцій пов’язане із запровадженням спеціальних положень, які встановлюють підвищений рівень дисципліни та порядку [Petkov S., Barikova A., Kopotun I., Bulhakova O., Gubariev S. The mechanism for the prevention of military administrative offences under martial law. Amazonia Investiga. 2023. Vol. 12. Iss. 63. P. 243–253. URL: https://doi.org/10.34069/AI/2023.63.03.23]. Тобто метою застосування персональних політико-економічних санкцій є забезпечення публічного порядку шляхом захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності. Процесуальна дискреція щодо впливу на адміністративну дискрецію суб’єкта владних повноважень обмежена в разі проведення публічної фінансової політики з метою вирішення складних політико-економічних питань.

Верховний Суд розтлумачив окремі аспекти реалізації дискреції в контексті застосування цих санкцій. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 800/321/17 деталізовано, що здійснення прав і свобод може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду. Можливість запровадження закріплена законом і має законну мету – необхідність негайного й ефективного реагування на загрози національній безпеці України.

Зазначеним публічним порядком є правопорядок держави, визначальні принципи та засади, які становлять основу чинного в ній ладу, стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій. Схоже тлумачення наведено в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України». Такі принципи та засади стосуються насамперед національної безпеки України, тобто захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»), зі спрямованістю публічної політики в цій сфері, зокрема на захист прав людини (частина перша статті 3 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про санкції» застосування санкцій відбувається з огляду на: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод; факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об’єднаних Націй; резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, рішення та регламенти Ради Європейського Союзу. Зокрема, йдеться про обмеження права особи користуватися та розпоряджатися своїм майном в частині замороження активів, пов’язаних із тероризмом і його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, що встановлено спеціальними нормами статті 11-2 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Підставами застосування персональних політико-економічних санкцій є дії, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальної цілісності України.

Алгоритм оцінки щодо застосування політико-економічних санкцій має дискреційну природу. Правозастосувач має оцінити, чи було дотримано процедуру прийняття такого рішення, а також орієнтуватися на «трискладовий тест» щодо дотримання приписів частини другої статті 1, частини першої статті 3, частини першої статті 4 Закону України «Про санкції» під час кваліфікації виду та підстав санкцій, відповідності підсанкційного суб’єкта нормативним вимогам, узгодження вказаного застосування зі спеціальними нормами законодавства, наявності складу правопорушення. Обов’язковим кроком описуваної когнітивної діяльності є перевірка наявності легітимної мети та пропорційності застосування санкції цій меті. Має бути гарантовано законність, прозорість, об’єктивність, відповідність меті та ефективність під час прийняття рішення про застосування персональні політико-економічних санкцій. Рішення щодо застосування санкцій має містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватись тимчасово.

Отже, в усіх випадках захисту інвесторів необхідно зважати на правові принципи: верховенства права; належного адміністрування, стабільності, фіскальної достатності та загальності оподаткування. Здійснений у межах дискреції вибір є законним і не підлягає скасуванню судом. Перевірці підлягає відповідність прийнятого рішення принципам права і юридичним нормам щодо встановленої процедури та вжиття всіх належних кроків, врахування фактичних передумов, правильності правового обґрунтування тощо.

Окремі підходи цього блогу були опубліковані в монографії «Дискреція в правозастосуванні у фінансовому праві» (2023). ISBN: 978-966-999-355-7; дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Дискреція в реалізації норм фінансового права» (2024); журналі «Economic Affairs (New Delhi)». 2023. Vol. 68. P. 735–740. DOI: 10.46852/0424-2513.2s.2023.15

З судовою практикою Верховного Суду щодо захисту інвесторів у податкових спорах можна ознайомитися в огляді.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.