ЄСПЛ розглянув справу про засудження заявника за поширення інформації про особу-жертву зґвалтування

Ірина Кушнір,

менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»

Заявник є громадянином Швейцарії, який у статтях ЗМІ, наданих на підтримку його заяви, позиціювався як мусульманський інтелектуал, ісламознавець та проповідник.

2 лютого 2018 р. слідчий суддя розпочав розслідування обвинувачення заявника за стверджуване зґвалтування вразливої особи Х, яке, як стверджується, було

в Парижі в 2012 році, та зґвалтування, ймовірно, вчиненого проти іншої особи в Ліоні в 2009 році.

29 березня 2018 року Х приєдналася до провадження як цивільна сторона.

Заявник зазначив, що прізвище та ім'я Х були оприлюднені у квітні та червні на

інтернет-сайті LeMuslimPost та в різних засобах масової інформації у Франції, Бельгії, Швейцарії та Люксембурзі. Він додав, що стверджувана жертва створила блог під псевдонімом "Крістель" і що вона оприлюднила фотографію свого обличчя на своєму акаунті в Twitter і на своїй сторінці у Facebook, асоціюючи її зі своїм псевдонімом.

У вересні 2019 року заявник зазначив ім'я Х  у прес-релізі, що анонсував майбутню публікацію його книги під назвою "Devoir de verité" ("Обов'язок правди") та в телевізійному інтерв'ю. Ім'я Х також з'явилося в книзі.

Х подала запит на ім'я голови паризького трибуналу з проханням, зокрема, видалити інформацію, що вказує на її особу, з прес-релізу та заборонити продаж книги.

Голова трибуналу відхилив запит Х (рішення від 10 вересня 2019 року).

Книга "Devoir de verité" була опублікована 11 вересня 2019 року.

11 жовтня 2019 року Х подала кримінальну скаргу за публікацію особи жертви сексуального насильства.

У рішенні, винесеному 6 листопада 2022 року, судовий трибунал визнав заявника винним у тому, що він поширив інформацію про особу жертви сексуального насильства, а також у співучасті в поширенні такої інформації в якості автора книги, опублікованої 11 вересня 2019 року. Видавець книги також був визнаний винним. Заявника було засуджено до штрафу в розмірі 1 000 євро з негайною виплатою та штрафу в розмірі 2 000 євро з відстрочкою платежу, а також до виплати потерпілій 1 000 євро в якості компенсації за шкоду, завдану прес-релізом та інтерв'ю від 6 вересня 2019 року, а видавця було засуджено до штрафу в розмірі 1 000 євро. Обидва були засуджені до виплати 4 000 євро компенсації спільно за шкоду, заподіяну публікацією зазначеного твору.

3 лютого 2022 року апеляційний суд залишив у силі рішення від 6 листопада 2020 року.

Апеляційний суд зменшив покарання, засудивши заявника до штрафу в розмірі 1 000 євро, а його видавця - до штрафу в розмірі 500 євро. Він взяв до уваги той факт, що, хоча вони свідомо вирішили поширити інформацію про особу Х без її письмової згоди, її особа не була ними розкрита, оскільки це було зроблено раніше численними засобами масової інформації, а сама Х сприяла власній ідентифікації.

Апеляційний суд також зменшив суму, що підлягала відшкодуванню Х, враховуючи той факт, що Х брала участь у оприлюдненні своєї особистості, і що вона не надала жодних підтверджуючих документів, які б дозволили суду оцінити вплив подій на її особисте життя та здоров'я.

Касаційний суд відхилив касаційну скаргу заявника з питань права.

Розглянувши скаргу заявника за ст. 10 Європейської конвенції з прав людини, ЄСПЛ зазначив, що у цій справі, публікуючи інформацію про особу Х, заявник не мав наміру брати участь у дебатах з питання, що становить загальний інтерес, а хотів публічно захистити себе від звинувачень у злочинах, висунутих проти нього. Таким чином, держава-відповідач мала більш широку свободу розсуду. 

Національні суди роз'яснили поняття "жертва" для цілей Закону про свободу преси та підтвердили, що лише письмовий дозвіл особи, яка подала кримінальну скаргу і приєдналася до провадження в якості цивільної сторони, могла звільнити заявника від кримінальної відповідальності за законом шляхом відмови від обов'язку зберігати таємницю та дозволивши розповсюдити інформацію про її особу. Суд зазначив, що суди взяли до уваги поведінку потерпілої, яка відчувала потребу обговорити події і, таким чином, розкрила інформацію, яка дозволила ідентифікувати її особу. У своїй оцінці національні суди також зважили на право заявника на свободу вираження поглядів як частину його публічного захисту, зважаючи на серйозні та стигматизуючі звинувачення, висунуті проти нього.

ЄСПЛ не побачив підстав ставити під сумнів оцінку національних судів, які зважили права

заявника та права потерпілої і прийняли рішення, що ґрунтується на відповідних і достатніх підставах.

Нарешті, ЄСПЛ відзначив порівнянно невилекі суми, які заявникові було присуджено до сплати у вигляді штрафів та відшкодування збитків та які були зменшені в апеляційному порядку, зокрема, з огляду на той факт, що потерпіла відіграла певну роль у власній ідентифікації

У світлі вищевикладеного ЄСПЛ постановив, що, зважаючи на широку свободу розсуду держави-відповідача, оскаржуване втручання у свободу вираження поглядів заявниці було пропорційним переслідуваній законній меті. Тому він оголосив заяву неприйнятною як явно необґрунтованою.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.