Громадська рада доброчесності: головне, в процесі слідства не вийти на самих себе…

Інна Отрош,

суддя Господарського суду м.Києва

Метою даної статті є аналіз правового статусу та обсягу інформації щодо судді, право на доступ до якої має Громадська рада доброчесності (далі - ГРД), порядку отримання такої інформації, а також правових наслідків використання ГРД інформації, яка отримана у незаконний спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон України № 1402-VIII) Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Повноваження ГРД визначені ч. 6 ст. 87 вказаного закону, зокрема ГРД:

1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;

4) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Отже, ГРД має право збирати та використовувати інформацію виключно щодо судді/кандидата на посаду судді (а не будь-яких близьких осіб судді/кандидата) та виключно з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Щодо кола інформації, доступ до якої має ГРД

Для здійснення повноважень, зазначених у статті 87, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 85 Закону України № 1402-VIII для здійснення своїх повноважень члени Громадської ради доброчесності мають право повного доступу до матеріалів суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді). Якщо до інформації, що міститься в суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), законом встановлено спеціальні чи особливі вимоги доступу, доступ до такої інформації здійснюється в порядку, передбаченому відповідним законом.

Вказана норма з’явилась у зв’язку із внесення змін до Закону України № 1402-VIII згідно із Законом № 3511-IX від 09.12.2023 (частину восьму статті 85 доповнено абзацом третім).

У попередній редакції ч. 8 ст. 85 Закону України № 1402-VIII передбачала, що повний та безпосередній доступ до суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) мають виключно члени та уповноважені працівники секретаріатів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя відповідно, а також уповноважені працівники Державної судової адміністрації України.

Чи змінилось по суті правове регулювання доступу членів ГРД до суддівського досьє?

Згідно з ч. 7 ст. 85 Закону України № 1402-VIII суддівське досьє (досьє кандидата на посаду судді) є відкритим для загального доступу на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, за винятком:

1) відомостей про місця проживання або перебування, дати народження фізичних осіб, їх адрес, номерів телефонів чи інших засобів зв’язку, адрес електронної пошти, реєстраційних номерів облікових карток платників податків, серій та номерів паспортів, військових квитків, місцезнаходження об’єктів власності (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об’єкт), реєстраційних номерів транспортних засобів;

2) відомостей про результати проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді (кандидата на посаду судді), загальних здібностей судді (кандидата на посаду судді), а також медичних відомостей;

3) будь-яких відомостей та даних щодо неповнолітніх дітей, крім відомостей щодо майна, майнових прав, активів, інших об’єктів декларування, що перебувають у їх власності відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається суддею (кандидатом на посаду судді);

4) інформації, що містить державну таємницю.

При цьому, зміст суддівського досьє складають персональні дані судді, інформація та документи, пов'язані з кар'єрою судді; інформація про ефективність здійснення судочинства суддею; інформація про дисциплінарну відповідальність судді; дані про відповідність судді етичним та антикорупційним критеріям. До суддівського досьє також додаються належним чином завірені копії документів, які підтверджують таку інформацію. І така інформація є публічною, за винятком інформації, вказаній у ч. 7 ст. 85 закону.

Нова редакції ч. 8 ст. 85 Закону України № 1402-VIII (щодо повного доступу ГРД до досьє) не свідчить про автоматичну появу у ГРД права на доступ до інформації, яка вказана у ч. 7 ст. 85 Закону України № 1402-VIII, наприклад, на доступ до інформації, яка містить державну таємницю, або до медичних відомостей щодо судді, до відомостей про результати проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді (кандидата на посаду судді), загальних здібностей судді (кандидата на посаду судді), до інформації щодо місця проживання судді та засобів зв’язку з ним.

Логічно, що інформація, яка вказана у  ч. 7 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є інформацією з обмеженим доступом (конфіденційною), так як відповідними законами встановлено спеціальні вимоги доступу до неї, а отже ГРД може отримати таку інформацію (крім державної таємниці) виключно у порядку, передбаченому відповідним законом (про що і вказано в абз. 3 ч. 8 ст. 85 Закону України № 1402-VIII). А отже, ВККС не має права надавати доступ до такої інформації, якщо ГРД не дотримано спеціальний порядок доступу до неї. Зокрема, право на доступ до конфіденційної інформації може бути надано суддею (згода суб’єкта персональних даних на обробку персональних даних) або ж право на таку інформацію для ГРД має визначатись законом, який регулює правовідносини у сфері інформації (в тому числі у конкретних відносинах).

Крім того, відповідно до п. 17 ч. 4 ст. Закону України «Про судоустрій і статус суддів» досьє має містити, зокрема, інші відомості та дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також будь-яку іншу інформацію щодо судді, визнану рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такою, що підлягає включенню до суддівського досьє.

Тобто, законом не обмежено коло документів та інформації, які можуть міститись у суддівському досьє, а отже виключення, встановлені ч. 7 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також не є вичерпним переліком.

Так поширення правового статусу «інформації з обмеженим доступом» на конкретні види інформації може встановлюватись різними законодавчими актами.

Наприклад, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про запобігання корупції» встановлює, що зазначені у декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, унікального номера запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в декларації (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об’єкт), номера рахунку в банківській чи іншій фінансовій установі, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Те саме стосується і результатів перевірки особистих морально-психологічних якостей судді, загальних здібностей судді. Так відповідно до ч. 3 ст. 85 Закону України № 1402-VIII для цілей формування суддівського досьє ВККС може ухвалити рішення про запровадження та проведення інших тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей, а також про застосування інших засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Результати таких тестувань використовуються як одне із джерел інформації, що підлягає оцінці разом з іншою сукупністю зібраної інформації і матеріалів, є конфіденційними, не оприлюднюються та не впливають на кількість балів кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).

Отже, спеціальна норма, яка визначає статус інформації щодо перевірки особистих морально-психологічних якостей судді та загальних здібностей судді як конфіденційної, превалює над загальною нормою щодо наявності у ГРД повного доступу до досьє (де ця інформація міститься).

Таким чином, ГРД може отримати інформацію, для якої відповідним законом встановлено режим інформації з обмеженим доступом, виключно за умов наявності такого права та дотримання передбаченого законом порядку доступу до такої інформації.

Як наслідок, перед наданням доступу будь-яким стороннім особам (в тому числі ГРД) до інформації щодо судді, в тому числі з суддівського досьє, ВККС повинна:

1)  проаналізувати статус такої інформації на предмет наявності у неї ознак інформації з обмеженим доступом з урахуванням не лише положень ч. 7 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», але і інших нормативно-правових актів;

2)  у випадку, якщо відповідними законами встановлено спеціальні вимоги доступу до певної інформації, ВККС може надати ГРД доступ до такої інформації виключно за умови дотримання порядку, передбаченого відповідним законом (про що і вказано в абз. 3 ч. 8 ст. 85 Закону України № 1402-VIII).

Таким чином, правове регулювання доступу членів ГРД до суддівського досьє не змінились та, по суті, передбачає загальне правило, яке діє для всіх суб’єктів у реалізації права на доступ до певної інформації.

У даній статті ми проаналізуємо законодавство у сфері реалізації права на інформацію (в тому числі публічну та конфіденційну) та права на повагу до приватного життя, так як правове регулювання отримання доступу до інформації здійснюється з урахуванням розумного балансу між цими правами як співвідношення «публічне-приватне».

Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 34 Конституції України визначає, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Аналогічним чином право на таємницю особистого життя та право на інформацію врегульовані нормами статей 301, 302 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є:

1) інформація про фізичну особу,

2) інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, а також

3) інформація, визнана такою на підставі закону.

Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, закон передбачає види інформації, яка не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом (такий перелік не є вичерпним, та може визначатися іншими законами).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Закон України «Про захист персональних даних» визначає:

-    персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

-    обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про інформацію» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про інформацію» використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.

Відповідно до ст. 5  Закон України «Про захист персональних даних» персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про запобігання корупції".

Відповідно до ч. ч. 5-8 ст. 6  Закон України «Про захист персональних даних»  обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб’єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 14 Закону України «Про захист персональних даних» передбачає, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

У рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 вказано наступне. Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім’ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) (далі - Резолюція № 1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом, зокрема: декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади або обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії (частина шоста статті 6 Закону № 2939); персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, за винятком інформації, яка відповідно до закону визначена такою, що належить до інформації з обмеженим доступом (частина четверта статті 5 Закону № 2297); відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (пункт 5 частини четвертої статті 21 Закону № 2657).

В аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так:

- інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною;

- збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 аналіз положень частин першої, другої статті 32 Конституції України, юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави для висновку, що втручання у конституційне право особи на приватне і сімейне життя шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди допускається, якщо воно передбачене законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таке втручання вважатиметься законним у разі наявності підстави в національному законі, а також за умови, що такий закон відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому в частині першій статті 8 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з пунктом 1 статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

У цьому контексті Європейський суд з прав людини зазначив, що збирання та зберігання інформації стосовно приватного життя особи, а також її розповсюдження охоплюються сферою застосування пункту 1 статті 8 Конвенції (пункт 117 рішення у справі "Заїченко проти України (№ 2)" (Zaichenko v. Ukraine (no. 2) від 26 лютого 2015 року, заява № 45797/09). Також Європейський суд з прав людини наголосив, що зберігання органами державної влади інформації про приватне життя особи та її використання є втручанням у право на повагу до приватного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції (пункт 56 рішення у справі "Пантелеєнко проти України" (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 року, заява № 11901/02; пункт 70 рішення у справі "Суріков проти України" (Surikov v. Ukraine) від 26 січня 2017 року, заява № 42788/06).

Відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, тобто права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, захисту здоров’я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини зауважив, що формулювання "згідно із законом" вимагає від оспорюваного заходу, за яким здійснюється втручання, підґрунтя в національному законодавстві і стосується також якості закону, тобто закон має бути доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачати наслідки його дії щодо себе, і відповідати принципу верховенства права (пункт 85 рішення у справі "Шалімов проти України" (Shalimov v. Ukraine) від 4 березня 2010 року, заява № 20808/02).

З викладеного нормативно-правового регулювання та рішень Конституційного Суду України можна виснувати таке:

1) конфіденційна інформація є інформацією з обмеженим доступом;

2) до конфіденційної інформації відноситься:

- інформація про фізичну особу, 

- інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень,

- інформація, визнана такою на підставі закону;

3) інформація про фізичну особу (або персональні дані) – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

4) конфіденційною інформацією є інформація про особисте та сімейне життя (у практиці ЄСПЛ «приватне життя») особи, зокрема, будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї;

5) закон може передбачати випадки, коли персональні дані не є конфіденційними, а саме види інформації, які не можуть бути обмежені у доступі, зокрема, не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень, а також персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, визначених Законом України "Про запобігання корупції" (та інші відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);

6) збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу за загальним правилом може здійснюватись виключно за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов;

7) збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також за умови, що такий закон відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому в частині першій статті 8 Конституції України;

8) обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб’єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством;

9) наявність права на збирання та зберігання інформації з обмеженим доступом не означає наявності права на поширення такої інформації.

Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності права на збирання, зберігання та поширення ГРД певного виду інформації щодо судді необхідно з’ясувати правовий статус такої інформації (чи є вона з відкритим або обмеженим доступом), наявність права на таку інформацію, в тому числі законних підстав на доступ до такої інформації (та права на її поширення) та дотримання порядку і умов такого доступу, встановленого законом.

Як вже було зазначено, для здійснення повноважень, зазначених у статті 87, членам ГРД надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

В Україні функціонує значна кількість державних реєстрів, зокрема, Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Єдиний реєстр нотаріусів України, Єдиний реєстр довіреностей, Державний реєстр обтяжень рухомого майна, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Єдиний реєстр боржників тощо.

Порядок доступу до державних реєстрів врегульований відповідним законодавством, яке необхідно досліджувати у кожному окремому випадку при з’ясуванні питання щодо статусу конкретної інформації та наявності у ГРД права на доступ до неї з таких реєстрів.

Проаналізуємо вибірково порядок доступу до окремих реєстрів, з урахуванням практичного застосування відповідної інформації ГРД у своїх висновках.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - ДРРП)

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.

Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб’єктом права чи за об’єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з Порядком доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, визначено, що доступ користувача у зв’язку із здійсненням ним повноважень, визначених законом, зокрема, – члена ГРД до Державного реєстру прав надається (припиняється) на підставі договору, укладеного з технічним адміністратором Державного реєстру.

Отже, член ГРД має право доступу до ДРРП виключно на підставі договору з технічним адміністратором реєстру та у зв’язку із здійсненням ним повноважень, передбачених законом.

Аналогічним чином член ГРД має право доступу до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року № 830, - виключно на підставі договору з технічним адміністратором реєстру та у зв’язку із здійсненням ним повноважень, передбачених законом. 

Єдиний реєстр довіреностей (далі - ЄРД)

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про нотаріат» визначено поняття «нотаріальна таємниця» - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо. Обов’язок зберігати нотаріальну таємницю покладено, зокрема, на нотаріуса, його помічника, а також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці.

Таким чином, інформація про вчинення нотаріальної дії (щодо осіб, які її вчинили та їх майнових та немайнових прав та обов’язків) є інформацією з обмеженим доступом (нотаріальною таємницею).

Відповідно до п. 1.7 Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006  № 111/5, визначено коло суб’єктів, які мають прямий доступ до Єдиного реєстру на підставі укладеного договору з адміністратором: Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, члени та уповноважені працівники секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, державні реєстратори прав на нерухоме майно, державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які перебувають у трудових відносинах із суб’єктом державної реєстрації, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національна поліція, Бюро економічної безпеки, Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань, територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України.

Водночас, для членів ГРД не передбачено прямого доступу до ЄРД.

Крім того, розділ 3 вказаного положення визначає порядок отримання інформації з реєстру (в тому числі коло суб’єктів, які мають на це право) – у формі скорочених або повних витягів. Зокрема, скорочені витяги з Єдиного реєстру видаються реєстратором на письмовий запит будь-яких фізичних та юридичних осіб. Скорочений витяг містить виключно загальну інформацію про довіреність (щодо реєстраційного номеру і дати реєстрації довіреності в Єдиному реєстрі, номеру та серії спеціальних бланків нотаріальних документів, дати посвідчення довіреності; строку дії довіреності; відомості про особу, яка посвідчила довіреність).

Повні витяги з Єдиного реєстру видаються реєстратором - на письмовий запит нотаріусів, осіб, щодо яких вчинялась нотаріальна дія, суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв'язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, а також Міністерства юстиції України, територіальних органів Міністерства юстиції у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України.

Таким чином, законом не передбачено право членів ГРД на доступ до ЄРД та отримання будь-якої інформації, яка становить нотаріальну таємницю. Наявність такої інформації у суддівському досьє (ВККС надано право на доступ до ЄРД) не надає права членам ГРД на отримання до неї доступу, оскільки законом передбачено особливий порядок доступу та відповідне коло суб’єктів, які такий доступ мають. Відповідно фактичне збирання, зберігання та поширення такої інформації членами ГРД (в тому числі, у висновках про невідповідність судді) є порушенням закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР)

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.

Фізичні та юридичні особи, державні та інші органи мають право на повний доступ до судових рішень в Реєстрі, ухвалених у справах, у яких вони брали участь як учасники справи.

Стаття 7 вказаного закону визначає відомості, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу, а саме:

1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;

2) реєстраційні номери транспортних засобів;

3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток;

4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні;

5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.

Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.

Відовідно до розділу IX Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018  № 1200/0/15-181, повний доступ до інформаційних ресурсів Реєстру забезпечується за допомогою електронного кабінету виключно для авторизованих користувачів.

Дозвіл на повний доступ до інформаційних ресурсів Реєстру надається суддям, працівникам апаратів судів, зокрема для забезпечення видачі копій судових рішень із Реєстру згідно з вимогами цього Порядку, членам Вищої ради правосуддя та уповноваженим працівникам секретаріату Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, уповноваженим особам Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України, Національної поліції України, Державної прикордонної служби України, Офісу Президента України, що здійснюють підготовку матеріалів до розгляду Комісією при Президентові України у питаннях помилування, Офісу Генерального прокурора, Міністерства оборони України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Бюро економічної безпеки України, ДСА України та її територіальних органів, працівникам адміністратора.

Особи, яким надано дозвіл на повний доступ до судових рішень, зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб інформації, що стала їм відома у зв'язку з користуванням Реєстром у режимі повного доступу.

Посадові особи органів, яким стала відома інформація, що не може бути відкрита для загального доступу, зобов'язані не допускати її розголошення.

Отже, законом не передбачено надання членам ГРД права на повний доступ до ЄДРСР, а отже члени ГРД не мають права на доступ, зокрема, до інформації, яка вказана у ст. 7 Закону України «Про доступ до судових рішень», та яка визначає відомості, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу. Наявність такої інформації у суддівському досьє (ВККС надано право на повний доступ до ЄДРСР) не надає права членам ГРД на отримання до неї доступу, оскільки законом передбачено особливий порядок доступу та відповідне коло суб’єктів, які такий доступ мають. Відповідно фактичне збирання, зберігання та поширення такої інформації членами ГРД (в тому числі, у висновках про невідповідність судді) є порушенням закону.

Державний реєстр фізичних осіб-платників податків (далі - ДРФОПП)

Відповідно до ст. 70 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків.

До інформаційної бази Державного реєстру включаються, зокрема, такі дані про фізичних осіб: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.

 Відомості з Державного реєстру:

- використовуються контролюючими органами виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України;

- є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Порядок отримання відомостей з Державного реєстру визначено розділом X Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Мінфіну від 29.09.2017 № 822, згідно з яким відомості з Державного реєстру є документом, який безоплатно надається контролюючим органом за зверненням фізичної особи (представника) щодо отримання відомостей про себе з Державного реєстру.

Фізична особа – платник податків може отримати відомості з Державного реєстру в один із таких способів: в паперовому вигляді – шляхом звернення особисто або через представника до контролюючого органу за своєю податковою адресою або до будь-якого контролюючого органу – відповідно до вимог розділу Х Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 (із змінами); в електронному вигляді – шляхом надсилання запиту щодо отримання відомостей з Державного реєстру про джерела/суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку та військового збору за допомогою інформаційно-комунікаційної системи «Електронний кабінет» (cabinet.tax.gov.ua).

Отже, законом не передбачено права членів ГРД на доступ до ДРФОПП, в тому числі права на отримання з реєстру інформації щодо розміру та джерел отриманих доходів. При цьому, інформація щодо доходів може бути законно отримана з декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» (відповідно за період, коли у такої особи був обов’язок подавати відповідну декларацію). Таким чином, інформація з ДРФОПП є інформацією з обмеженим доступом. Водночас, ГРД використовує таку інформацію при складанні висновків (наприклад, під час аналізу відповідності витрат доходам особи до зайняття нею посади судді), що свідчить про незаконність отримання та використання такої інформації.

База даних Державної прикордонної служби України

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» визначено право Державної прикордонної служби України, зокрема, створювати і використовувати в інтересах розвідки, контррозвідувального забезпечення охорони державного кордону України, оперативно-розшукової діяльності, участі у боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції інформаційні системи, у тому числі банки даних щодо осіб, які перетнули державний кордон України.

Пункти 13, 14, 16 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в’їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого Міністерством внутрішніх справ 27.09.2022 № 614, визначають, що інформація (відомості) про осіб, які перетнули державний кордон України, в’їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території, що обробляється в Базі даних, є інформацією з обмеженим доступом, а саме конфіденційною інформацією (персональними даними). Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься в Базі даних, здійснюються відповідно до законодавства.

Інформація в Базі даних обробляється з урахуванням вимог законодавства про захист інформації, у тому числі персональних даних, та використовується користувачами виключно з метою реалізації ними своїх функцій та повноважень, передбачених законодавством.

Інформація з Бази даних державним органам та органам місцевого самоврядування надається безоплатно з дотриманням вимог Законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про контррозвідувальну діяльність», Кримінального процесуального кодексу України та за наявності визначених законом підстав, судовим органам - на підставі ухвали суду.

Таким чином, інформація щодо перетину державного кордону та щодо в’їзду/виїзду особи на тимчасово окуповану територію України є конфіденційною. Закон не передбачає підстав та права членів ГРД на отримання інформації з Бази даних Державної прикордонної служби щодо перетину державного кордону суддею та його близькими особами. При цьому, судді (а тим паче їх близькі особи) не надавали згоди на обробка персональних даних, які є конфіденційною інформацією. Наявність такої інформації у суддівському досьє (надання її відповідними органами на запит ВККС як державного органу) не надає права членам ГРД на отримання до неї доступу, оскільки законом передбачено особливий порядок доступу та відповідне коло суб’єктів, які такий доступ мають. Отже, отримання такої інформації та її використання ГРД є незаконним.

Які ж правові наслідки незаконного отримання членами ГРД доступу до конфіденційної інформації та її незаконного поширення (в тому числі шляхом надання ВККС висновку про невідповідність судді та його публічного поширення)?

Правові наслідки у такому випадку слід аналізувати у таких аспектах:

1) юридична доля такої інформації (її вилучення/знищення);

2) можливість використання такої інформації ВККС під час проведення кваліфікаційного оцінювання (в тому числі, право досліджувати відповідну інформацію, зокрема ставити питання судді щодо даної інформації як членами ГРД, так і членами ВККС);

3) юридична відповідальність членів ГРД за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації.

Суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно (ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних»).

Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 15 ЗУ «Про захист персональних даних»).

Отже, у випадку зазначення у висновку ГРД про невідповідність судді вимогам професійної етики та доброчесності конфіденційної інформації, яка отримана з порушенням вимог, встановлених законом, суддя, якого стосується відповідна інформація, має право вимагати від ГРД видалення такої інформації та її знищення. Тобто, ГРД повинна вилучити відповідну інформацію з висновку, в тому числі з його електронного варіанту, який знаходиться у публічному доступі на сайті ГРД та у суддівському досьє у загальному доступі на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Питання щодо порядку вилучення інформації з висновку ГРД, який наданий ВККС, може бути вирішене шляхом скасування ГРД такого висновку у відповідній частині (або в цілому, якщо висновок складає виключно інформація, отримана незаконним шляхом, та відповідний аналіз такої інформації).

При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних», вимога про видалення інформації може бути пред’явлена і до ВККС як органу, який під час кваліфікаційного оцінювання використовує (зберігає та поширює) інформацію, надану ГРД (у формі висновку або просто інформації), оскільки наступна обробка інформації, яка отримана від суб’єкта, який одержав до неї доступ у незаконний спосіб, є, по суті, такою ж незаконною.

Виникає щодо фактичної можливості ВККС видалити таку інформацію з висновку ГРД, який є частиною суддівського досьє, є риторичним.

Однак, можна однозначно виснувати, що надана ГРД інформація (в тому числі у формі висновку), якщо вона отримана у незаконний спосіб, не може бути предметом дослідження ВККС під час проведення кваліфікаційного оцінювання (крім встановлення обставин незаконності здобуття такої інформації), в тому числі ні члени ВККС, ні члени ГРД не мають права задавати питання судді щодо такої інформації та робити висновки щодо відповідності/невідповідності судді займаній посаді на підставі такої інформації.

Водночас, у випадку наявності у суддівському досьє аналогічної інформації, яка отримана від інших органів та осіб на запит ВККС або шляхом прямого доступу до державних реєстрів у порядку, визначеному законом, - така інформація може бути предметом дослідження Комісією під час проведення кваліфікаційного оцінювання.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про інформацію» порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Зокрема, ч. 1 ст. 182 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, а саме, такі дії караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Отже, у випадку незаконної обробки, у тому числі, поширення конфіденційної інформації (яка зазначена у висновку ГРД або у інформації, яка надається ВККС) суддя має право звернутись до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину.

Висновки

1) ГРД має право збирати та використовувати інформацію виключно щодо судді/кандидата на посаду судді (а не будь-яких близьких осіб судді/кандидата на посаду судді) та виключно з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання;

2) інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень;

3) збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації щодо судді без його згоди є втручанням в його приватне життя та може здійснюватись виключно у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини;

4) ГРД може отримати інформацію, для якої відповідним законом встановлено режим інформації з обмеженим доступом, виключно за умов дотримання передбаченого законом порядку доступу до такої інформації (за згодою судді як суб’єкта персональних даних або у випадку, передбаченому відповідним законом);

5) члени ГРД мають повний доступ до матеріалів суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), крім інформації, для якої законом встановлено спеціальні чи особливі вимоги доступу (доступ до такої інформації здійснюється в порядку, передбаченому відповідним законом), тобто наявність інформації з обмеженим доступом у суддівському досьє (надання її відповідними органами на запит ВККС як державного органу у випадках, передбачених законом, або отримання ВККС  інформації з державних реєстрів у зв’язку з наявністю прямого доступу до них) не надає членам ГРД права на отримання доступу до такої інформації, якщо законом не віднесено ГРД до кола суб’єктів, які мають право на таку інформацію у передбачених законом випадках (у випадку відсутності згоди суб’єкта персональних даних на обробку інформації);

6) передбачена Законом України № 1402-VIII норма щодо наявності у членів ГРД повного доступу до відкритих державних реєстрів передбачає необхідність проведення аналізу нормативної бази щодо порядку доступу до певного державного реєстру та/або отримання інформації з нього від уповноважених органів на предмет правового статусу інформації з відповідного реєстру; кола суб’єктів, яким законом надано такий доступ та право на відповідну інформацію з них; умов та порядку отримання відповідного доступу до реєстру (інформації з нього);

7) у випадку зазначення у висновку ГРД про невідповідність судді вимогам професійної етики та доброчесності конфіденційної інформації, яка отримана з порушенням вимог, встановлених законом, суддя, якого стосується відповідна інформація, має право вимагати від ГРД видалення такої інформації (в тому числі, шляхом скасування висновку у відповідній частині);

8) надана ГРД інформація (в тому числі у формі висновку), якщо вона отримана у незаконний спосіб, не може бути предметом дослідження ВККС під час проведення кваліфікаційного оцінювання (крім встановлення обставин незаконності здобуття такої інформації), в тому числі ні члени ВККС, ні члени ГРД не мають права задавати питання судді під час співбесіди щодо такої інформації та робити висновки щодо відповідності/невідповідності судді займаній посаді на підставі такої інформації;

9) незаконне збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації ГРД щодо судді є злочином, передбаченим ч. 1 ст. 182 Кримінального кодексу України.

На жаль, судді постійно спостерігають ситуацію, коли ГРД вказуює у своїх висновках та інформації щодо судді, які надають ВККС, конфіденційну інформацію, отриману у незаконний спосіб, зокрема: відомості щодо перетину державного кордону (та щодо в’їзду на тимчасово окуповані території України) з вказівкою дат та місць перетину; відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків щодо джерел та розмірів отриманих доходів, зокрема за період коли особа не займала посаду судді; відомості з Єдиного реєстру довіреностей, що містять нотаріальну таємницю; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень в частині інформації з обмеженим доступом (наприклад персональні дані учасника справи); інформацію щодо майна, перетинів кордону, доходів близьких осіб (законом передбачено право ГРД збирати та використовувати інформацію виключно щодо судді).

При цьому, незаконним є не лише отримання такої інформації, але і її наступне поширення (шляхом публікації висновків, надання їх до досьє).

Усе це відбувається за мовчазної згоди ВККС. Судді, на жаль, дуже рідко звертають на це увагу, оскільки зосереджуються на тому, що відповісти на питання членів ГРД та не аналізують незаконність обробки їх персональних даних (та персональних даних їх близьких осіб).

З огляду на правовий статус ГРД як громадської організації та мету діяльності (сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання), видається логічним, що така організація не може мати той обсяг повноважень та доступу до інформації, які мають державні органи (наприклад, ВККС, НАЗК, ВРП). Про це свідчить навіть норма щодо повного доступу до досьє, якою цей же доступ обмежено вимогами інших законів. По суті, члени ГРД повинні аналізувати загальну інформацію, наявну у досьє та у публічному доступі (ЗМІ тощо), тобто виконувати місію так званого «стороннього спостерігача» - звичайного громадянина, який може зробити висновок щодо професійної етики та доброчесності судді, виходячи саме із такої загальнодоступної інформації. Тобто, висновок ГРД має бути відображенням суспільної думки, яка формується з інформації, доступ до якої має кожен громадянин. Тоді як, повний доступ до інформації повинні мати лише органи державної влади, які мають конкретні повноваження щодо здійснення перевірки суддів та їх оцінювання (ВККС в межах кваліфікаційного оцінювання та перевірки декларацій доброчесності і родинних зв’язків; НАЗК щодо перевірки майнових декларацій; ВРП щодо вчинення дисциплінарних проступків тощо).

Але реальність демонструє інше: висновки ГРД нагадують чи то матеріали досудового розслідування, чи то результати роботи детективного агенства «Місячне сяйво». Члени ГРД, для яких законом так само встановлена вимога щодо доброчесності, жодним чином не цураються порушувати вимоги закону щодо порядку доступу до конфіденційної інформації з метою пошуку доказів «недоброчесності» суддів. Чи не парадокс? Або словами жарту, який став народним: головне, в процесі слідства не вийти на самих себе!...

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.