Повноваження прокурорів та слідчих у межах виділеного або об’єднаного кримінальних проваджень

Наталя Антонюк,

заступник голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

Іванна Новаковська, помічник судді,

спеціально для «Судово-юридичної газети»

Тривалий час питання визначення повноважень слідчого та прокурора не втрачає своєї актуальності.

За загальним правилом прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів (ч. 1 ст. 37 КПК України).

Щодо повноважень слідчого чи групи слідчих, то згідно з п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.

Суд касаційної інстанції неодноразово вирішував проблематику щодо форми рішення, за яким певного прокурора чи слідчого уповноважено на проведення досудового розслідування, та сформулював щодо неї сталі висновки, які необхідно враховувати насамперед судам під час прийняття ними судових рішень, а також органам досудового розслідування та прокуратурі в ході здійснення досудового розслідування.

У постанові обʼєднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 сформульовано висновок про те, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.

Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанцій в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

Запропонований підхід є цілком виправданим.

Адже процесуальні документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб’єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.

Положеннями КПК, зокрема ч. 2 ст. 84, чітко врегульовано питання про те, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Джерела доказів та процесуальні документи, які стали підставою для їхнього збирання, необхідно розрізняти і в жодному випадку не ототожнювати. Судове рішення за наслідками розгляду пред’явленого обвинувачення приймається саме на основі доказів, а процесуальні документи, за якими слідчого, групу слідчих, прокурора чи групу прокурорів уповноважено на здійснення досудового розслідування є підставою для твердження про те, що саме ці особи вправі його проводити.

У судовій практиці щоразу актуалізується питання щодо визначення повноважень слідчих чи прокурорів у випадках виділення чи об’єднання кримінальних проваджень.

З цього приводу вже сформована практика касаційного суду.

Зокрема із судових рішень вбачається, що:

• у разі виділення кримінального провадження із іншого, ті ж прокурори та слідчі, які мали процесуальні повноваження на здійснення дій у межах первинного провадження, зберігають свої повноваження у межах виділеного провадження;
• у разі об’єднання кримінальних проваджень за відсутності нової постанови про визначення групи прокурорів або слідчих, ті прокурори та слідчі, які були повноважними у межах окремих проваджень, вважаються такими, що й надалі мають повноваження у межах об’єднаного кримінального провадження.

До прикладу, у справі № 206/4419/17 слідчому було доручено проведення досудового розслідування в одному кримінальному провадженні, як і визначено прокурора у ньому, та визначено старшим групи слідчих в іншому, як і прокурора - старшим групи прокурорів. Згодом прокурор об’єднав обидва кримінальні провадження. Апеляційний суд визнав усі докази недопустимими, оскільки, за його переконанням, вони були зібрані неуповноваженими особами, так як матеріали справи не містили постанов про визначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів) саме в об’єднаному кримінальному провадженні.

Касаційний суд в ході розгляду вказаної справи у постанові від 10 листопада 2022 року з урахуванням наданих під час касаційного розгляду постанов вказав, що оскільки слідчий був уповноважений на проведення досудового розслідування, а прокурор – на здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням в рамках обох кримінальних проваджень, то після їх об’єднання в одне провадження немає необхідності приймати нові постанови про призначення слідчого та прокурора.

В інших розглянутих судом касаційної інстанції справах аргументи сторін були подібними.

Зокрема, у постанові від 27 березня 2023 року у справі № 146/1683/18 касаційний суд звернув увагу на те, що постановою було призначено групу прокурорів та визначено старшого групи прокурорів. Надалі з кримінального провадження було виділено матеріали кримінального провадження. Оскільки повноваження прокурора були визначені у первинному провадженні відповідною постановою, то для констатації здійснення повноважень прокурором за положеннями ст. 37 КПК України у виділеному кримінальному провадженні цього факту достатньо.

У справі № 382/646/19 суд касаційної інстанції не погодився з позицією апеляційного суду, згідно з якою при виділенні матеріалів досудового розслідування в окреме кримінальне провадження необхідно знову призначати слідчого (групу слідчих) та прокурора (групу прокурорів) у виділеному кримінальному провадженні.

Касаційний суд дійшов висновку про те, що положеннями КПК, у тому числі ст. 217 КПК, не передбачено повторного призначення слідчого або прокурора у кримінальному провадженні, яке було виділено або об’єднано з іншим, якщо після початку досудового розслідування вже було визначено слідчого чи групу слідчих для його проведення (постанова від 26 вересня 2023 року).

Озвучені у цій статті підходи до проблематики повноважень слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів) у виділених чи об’єднаних кримінальних провадженнях є логічними.

Саму ж процедуру виділення матеріалів кримінального провадження слід розглядати крізь призму співвідношення частини (виділене кримінальне провадження) з цілим (первинне кримінальне провадження, з якого виділено інше). В об’єднаних кримінальних провадженнях відбувається «сполучення» за певним критерієм кількох проваджень та їхнє одночасне розслідування вже уповноваженими до цього особами.

Насамкінець варто зазначити, що основним завданням як слідчих, так і прокурорів є здійснення ефективного розслідування кримінальних правопорушень з тим, аби притягнути винну особу до кримінальної відповідальності. Безумовно, повноваження вказаних осіб мають підтверджуватися від самого початку здійснення ними досудового розслідування. Натомість, якщо такі повноваження вже були попередньо визначені, то як у виділеному, так і в об’єднаному кримінальному провадженні, аби у сторони не виникало сумнівів щодо здійснення досудового розслідування неуповноваженими особами, рішення про визначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів) необхідно надавати відразу після порушення цього питання під час судового розгляду, або ж апеляційного чи касаційного розглядів.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.