Тимчасовий доступ до речей і документів: деякі спірні питання застосування строків

Артем Щербіна

Суддя Київського районного суду міста Одеси, доктор філософії в галузі права

Одним із найпоширеніших заходів забезпечення кримінального провадження, який активно застосовується сторонами кримінального провадження під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень беззаперечно є тимчасовий доступ до речей і документів.

Практика застосування цього заходу кримінального провадження, як правило показує, що суперечливих питання у процесі його виконання у більшості випадів не виникає. Проте, існують декілька моментів, які все ж такі залишаються спірними для стороні кримінального провадження, та потребують свого роз’яснення. Давайте їх розглянемо.

Перший випадок. Строк виконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів.

Так, відповідно до ч.1 ст.165 КПК України, особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов’язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

Спірним в даному випадку є питання щодо строку, протягом якого певна особа, зобов’язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів, після пред’явлення цієї ухвали до виконання.

У більшості випадків, цей строк ототожнюються зі строком дії самої ухвали, який відповідно до п.7 ч.1 ст.164 КПК України, не може перевищувати двох місяців з дня постановлення ухвали, за виключенням ухвал, постановлених на виконання вимог ч.2 ст.562 КПК України.

Внаслідок чого, зобов’язана особа, після пред’явлення відповідної ухвали до виконання, як правило, звичайно в межах строку дії цієї ухвали готує та надає заінтересованій стороні кримінального провадження зазначені в ухвалі речі та/або документи.

Однак, на нашу думку, такий підхід при виконанні ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів є помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. При цьому, ч.1 ст.165 КПК України не надає та не встановлює для особи, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, певний строк або час для виконання цієї ухвали. В той же час й не забороняє, одразу можна передбачити контраргументацію прихильників іншої думки. Але тут не треба забувати, що в кримінальному процесі превалює саме імперативний метод правового регулювання, який зокрема передбачає, що норми права несуть для підпорядкованих суб’єктів безальтернативний, наказовий характер, який виключає можливість права вибору. Так, звичайно, в кримінальному процесі є норми і за диспозитивним методом правового регулювання (дозволяє підпорядкованому суб’єкту діяти на власний розсуд певним чином), але такий метод чітко простежується зі змісту цих норм (як приклад ч.ч.2 – 3 ст.55, ч.3 ст.93, ч.1 ст.220 КПК України).

Крім того, не можна залишити поза увагою положення ч.2 ст.163 КПК України, відповідно до яких, якщо сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться. А також положення ч.1 ст.166 КПК України, які передбачають можливість постановлення ухвали про дозвіл на проведення обшуку (термінової, раптової та неочікуваної слідчої (розшукової) дії), як наслідок невиконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів.

І це виглядає цілком логічно, оскільки про яку дієвість кримінального провадження можна казати, коли необхідні стороні кримінального провадження речі і документи не надаються негайно (невідкладно) після пред’явлення ухвали про тимчасовий доступ до виконання, а лише зі спливом певного строку, який фактично особа, яка зазначена як володілець речей або документів визначає самостійно.? Про яку можливість запобігання реальній загрозі зміни (знищення) речей чи документів або доцільності проведення обшуку може йти мова, у разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ, коли до цього її виконання тривало наприклад два тижні або місяць?

Таким чином, використане у ч.1 ст.165 КПК України словосполучення «зобов’язана надати» безальтернативно покладає на особу, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, обов’язок негайно (невідкладно) надати особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів. В іншому випадку, дії володільця речей або документів можна кваліфікувати як невиконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів, що є прямою підставою для проведення обшуку.

Другий випадок. Чого ж саме стосується строк дії ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, який передбачений п.7 ч.1 ст.164 КПК України?

Як вже було зазначено вище, строк дії ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, який передбачений п.7 ч.1 ст.164 КПК України помилково ототожнюється зі строком, протягом якого, особа, яка зазначена як володілець речей або документів зобов’язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів, після пред’явлення цієї ухвали до виконання.

На нашу думку, треба ще раз нагадати, що тимчасовий доступ до речей і документів це захід забезпечення кримінального провадження, який відповідно до ч.1 ст.159 КПК України, полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Згідно з ч.7 ст.163 КПК України, слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

Отже, можна зробити висновок, що тимчасовий доступ надається для досягнення певної мети, яку сторона кримінального провадження поставила для себе задля встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні за допомогою, у тому числі вилучених речей і оригіналів документів.

При цьому на практиці, сторони кримінального провадження чомусь вважають, що після надання можливості вилучення речей і оригіналів документів, їх строк утримання ніяким чином не обмежується та вони можуть їх фактично утримувати протягом необмеженого терміну. Водночас, не звертаючи вже увагу на те, чи була досягнута мета тимчасового доступу чи ні.

В той же час, поза увагою залишається положення ч.4 ст.132 КПК України, яка передбачає, що ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняє свою дію після закінчення строку її дії, скасування запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.

А враховуючи те, що строк перебачений п.7 ч.1 ст.164 КПК України є преклюзивним, оскільки після його закінчення дія ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів припиняється, то і у заінтересованої сторони кримінального провадження відсутні правові підстави для фактичного утримання вилучених речей і оригіналів документів, а отже останні повинні бути повернути особі, у якої їх було вилучено.

Вказану позицію свого часу підтримував й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначивши у абз.3 п.11 листа від 05.04.2013 №223-559/0/4-13 наступне: «Сплив строку дії ухвали про застосування заходу забезпечення кримінального провадження свідчить про припинення цього заходу забезпечення та поновлення прав і свобод особи, щодо якої він застосовувався або інтересів якої стосувався.».

Додатково хотілось б відмітити, що метою тимчасового доступу не є збереження речових доказів по кримінальному провадженню, а для вказаної мети процесуальний закон передбачає існування інших інститутів, зокрема «арешту майна» (ст.ст.170 – 175 КПК України).

Таким чином, строк дії ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, в першу чергу встановлюється для особи, яка може протягом строку дії ухвали пред’явити її до виконання, а стороні кримінального провадження, яка утримує речі і оригінали документів на підставі ухвали слідчого судді, суду про надання тимчасового доступу до речей і документів треба пам’ятати, що після закінчення строку дії вказаної ухвали, вилучені речі і оригінали документів необхідно повернути особі, яка є їх володільцем або звернутися з відповідним клопотанням про їх арешт. В іншому випадку, а в чому саме тоді полягає «тимчасовий доступ», коли його строк необмежений?

Дякую за увагу!

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.