Отсутствие между сторонами договора не является основанием для освобождения потребителя от оплаты полученных коммунальных услуг – Верховный Суд

Согласно пункту 3 Заключительных и переходных положений Закона Украины «О жилищно-коммунальных услугах» от 9 ноября 2017 г. №2189-VIII договоры о предоставлении коммунальных услуг, заключенные до введения в действие настоящего Закона, сохраняют силу на условиях, определенных такими договорами, до дать вступление в силу договоров о предоставлении соответствующих коммунальных услуг, заключенных по правилам, определенным настоящим Законом.

Обязанность оплатить предоставленные и потребленные услуги вытекает также из части первой статьи 11 ГК Украины о том, что гражданские права и обязанности вытекают из действий лиц, предусмотренных актом гражданского законодательства.

Отсутствие между сторонами договора не может служить основанием для освобождения потребителя от оплаты полученных услуг. Об этом указал Кассационный гражданский суд Верховного Суда в постановлении от 20 ноября 2024 года по делу №463/6799/18.

КГС добавил, что указанная практика правоприменения правовых норм в сфере оплаты жилищно-коммунальных услуг является постоянной (постановление Большой Палаты Верховного Суда от 7 июля 2020 года по делу 712/8916/17, постановления Верховного Суда от 15 марта 2018 года по делу № 401/ 710/15-ц, от 18 сентября 2019 года по делу № 369/3682/16-ц, от 7 февраля 2024 г. по делу № 372/2236/21).

Обставини справи

ТОВ «Керуюча компанія «С» звернулася до громадянина з позовом про стягнення коштів за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних та додаткових послуг, пені, 3 % річних та інфляційних.

На обґрунтування заявлених вимог товариство зазначало, що воно є балансоутримувачем та управителем будинку, де відповідач є власником двох квартир.

Між сторонами були укладені договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг щодо квартир, умови яких відповідач постійно порушує, не сплачує кошти за надані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати послуг у розмірі 945 008,83 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на відсутність у позивача права на укладення договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних та додаткових послуг, несправедливість і недійсність умов договорів, а також неподання позивачем доказів на підтвердження вартості тарифу.

Що вирішили суди

Суди встановили, що 7 липня 2014 року між відповідачем як власником двох квартир у будинку і споживачем та ТОВ «Керуюча компанія «С» як балансоутримувачем цього будинку і виконавцем послуг укладені договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних та додаткових послуг. Відповідач не виконував належним чином взятих на себе зобов’язань за договорами, у зв’язку із чим утворилась заборгованість.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив, зазначивши про те, що відповідач не виконував умови договорів, не сплачував плату за надані житлово-комунальні послуги, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягала стягненню в судовому порядку. Визначаючи розмір заборгованості за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції взяв до уваги наданий позивачем розрахунок, оскільки відповідач не надав будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості, наведений позивачем розрахунок заборгованості не спростував.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд змінив судові рішення, зменшивши належний до стягнення загальний розмір заборгованості з оплати послуг за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних та додаткових послуг, 3 % річних, інфляційних та пені з огляду на таке.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК). Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 29 Закону від 24 червня 2004 року «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої поди, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцем таких послуг.

Верховний Суд зазначив, що законодавством передбачений принцип обов’язкової оплати спожитих житлово-комунальних послуг та презумпції правомірності договору, укладеного між сторонами справи.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

У матеріалах справи наявні докази, що підтверджують набуття ТОВ «Керуюча компанія «С» прав управителя багатоквартирного будинку. Разом з тим відсутні докази укладення відповідачем відповідних індивідуальних договорів з виконавцями комунальних послуг.

Підстав для визнання умов договорів, укладених 7 липня 2014 року, нікчемними у зв`язку з невідповідністю вимогам Закону «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, з огляду на положення статті 5 ЦК, немає.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

Разом з тим, як зазначив ВС, загальновідомим є той факт, що з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого та протягом 30 днів з дня його відміни Законом від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, було заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Карантин тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. Однак суди попередніх інстанцій не звернули уваги на безпідставність включення до періоду нарахування пені періоду березень – серпень 2020 року.

З огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за договорами, несплату коштів за надані за цими договорами житлово-комунальні послуги з 2014 року, що не спростовано відповідачем, Верховний Суд погодився з висновком про наявність підстав для стягнення суми заборгованості, 3 % річних, інфляційних та пені в межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Разом з тим, Верховний Суд змінив судові рішення суддів попередніх інстанцій, зменшивши належний до стягнення загальний розмір заборгованості.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.