Відсутність між сторонами договору не є підставою для звільнення споживача від оплати отриманих комунальних послуг – Верховний Суд

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства.

Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року по справі №463/6799/18.

КЦС додав, що зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 7 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21).

Обставини справи

ТОВ «Керуюча компанія «С» звернулася до громадянина з позовом про стягнення коштів за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних та додаткових послуг, пені, 3 % річних та інфляційних.

На обґрунтування заявлених вимог товариство зазначало, що воно є балансоутримувачем та управителем будинку, де відповідач є власником двох квартир.

Між сторонами були укладені договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг щодо квартир, умови яких відповідач постійно порушує, не сплачує кошти за надані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати послуг у розмірі 945 008,83 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на відсутність у позивача права на укладення договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних та додаткових послуг, несправедливість і недійсність умов договорів, а також неподання позивачем доказів на підтвердження вартості тарифу.

Що вирішили суди

Суди встановили, що 7 липня 2014 року між відповідачем як власником двох квартир у будинку і споживачем та ТОВ «Керуюча компанія «С» як балансоутримувачем цього будинку і виконавцем послуг укладені договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних та додаткових послуг. Відповідач не виконував належним чином взятих на себе зобов’язань за договорами, у зв’язку із чим утворилась заборгованість.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив, зазначивши про те, що відповідач не виконував умови договорів, не сплачував плату за надані житлово-комунальні послуги, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягала стягненню в судовому порядку. Визначаючи розмір заборгованості за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції взяв до уваги наданий позивачем розрахунок, оскільки відповідач не надав будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості, наведений позивачем розрахунок заборгованості не спростував.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд змінив судові рішення, зменшивши належний до стягнення загальний розмір заборгованості з оплати послуг за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних та додаткових послуг, 3 % річних, інфляційних та пені з огляду на таке.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК). Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 29 Закону від 24 червня 2004 року «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої поди, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцем таких послуг.

Верховний Суд зазначив, що законодавством передбачений принцип обов’язкової оплати спожитих житлово-комунальних послуг та презумпції правомірності договору, укладеного між сторонами справи.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

У матеріалах справи наявні докази, що підтверджують набуття ТОВ «Керуюча компанія «С» прав управителя багатоквартирного будинку. Разом з тим відсутні докази укладення відповідачем відповідних індивідуальних договорів з виконавцями комунальних послуг.

Підстав для визнання умов договорів, укладених 7 липня 2014 року, нікчемними у зв`язку з невідповідністю вимогам Закону «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, з огляду на положення статті 5 ЦК, немає.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

Разом з тим, як зазначив ВС, загальновідомим є той факт, що з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого та протягом 30 днів з дня його відміни Законом від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, було заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Карантин тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. Однак суди попередніх інстанцій не звернули уваги на безпідставність включення до періоду нарахування пені періоду березень – серпень 2020 року.

З огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за договорами, несплату коштів за надані за цими договорами житлово-комунальні послуги з 2014 року, що не спростовано відповідачем, Верховний Суд погодився з висновком про наявність підстав для стягнення суми заборгованості, 3 % річних, інфляційних та пені в межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Разом з тим, Верховний Суд змінив судові рішення суддів попередніх інстанцій, зменшивши належний до стягнення загальний розмір заборгованості.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.