Если в уголовном производстве по обвинению лица по ч. 2 ст. 286 УК, с целью выявления у потерпевшего соответствующих телесных повреждений, полученных в результате ДТП, судебно-медицинская экспертиза была проведена через 4 года после такого происшествия на основании рентгенографии, проведенной через 3 года после такого происшествия, то решение судом вопроса допустимости указанного доказательство имеет важное значение для доказанности или недоказанности виновности осужденного. Об этом в постановлении от 16 января 2024 г. отметила коллегия судей Второй судебной палаты КУС ВС по делу №718/566/22.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
Місцевий суд визнав винуватою та засудив особу за ч. 2 ст. 286 КК. Відповідно до ст. 75 КК звільнив особу від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд скасував цей вирок в частині вирішення цивільних позовів та призначив новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
У касаційній скарзі захисники стверджують, що в основу обвинувального вироку покладено такий недопустимий доказ, як висновок судово-медичної експертизи потерпілого від 30.04.2020, оскільки експертиза була проведена на підставі рентгенографії від 13.03.2019, а подія мала місце 13.11.2016, що ставить під сумнів, що такі тілесні ушкодження були отримані потерпілим під час ДТП.
Позиція ККС ВС
Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Так, ККС ВС встановлено, що пославшись на ті ж самі докази, які зазначено у вироку, апеляційний суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження, не надав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів – з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, не звернув уваги, що прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути мотивовано.
Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що у цьому кримінальному провадженні було проведено ряд судово-автотехнічних експертиз за результатами яких дано оцінку діям водія за умов і обставин виникнення ДТП, зокрема згідно з поясненнями водія та виходячи з пояснень потерпілих, проте суд першої інстанції, даючи оцінку відповідним висновкам, взяв до уваги дані висновків за умов, наведених у поясненнях потерпілих, тобто які встановлюють порушення засудженим п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 1.5, п. 2.3 (б, д) ПДР і як результат доводять винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Однак, зі змісту судового рішення слідує, що цим судом не наведено будь-яких мотивів того, чому залишено поза увагою ті дані, які доводять невинуватість засудженого.
Разом з цим, в апеляційній скарзі сторона захисту ставила під сумнів доведення наявності у потерпілого відповідних тілесних ушкоджень, які були ним отримані у результаті ДТП, оскільки судово-медична експертиза від 30.04.2020 була проведена на підставі рентгенографії від 13.03.2019, а подія мала місце 13.11.2016, що свідчить про неналежність зазначеного доказу.
Однак вказані доводи взагалі не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки будь-яких мотивів на їх спростування у судовому рішенні не наведено.
Отже, спростовуючи зазначені доводи апеляційний суд в ухвалі формально зазначив, зокрема те, що доводи сторони захисту стосовно недоведення наявності об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги. Проте з'ясування цих обставин має вагоме значення, оскільки впливає на вирішення судом питання про доведеність чи недоведеність винуватості засудженого у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення.
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.