Верховний Суд висловився щодо проведення судово-медичної експертизи через кілька років після ДТП

Якщо у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи за ч. 2 ст. 286 КК, з метою виявлення у потерпілого відповідних тілесних ушкоджень, отриманих у результаті дорожньо-транспортної пригоди, судово-медична експертиза була проведена через 4 роки після такої пригоди на підставі рентгенографії, проведеної через 3 роки після такої пригоди, то вирішення судом питання належності зазначеного доказу має вагоме значення для доведеності чи недоведеності винуватості засудженого. Про це у постанові від 16 січня 2024 року зазначила колегія суддів Другої судової палати ККС ВС по справі №718/566/22.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

Місцевий суд визнав винуватою та засудив особу за ч. 2 ст. 286 КК. Відповідно до ст. 75 КК звільнив особу від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд скасував цей вирок в частині вирішення цивільних позовів та призначив новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

У касаційній скарзі захисники стверджують, що в основу обвинувального вироку покладено такий недопустимий доказ, як висновок судово-медичної експертизи потерпілого від 30.04.2020, оскільки експертиза була проведена на підставі рентгенографії від 13.03.2019, а подія мала місце 13.11.2016, що ставить під сумнів, що такі тілесні ушкодження були отримані потерпілим під час ДТП.

Позиція ККС ВС

Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Так, ККС ВС встановлено, що пославшись на ті ж самі докази, які зазначено у вироку, апеляційний суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження, не надав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів – з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, не звернув уваги, що прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути мотивовано.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що у цьому кримінальному провадженні було проведено ряд судово-автотехнічних експертиз за результатами яких дано оцінку діям водія за умов і обставин виникнення ДТП, зокрема згідно з поясненнями водія та виходячи з пояснень потерпілих, проте суд першої інстанції, даючи оцінку відповідним висновкам, взяв до уваги дані висновків за умов, наведених у поясненнях потерпілих, тобто які встановлюють порушення засудженим п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 1.5, п. 2.3 (б, д) ПДР і як результат доводять винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Однак, зі змісту судового рішення слідує, що цим судом не наведено будь-яких мотивів того, чому залишено поза увагою ті дані, які доводять невинуватість засудженого.

Разом з цим, в апеляційній скарзі сторона захисту ставила під сумнів доведення наявності у потерпілого відповідних тілесних ушкоджень, які були ним отримані у результаті ДТП, оскільки судово-медична експертиза від 30.04.2020 була проведена на підставі рентгенографії від 13.03.2019, а подія мала місце 13.11.2016, що свідчить про неналежність зазначеного доказу.

Однак вказані доводи взагалі не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки будь-яких мотивів на їх спростування у судовому рішенні не наведено.

Отже, спростовуючи зазначені доводи апеляційний суд в ухвалі формально зазначив, зокрема те, що доводи сторони захисту стосовно недоведення наявності об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги. Проте з'ясування цих обставин має вагоме значення, оскільки впливає на вирішення судом питання про доведеність чи недоведеність винуватості засудженого у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.