Отнятие ребенка и возвращение его по прежнему месту жительства как способ защиты, - позиция Верховного Суда

Невыполнение одним из родителей судебного решения по определению места жительства ребенка с другим родителем, вступившим в законную силу, отсутствие законодательного урегулирования принудительного исполнения решения суда об определении места жительства ребенка является основанием для защиты прав истца в порядке, определенном статьей 162 СК Украины, иска об отнятии ребенка и возвращении его по предыдущему месту жительства. Об этом указал Верховный Суд в постановлении от 15 августа 2023 года по делу №742/2468/22.

Обставини справи

15 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу батька у справі за позовом матері до батька дитини, третя особа – Яблунівська об’єднана територіальна громада Прилуцького району Чернігівської області, про відібрання дитини та повернення у місце її проживання. Судами установлено, що сторони у справі з 2018 року перебувають у зареєстрованому шлюбі та мають спільну дитину.

Місце проживання матері та дитини з 2018 року зареєстровано за однією адресою. Із висновків служби у справах дітей та сім’ї вбачається, що доцільно визначити місце проживання малолітньої дитини разом з матір’ю за місцем її проживання. Крім того, у справі № 742/2571/21 позов матері до батька про визначення місця проживання дитини задоволено, визначено місце проживання дитини разом з матір’ю. У задоволенні зустрічного позову батька відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши таке. Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Встановивши, що батько добровільно не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України. Доказів, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров’ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток відповідач не надав і судами таких обставин не встановлено.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів, оскільки невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному статтею 162 СК України.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.