Банк отступил право требования по договорам кредита и ипотеки финансовой компании, потерявшей оригинал договора и требовавшей от нотариуса выдать дубликат: что решила Большая Палата ВС

Большая Палата Верховного Суда 26 октября 2022 г. рассмотрела дело 210/2257/19 по иску Общества с ограниченной ответственностью «Финансовая компания «Д.» к частному нотариусу.

В данном деле БП ВС рассматривала вопрос исключительной правовой проблемы, поскольку ранее ВС заключил, что предоставление дубликата нотариально удостоверенного документа другим лицам, чем перечисленные в первом предложении части пятой статьи 8 Закона Украины «О нотариате», приведет к нарушению нотариальной тайны.

В итоге, БП ВС решила отступить от заключения Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда, изложенного в постановлении от 28 октября 2020 года по делу №200/19062/17, о том, что новый ипотекодержатель, который приобрел соответствующие права на основании договора об уступке права требования, не имеет права на получение у нотариуса дубликата договора ипотеки.

Обставини справи

Так, у 2006 році людина отримала у банку кредит. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позичальник і ще двоє людей передали банку в іпотеку квартиру.

У 2018 році банк відступив право вимоги за договорами кредиту та іпотеки фінансовій компанії. Остання через втрату оригіналу договору іпотеки у 2019 році звернулася як новий кредитор до нотаріуса, який посвідчив цей договір, щоби отримати дублікат документа. Але нотаріус відмовив. Вважав, що за змістом статей 8 і 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на той час, новий кредитор не належить до числа осіб, які мають право на отримання дубліката нотаріально посвідченого договору. Тому фінансова компанія звернулася до суду з вимогою зобов`язати нотаріуса видати такий дублікат. Мотивувала позов тим, що має всі ті самі права, що і банк як первісний кредитор, зокрема право отримати дублікат договору іпотеки.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд це рішення підтримав.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, мала відповісти на питання про те, чи має право новий кредитор, який на підставі договору про відступлення права вимоги замінив у зобов`язанні за договором іпотеки первісного кредитора, отримати від нотаріуса на підставі статті 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній до 7 серпня 2020 року включно, дублікат договору іпотеки. Вирішила, що таке право новий кредитор має.

Чому справу передали до ВП ВС

29 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми застосування приписів Закону України «Про нотаріат» щодо видачі дубліката нотаріально посвідченого документа. Обґрунтував ухвалу так:

Сформувалася судова практика, згідно з якою перелік осіб, яким нотаріус має право видати дублікат нотаріально посвідченого документа, є вичерпним, і до нього не можна застосувати розширювальне тлумачення.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц виснував, що надання дубліката нотаріально посвідченого документа іншим особам, аніж ті, що перелічені у першому реченні частини п`ятої статті 8 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призведе до порушення нотаріальної таємниці, обов`язок збереження якої визначений у цій же статті.

Таке тлумачення приписів статті 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, без урахування мети інституту правонаступництва (цесії) у матеріальних правовідносинах не сприяє ефективному захисту прав кредитора та не забезпечує їх поновлення у разі порушення.

Велика кількість у судах справ за позовами нових кредиторів (правонаступників) до боржників підтверджує існування виключної правової проблеми та дає підстави припускати, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

За якісним критерієм виключну правову проблему становить таке тлумачення судами статті 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за якого правонаступник сторони договору (новий кредитор), який посвідчив нотаріус, не має права на отримання дубліката цього договору у разі його втрати чи зіпсуття. Внаслідок такого тлумачення унеможливлюється ефективний захист прав нового кредитора.

Реалізація всього обсягу прав нового кредитора (іпотекодержателя) відповідно до договору іпотеки можлива за наявності у нього примірника цього договору, який передається при укладенні договору відступлення права вимоги. У разі втрати оригіналу договору новий кредитор позбавлений можливості захистити свої права у випадку їх порушення, зокрема, звернути стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин» від 14 липня 2020 року (далі - Закон № 775-IX), який набрав чинності 8 серпня 2020 року, вніс зміни, зокрема до статті 53. У новій редакції вона передбачає, що у разі втрати або зіпсуття документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування видається дублікат втраченого або зіпсованого документа. Дублікати документів, посвідчених або виданих нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, можуть бути видані за письмовою заявою правонаступників осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, а дублікат іпотечного договору - в тому числі за письмовою заявою іпотекодержателя за іпотечним договором.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач мотивував касаційну скаргу так:

У матеріалах справи є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з яким за позивачем зареєстрована іпотека на предмет іпотеки. До позивача перейшли права іпотекодержателя за договором іпотеки. Тому він фактично є стороною цього договору та має всі права, що належали банку (попередньому іпотекодержателю). Але за відсутності дубліката договору іпотеки позивач як іпотекодержатель позбавлений можливості реалізувати будь-які з цих прав.

За змістом частини сьомої статті 8 Закону України «Про нотаріат», а також підпункту 1.1 пункту 1 глави 22 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), саме позивач є іпотекодержателем, тобто особою, щодо якої були вчинені нотаріальні дії.

22 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у подібній справі № 752/21019/18 прийняв постанову, згідно з якою задовольнив позовні вимоги того самого позивача до іншого приватного нотаріуса про зобов`язання видати дублікат договору іпотеки.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Чи має право новий кредитор, який на підставі договору про відступлення права вимоги замінив у зобов`язанні за договором іпотеки первісного кредитора, отримати від нотаріуса на підставі статті 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній до 7 серпня 2020 року включно, дублікат договору іпотеки?

Позивач як новий кредитор просив зобов`язати нотаріуса видати йому дублікат договору іпотеки. Суди обох інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, вважали, що правонаступник первісного кредитора за змістом статей 8 і 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не належав до числа осіб, які мали право на отримання дубліката нотаріально посвідченого документа. Велика Палата Верховного Суду з висновками судів не погоджується.

У разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п`ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого документа (частина перша статті 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час відмови відповідача у видачі дубліката, тобто у тій, яка діяла до набрання чинності Законом № 775-IX).

До набрання 6 лютого 2015 року чинності Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон № 1702-VII) реченням першим частини п`ятої статті 8 Закону України «Про нотаріат» був припис такого змісту: «Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії».

Закон № 1702-VIIдоповнив статтю 8 Закону України «Про нотаріат» двома новими частинами п`ятою та шостою. Унаслідок цього наведений вище припис речення першого частини п`ятої статті 8 Закону України «Про нотаріат» фактично став реченням першим частини сьомої вказаної статті. Однак зміни до статті 53 щодо нумерації частин статті 8 Закон № 1702-VIIне вніс.

У разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа (підпункт 1.1 пункту 1 глави 22 розділу І Порядку у редакції, яка залишається незмінною з часу його затвердження).

Отже, за змістом приписів речення першого частини сьомої (до набрання чинності Законом № 1702-VII - частини п`ятої) статті 8 Закону України «Про нотаріат», підпункту 1.1 пункту 1 глави 22 розділу І Порядку право на отримання від нотаріуса дубліката втраченого чи зіпсованого документа мають як особи, за дорученням яких нотаріус учинив нотаріальну дію, так і ті, щодо яких він таку дію вчинив.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

15 червня 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» уклало із позичальником кредитний договір, а для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором - також договір іпотеки з іпотекодавцями.

4 квітня 2018 року банк уклав із позивачем договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з яким до позивача перейшли права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки.

16 травня 2018 року Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області постановив ухвалу у справі № 2-907/10/0408, згідно з якою замінив банк як стягувача на його правонаступника - позивача.

18 січня 2019 року внаслідок втрати оригіналу договору іпотеки позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу дубліката цього договору, а у відповідь 11 лютого 2019 року отримав лист із відмовою. Відповідач мотивував відмову тим, що правонаступник не є особою, яка має право на отримання від нотаріуса дубліката документа.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

За змістом пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до загальних засад цивільного законодавства належать, зокрема, розумність і справедливість. Отже, приписи цивільного законодавства треба тлумачити так, щоби його застосування на практиці зумовлювало справедливі та розумні наслідки для учасників цивільного обороту.

Обираючи варіант реалізації розсуду суду, зокрема щодо застосування приписів статей 8 і 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства. Таким завданням є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суддівський розсуд треба спрямовувати на оптимальні вибір варіанту розв`язання спірного питання, пошук необхідної юридичної норми, її розуміння й інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин конкретної справи (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.33) і від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 96)).

З метою захисту законних прав та інтересів учасників цивільного оборону, насамперед інтересів кредитора, глава 49 ЦК України регламентує забезпечення виконання зобов`язання. Цей інститут спрямований на покращення гарантування майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також на усунення можливих негативних наслідків невиконання чи неналежного виконання боржником його обов`язків у зобов`язанні.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання обов`язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов`язання. Одним із них є застава (частина перша статті 546 ЦК України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом наведених приписів іпотека як різновид застави передбачає право кредитора, яким є іпотекодержатель, звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, за загальним правилом після набуття новим кредитором на підставі договору про відступлення права вимоги прав іпотекодержателя за договором іпотеки за наявності для цього підстав новий кредитор може задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Реалізація цього права пов`язана, зокрема, із наявністю в іпотекодержателя відповідного примірника договору іпотеки.

У зобов`язанні за договором іпотеки, що забезпечує виконання основного зобов`язання за кредитним договором, позивач є новим кредитором. Він вказаний іпотекодержателем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 13).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що таке тлумачення відповідних приписів статей 8 і 53 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за якого після заміни в основному та забезпечувальному зобов`язаннях первісного кредитора (банку) на нового кредитора останній позбавлений права отримати від нотаріуса дублікат договору іпотеки, є обмежувальним (звужувальним). Це тлумачення може унеможливити задоволення новим кредитором його вимог за відповідним договором. Воно фактично позбавляє юридичного сенсу припис статті 514 ЦК України, який передбачає, що за загальним правилом новий кредитор має той самий обсяг прав у зобов`язанні, якими володів первісний кредитор. Тому це тлумачення є несумісним із призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань і суперечить принципам розумності, справедливості та рівності сторін.

За змістом першого речення частини сьомої статті 8, частини першої статті 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, і підпункту 1.1 пункту 1 глави 22 розділу І Порядку нотаріус видає дублікат нотаріально посвідченого документа двом групам осіб: 1) за дорученням яких вчинена нотаріальна дія; 2) щодо яких вчинена така дія.

Позивач як новий кредитор, який набув права вимоги на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, не належить до числа осіб, за дорученням якого посвідчений договір іпотеки, бо нотаріус вчинив таку дію за дорученням первісного кредитора (банку) та іпотекодавців.Однак, Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що прийменник «щодо» в українській мові використовується у значенні «стосовно до кого-, чого-небудь», «відносно когось, чогось».Нотаріальну дію з посвідчення договору нотаріус вчиняє щодо сторін у зобов`язанні, тобто стосовно кредитора і боржника. Заміна у цьому зобов`язанні первісних кредитора та/чи боржника означає, що посвідчення договору вчинене і стосовно нових кредитора та/чи боржника, які є сторонами у відповідному зобов`язанні за цим договором.

Отже, наведені вище положення статті 8 Закону України «Про нотаріат» і Порядку застосовні до сторін у зобов`язанні за нотаріально посвідченим договором. Тому ці положення застосовні до нових кредитора та/чи боржника, які бажають отримати дублікат нотаріально посвідченого договору. Таке посвідчення вчинене щодо сторін у зобов`язанні за договором, якими у разі заміни первісних кредитора та/чи боржника стають нові кредитор і/або боржник.

Позивач став новим кредитором у зобов`язанні за договором іпотеки унаслідок укладення з банком як первісним кредитором договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором і договором іпотеки. Іпотека зареєстрованаза позивачем. Тому позивача треба розглядати як особу, щодо якої відповідач вчинив відповідну нотаріальну дію. Інакше кажучи, оскільки позивач став новим кредитором у зобов`язанні за договором іпотеки, набувши тих самих прав, які первинно за цим договором належали Товариству з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», слід вважати, що відповідач вчинив нотаріальну дію (посвідчення договору іпотеки) і щодо позивача, безвідносно до того, що останній не вказаний у тексті цього договору як його сторона. Отже, позивач, який втратив оригінал договору іпотеки, має право на отримання дубліката цього договору, а відповідач безпідставно йому відмовив.

Реалізація позивачем такого права не залежить від бажання іпотекодавців і не впливає на їхні права й обов`язки за чинним договором іпотеки. У разі заміни іпотекодавців на нових боржників останні теж у визначених Законом України «Про нотаріат» випадках мають право на отримання дубліката договору іпотеки. Рішення суду про зобов`язання нотаріуса видати позивачеві як новому кредитору дублікат договору іпотеки не встановлює обставин, які стосуються прав і обов`язків іпотекодавців, які не брали участі у справі, та не позбавляє їх права не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання їм доказів переходу до нового кредитора прав у відповідному зобов`язанні (частина друга статті 517 ЦК України), а також заперечувати проти вимоги нового кредитора (стаття 518 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що Закон України від 14 липня 2020 року № 775-IX «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин» вніс зміни, зокрема, і до статті 53. У новій редакції ця стаття передбачає, що у разі втрати або зіпсуття документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування видається дублікат втраченого або зіпсованого документа. Дублікати документів, посвідчених або виданих нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, можуть бути видані за письмовою заявою правонаступників осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, а дублікат іпотечного договору - в тому числі за письмовою заявою іпотекодержателя за іпотечним договором.

Такі зміни, спрямовані на удосконалення механізму отримання дубліката нотаріально посвідченого документа, також підтверджують, що, формулюючи відповідні приписи статей 8 і 53 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, парламент не мав на меті позбавити нових кредитора та/чи боржника у зобов`язанні за нотаріально посвідченим договором права отримати дублікат останнього у нотаріуса.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги та вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у позові.

Чи є підстави з огляду на вирішення виключної правової проблеми для відступу від висновку Верховного Суду?

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, звернув увагу на висновок Верховного Суду у складі різних колегій Касаційного цивільного суду, згідно з яким перелік осіб, яким нотаріус має право видати дублікат нотаріально посвідченого документа, є вичерпним, і до нього не можна застосувати розширювальне тлумачення. Колегія суддів вважала, що така інтерпретація приписів Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, без урахування мети інституту цесії не сприяє ефективному захисту прав кредитора та не забезпечує їх поновлення у разі порушення.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40)).

Вирішення виключної правової проблеми передбачає не тільки забезпечення розвитку права, але й формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України, частина п`ята статті 302 ГПК України, частина п`ята статті 346 КАС України, частина п`ята статті 434-1 КПК України). Отже, результат вирішення виключної правової проблеми має бути таким, щоби практика застосування відповідних положень закону була єдиною незалежно від того, за правилами якого судочинства розглянула справу Велика Палата Верховного Суду. Якщо остання, вирішуючи виключну правову проблему, сформулювала висновок стосовно застосування норми права, який є протилежним до раніше сформульованого колегією суддів, палатою або об`єднаною палатою того касаційного суду, який передав справу, Велика Палата Верховного Суду зобов`язана у постанові вказати про відповідний відступ.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на особливості спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо яких, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, не враховують мету інституту цесії, не сприяють ефективному захисту прав кредитора та не забезпечують їхнє поновлення у разі порушення:

За обставинами справи № 243/7935/16-ц банк звернувся до суду з вимогами до приватного нотаріуса про визнання незаконною відмови останнього у видачі дубліката договору купівлі-продажу житлового будинку, на підставі якого фізична особа-іпотекодавець набула у власність предмет іпотеки, та про зобов`язання видати такий дублікат. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року виснував, що коло осіб, які за Законом України «Про нотаріат» мають право отримати дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню. Приписи Закону України «Про іпотеку» також не гарантують право іпотекодержателя на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.

У справі № 511/2207/16-ц банк просив суд визнати незаконною відмову приватного нотаріуса видати дублікат договору купівлі-продажу квартири, на підставі якого фізична особа-іпотекодавець набула у власність предмет іпотеки, та зобов`язати відповідача видати такий дублікат. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2018 рокуз посиланням на постанову Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц виснував, що видача дубліката допускається у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом. Перелік підстав видачі дубліката нотаріального документа є вичерпним. У випадку звернення до нотаріуса за отриманням такого дубліката з інших підстав, ніж передбачені статтею 53 Закону України «Про нотаріат», зокрема у зв`язку з отриманням права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, нотаріус вчинити відповідну нотаріальну дію не може. Крім того, коло осіб, які вправі отримати дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню. Тому іпотекодержатель не має права отримати дублікат правовстановлюючого документа на предмет іпотеки, Стаття 38 Закону України «Про іпотеку» такого права іпотекодержателю не надає.

За обставинами справи № 233/99/17 банку звернувся до суду з вимогами до приватного нотаріуса визнати незаконною відмову останньогоу видачі дубліката договору дарування 3/4 квартири, на підставі якого фізична особа-іпотекодавець набула у власність предмет іпотеки, та зобов`язати відповідача видати такий дублікат. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 серпня 2019 рокуз посиланням на постанову Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц виснував, що коло осіб, які мають право отримати дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню. Приписи Закону України «Про іпотеку» також не встановлюють право іпотекодержателя на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.

У справі № 214/3563/16-ц банк просив суд зобов`язати приватного нотаріуса видати дублікат договору купівлі-продажу квартири, що є правовстановлюючим документом на неї та необхідний позивачеві для звернення стягнення на предмет іпотеки. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 5 вересня 2019 року з посиланням на постанову Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц виснував, що коло осіб, які мають право отримати дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню, бо порушуватиме права учасників відповідних правовідносин і нотаріальну таємницю. Іпотекодержатель не має права на отримання дубліката правовстановлюючого документа на предмет іпотеки. Стаття 38 Закону України «Про іпотеку» передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки та не надає йому інших повноважень, які би входили до змісту права на такий продаж.

За обставинами справи № 200/19062/17 товариство з обмеженою відповідальністю - компанія з управління активами - звернулося з позовом до приватного нотаріуса про визнання незаконною відмови останнього вчинити нотаріальну дію та про зобов`язання відповідача видати дублікати іпотечного договору та двох договорів застави автотранспортних засобів. Мотивував вимоги тим, що виконання кредитного зобов`язання іншого товариства з обмеженою відповідальністю перед банком було забезпечене за вказаними договорами. Банк відступив право вимоги за кредитним договором і забезпечувальними договорами на користь іншої юридичної особи, а та - на користь позивача. Останній через втрату оригіналів означених забезпечувальних договорів звернувся до приватного нотаріуса з проханням видати їхні дублікати, але той відмовив. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 жовтня 2020 року з посиланням на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц виснував, що перелік визначених у статті 53 Закону України «Про іпотеку» підстав видачі дубліката документа, а також коло осіб, які мають право отримати дублікат утраченого або зіпсованого документа, є вичерпними, і їх не можна тлумачити розширювально. Оскільки позивач як набувач права вимоги за забезпечувальними договорами не є особою, за дорученням якої чи щодо якої вчинена нотаріальна дія з посвідчення цих договорів, немає достатніх юридичних підстав для видачі позивачеві їхніх дублікатів. Крім того, суди не встановили, а позивач не довів обставини отримання ним примірників відповідних договорів під час укладення договорів відступлення права вимоги, а також їх втрату чи зіпсуття.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що у справах № 243/7935/16-ц, № 511/2207/16-ц, № 233/99/17, № 214/3563/16-ц спірні правовідносини виникли через відмову приватного нотаріуса видати іпотекодержателю, який набув право звернути стягнення на предмет іпотеки, копію документа (договору купівлі-продажу/дарування), на підставі якого іпотекодавець отримав у власність предмет іпотеки. Тобто, на відміну від справи № 210/2257/19, іпотекодержатель у тих справах просив видати дублікат договору, у якому він не був ані первісним, ані новим кредитором у зобов`язанні.

Отже, висновки у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 511/2207/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 233/99/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 214/3563/16-ц стосувалися інших спірних правовідносин, ніж ті, що склалися у сторін спору у справі № 210/2257/19. Тому немає підстав для відступу від зазначених висновків.

З огляду на висновок, який Велика Палата Верховного Суду сформулювала у цій постанові у справі № 210/2257/19, вона відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 200/19062/17, про те, що новий іпотекодержатель, який набув відповідні права на підставі договору про відступлення права вимоги, не має права на отримання у нотаріуса дубліката договору іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що право на отримання такого дубліката має новий іпотекодержатель, який у встановленому порядку замінив первісного у зобов`язанні за договором іпотеки. Обставини заміни сторони у зобов`язанні, зокрема переходу права іпотекодержателя від первісного до нового, потрібно встановлювати у конкретній справі на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду.

Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити: рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та гарантія» задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та гарантія» до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області про зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Зобов`язати приватного нотаріуса видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та гарантія» дублікат договору іпотеки, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит».

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.