Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Головного управління Держгеокадастру про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії.
У цій справі позивач просив визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру у наданні позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів та зобов`язати ГУ Держгеокадастру надати позивачу відповідний дозвіл.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні адміністративного позову відмовлено, оскільки суди дійшли висновку, що відповідач, надаючи відповідь на звернення позивача, дотримався вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Проте Верховний Суд не погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу позивача задовольнив частково, скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким позов задовольним частково, а саме: визнав протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у наданні позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів та зобов`язав ГУ Держгеокадастру повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів з урахуванням висновків постанови Верховного Суду; в іншій частині позову відмовив.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що відповідно до положень статті 118 ЗК України, а також пунктів 84 та 123 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
З огляду на це, Суд дійшов висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу ГУ Держгеокадастру в області.
Колегія суддів Верховного Суду також зазначила, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Отже, наданий відповідачем лист, в якому ГУ Держгеокадастру повідомило позивача про те, що бажана земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, яка передана в оренду іншій особі та право користування якої не припинено у встановленому законом порядку, а тому відповідач не може надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, не може сприйматися як належна відмова у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки. При цьому відповідачем не зазначено жодної з підстав, передбаченої частиною сьомою статті 118 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Разом з тим, Судом враховано, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У той же час, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
На цій підставі колегія суддів зазначила, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проєкту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Верховний Суд також сформулював висновок, відповідно до якого що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов’язком суб’єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Постанова Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 (адміністративне провадження № К/9901/11050/20).
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.