Відсутність поважних причин неявки потерпілих: ВП ВС переглянула вирок у справі, де ЄСПЛ встановив порушення

Велика Палата Верховного Суду переглянула справу з підстави встановлення Європейським судом з прав людини порушень міжнародних зобов’язань у справі «Карташов проти України».

Обставини справи  № 1-421/10

Вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2011 року, особу було засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки.

Чоловіка було визнано винним у тому, що він, дізнавшись від потерпілого про його затримання працівниками міліції за підозрою у вчиненні злочину у період з 25 січня до 6 лютого 2006 року, з метою використати вказані обставини в особистих корисливих цілях і заволодіти шляхом обману та зловживання довірою чужим майном - грошовими коштами інших осіб в сумі 10 000 доларів США, що в еквіваленті національної валюти становило 50 050 грн, вчинив підбурювання осіб до давання хабаря через нього посадовим особам прокуратури та суду.

6 лютого 2006 року в 13:55 в приміщенні нотаріальної контори він, зловживаючи довірою потерпілих, не маючи наміру передавати вказану суму коштів посадовим особам правоохоронних органів, вчинив замах на незаконне заволодіння майном потерпілих, отримавши від потерпілого 10 000 доларів США, що в еквіваленті національної валюти становило 50 050 грн та є великим розміром, проте довести до кінця свій злочинний умисел не зміг з підстав, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Карташов проти України» (заява № 66362/11), яке набуло статусу остаточного 17 березня 2021 року, констатовано порушення судом першої інстанції пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо засудженого.

Констатувавши відповідне порушення, Суд виходив із того, що під час постановлення щодо заявника обвинувального вироку вирішальне значення мали показання свідків (оскільки у кримінальній справі вони були у статусі потерпілих, то надалі по тексту застосовуватиметься термін «потерпілі»), які були єдиними безпосередніми свідками протиправної діяльності, у вчиненні якої обвинувачувався заявник, а після виключення даних, зафіксованих у вигляді відеофонограми розмов, одержаних у результаті проведення оперативно-розшукових заходів, з матеріалів справи, інших прямих доказів, окрім показань цих осіб, не було (пункт 36 рішення).

Оцінюючи причини неявки потерпілих у судове засідання, ЄСПЛ зазначив, що головною причиною була їхня відмова давати показання. Це було їхнє право згідно з національним законодавством (пункти 24 і 25), і тому суд першої інстанції не зміг змусити їх давати показання. Також Суд не погодився з тим, що повне звільнення від обов’язку давати показання, яке національне законодавство надає потерпілим тільки з огляду на їхній офіційний процесуальний статус, було вагомою причиною з точки зору Конвенції. Як зазначив Суд, у цій справі не було наведено жодних конкретних причин для звільнення потерпілих від обов’язку давати показання (пункт 38 рішення).

Також ЄСПЛ постановив, що з огляду на принципову зміну у доказовій базі, яка сталася під час нового судового розгляду, та відсутність поважних причин неявки потерпілих, наявність протоколів судових засідань з їхніми показаннями, наданими під час попереднього судового розгляду, не була достатньою гарантією для збереження загальної справедливості судового розгляду (пункт 41 рішення).

Позиція ВП ВС

ВП ВС підкреслила, що в основі визнаного ЄСПЛ порушення Україною конвенційних зобов’язань лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат судового провадження щодо заявника і є підставами для нового розгляду справи з метою відновлення порушених прав заявника.

Зокрема, як убачається з вироку і взято до уваги Судом в основу висновків суду про винуватість заявника у вчиненні злочинів, за які його засуджено, було покладено показання потерпілих.

Однак показань жодної із наведених осіб суд, який постановив оскаржуваний вирок, безпосередньо не дослідив. Для забезпечення явки цих осіб суд неодноразово виносив постанови про їх примусовий привід. Однак відповідні судові доручення правоохоронними органами виконані не були і вжиття уповноваженими службовими особами всіх необхідних і можливих заходів для їх виконання з матеріалів справи не вбачається. Обставин, які б об`єктивно унеможливлювали прибуття до суду цих осіб, під час судового розгляду встановлено не було.

ВП ВС зазначила, що для усунення встановлених ЄСПЛ порушень конвенційних прав заявника необхідно забезпечити явку потерпілих у судове засідання для їх допиту з урахуванням вимог статей 302, 308 КПК 1960 року та/або перевірити за матеріалами справи їх показання, зафіксовані в інших джерелах. Верховний Суд як суд права позбавлений процесуальних повноважень безпосередньо досліджувати й оцінювати докази.

Виходячи з наведеного, Велика Палата вважає, що виправлення констатованої ЄСПЛ невідповідності судового провадження вимогам статті 6 Конвенції можна здійснити шляхом нового апеляційного розгляду. Під час такого розгляду апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права усунути порушення, зазначені в цій постанові.

Враховуючи обставини справи Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2011 року та направила справу на новий апеляційний розгляд.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився про встановлення нікчемності заповіту.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube «Право ТВ», щоб бути в курсі найважливіших подій.