Чи є інформація про вчинення злочину, поширена за відсутності обвинувального вироку, оціночним судженням

Інформація про вчинення злочину фізичною особою, поширена за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо неї, не є оціночним судженням, а є інформацією, яка порушує її особисте немайнове право. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 484/2781/19-ц за позовом однієї особи до іншої про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Обставини справи

У червні 2019 року позивач  звернувся до суду із позовом до особи про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації відповідач у своєму виступі поширив інформацію, що він здійснив замах на його життя з власною помстою у зв`язку із викриттям корупційних діянь у засобах масової інформації. Він вказав, що така інформація є недостовірною і поширена з метою опорочити його честь, гідність та ділову репутацію як публічної особи - депутата Первомайської міської ради, оскільки цей наклеп справляє враження на суспільство, що його дії є аморальними та зневажливими щодо закону. Звинувачення у вчинені злочину спричинили моральні страждання і переживання, оскільки він був принижений в очах членів партії, депутатів, мешканців територіальної громади і був вимушений постійно виправдовуватися.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недостовірною і такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію про замах, поширену 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації, та відшкодувати 50 000,00 грн компенсації за завдану моральну шкоду.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, вказану інформацію. Стягнуто з на користь позивача 50 000,00 грн компенсації за завдану моральну шкоду.

Суд установив: у ЄРДР за заявою відповідача зареєстровано провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК України «Погроза вбивством». На засіданні бюро міської партійної організації розглядалось, у тому числі, питання щодо дій позивача, зокрема відповідач озвучив зазначені у позовній заяві звинувачення на адресу позивача. Згідно з довідкою Національної поліції України кримінальні провадження щодо позивача відсутні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився Миколаївський апеляційний суд, виходив із того, що ім'я позивача пов’язується у свідомості однопартійців з кримінальними діями щодо відповідача у справі; виступає у заяві відповідача на засіданні бюро як аморальна, жорстока, бездушна особа, яка з власної помсти з метою ліквідації доказів своїх корупційних діянь може здійснити навіть замах на вбивство голови фракції. Оскільки розповсюджена інформація є недостовірною, містить пряме обвинувачення у його неправомірній поведінці, то немає підстав для звільнення відповідача від відповідальності.

У вересні 2020 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 5 серпня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 686/7636/17 (провадження № 61-14875св18) та від 28 лютого 2020 року у справі № 712/3220/18-ц (провадження № 61-10616св19).

Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває у статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується.

Відповідно до положень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях. Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв’язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Верховний Суд зазначав, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Установивши, що висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки дії, про які заявляє відповідач, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення його слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову. Суд наголосив, що твердження відповідачем зроблені не в рамках кримінального провадження, а під час засідання бюро партійної організації. Твердження депутата – відповідача щодо вчинення злочину іншим депутатом – позивачем, зокрема про замах на життя голови фракції, були далекими від обережних. Враховуючи викладене, за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо позивача, відповідач під час засідання бюро поширив щодо позивача інформацію, яка порушує його особисте немайнове право.

Отже, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що поширена відповідачем інформація про позивача не є оціночним судженням.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.