Повторне дослідження доказів: Верховний Суд вказав на важливий аспект

Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. Разом з тим, не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Однак у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

На цьому наголосила колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховний Суд у справі № 484/728/18.

Обставини справи

Так, органом досудового розслідування чоловік обвинувачувався у тому, що він, перебуваючи на узбічні догори біля похоронного бюро, бажаючи надати допомогу своєму товаришу, в ході конфлікту з іншою особою, діючи умисно, завдав останньому серію ударів кулаками та ногами в голову й по тулубу, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Однак за результатами судового розгляду вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження.

Вироком суду першої інстанції чоловіка визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочину та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення. Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що твердження прокурора про те, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. 404 КПК, безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, є неприйнятним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. Разом з тим, у ч.2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Однак у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Крім того, на думку ВС, відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, якими орган досудового розслідування підтверджував обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК, не знайшов передбачених ч.3 ст. 404 КПК підстав, які покладали би на апеляційний суд такий обов’язок, а прокурором таких підстав не було наведено. При цьому клопотання про виклик свідків, котрі не були допитані з приводу обставин справи в суд першої інстанції, стороною обвинувачення не заявлялося. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

ВС підкреслив, що ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам ст. 404, ст. 419 КПК.

Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про підписання позовної заяви шляхом факсимільного відтворення підпису: позиція ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.