Презумпція спільності права власності подружжя на майно: ВС вказав на важливий аспект

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 695/2112/16-ц, в якій досліджував питання презумпції спільності права власності подружжя на майно.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про встановлення факту проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу та про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності.

Позовна заява мотивована тим, що сторони з січня 2004 року почили проживати разом, як одна сім’я, мали спільні побут та бюджет. За спільні кошти сторони придбали житловий будинок садибного типу з господарсько-побутовими будівлями і спорудами. Пізніше у них народилася дочка, також зазначала, що за рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний житловий будинок та автомобілі є спільною сумісною власністю сторін у справі, відповідач не довів із посиланням на докази те, що спірне майно придбане за його особисті кошти.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зауважили, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України)

ВС наголосив, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним із подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідний для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Також ВС підкреслив, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі за позовом особи_1 до особи_2 про визнання батьківства, встановлено, що з 1 січня сторони почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Відповідача визнано батьком дитини.

Так, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з’ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Крім того, ВС підкреслив, доводи касаційної скарги, про те, що в нотаріально засвідченій заяві особи, яка була представником продавця спірного будинку, що кошти від продавця по договору фактично були сплачені матір’ю відповідача, є безпідставними, оскільки факт передачі коштів родичем одного із членів сім’ї на купівлю спільного майна в інтересах сім’ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному конкретному з подружжя.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про невідповідність проголошеного тексту вироку і вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.