ВС роз’яснив, за яких умов може бути проведено огляд іншого володіння особи

Огляд іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку під час надання такої згоди.

До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 425/217/17.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік, перебуваючи у службовому кабінеті військового прокурора, діючи умисно, оголосив керівнику органу прокуратури – військовому прокурору, пропозицію надати неправомірну вигоду матеріального характеру у вигляді грошових коштів у сумі 50 000 грн. Пізніше,  перебуваючи у цьому ж службовому кабінеті, надав йому неправомірну вигоду в сумі 50 000 грн, за невчинення дій, пов’язаних із непритягненням іншої особи до кримінальної відповідальності, а саме за неповідомлення останньому про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 332-1 КК, у кримінальному провадженні через неприйняття процесуальних рішень щодо винесення постанови про зміну складу групи прокурорів у кримнілаьному провадженні для визначення себе старшим прокурором такої групи, з подальшим особистим неповідомленням про підозру особи та організацією на його користь упередженого контролю за здійсненням процесуального керівництва прокурорами групи прокурорів з перевіркою обґрунтованості складених повідомлень про підозру на стадії досудового розслідування, для забезпечення його закінчення у формі звернення до суду з обвинувальним актом лише стосовно інших осіб, без прийняття такого рішення щодо останнього.

За вироком Донецького апеляційного суду вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області скасовано, чоловіка визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК, і призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією усього майна, яке йому належить на праві власності.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, касатор подав касаційну скаргу, зокрема ставив під сумнів допустимість як  доказів «протоколів огляду, проведених з 10-00 до 10-25 та з 13-02 до 14-04, за добровільною згодою володільця приміщення», посилаючись на ряд рішень суду касаційної інстанції.

Розглядаючи справу, ВС зазначив: із матеріалів кримінального провадження вбачається, що військовий прокурор надав добровільну згоду на проникнення до свого службового приміщення військової прокуратури з метою проведення огляду в межах досудового розслідування кримінального провадження.

ВС наголосив, що наведені обставини не ставлять під сумнів добровільність такої згоди, оскільки існували всі процесуальні гарантії, які захищали здатність військового прокурора висловлювати свою справжню думку.

Виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК, колегія суддів вважає, що огляд іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку під час надання такої згоди.

При цьому надання володільцем добровільної згоди на проникнення до його житла чи іншого володіння є гарантією захисту прав цієї особи від зловживань слідчого, прокурора, рівноцінної гарантії у вигляді отримання на це судового рішення, а тому не потребує після здійснення таких дій (постфактум) звернення з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.    

ВС підкреслив, що посилання у касаційній скарзі на позиції, викладені в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду 13 травня 2020 року (справа № 591/6423/15-к), від 12 лютого 2019 року (справа № 159/451/16-к), не спростовують правильності висновків суду, оскільки вони зроблені у кримінальних провадженнях стосовно обставин, відмінних від обставин цього кримінального провадження.

Твердження захисника про те, що з моменту початку огляду кабінету його підзахисних був примушений залишатися поряд з повноваженими службовими особами, а отже з цього часу був затриманий, не ґрунтується на обставинах і не вказує на порушення, у зв’язку з яким цей доказ міг бути визнаний недопустимим.

Так, згідно з ч. 6 ст. 237 КПК слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. До того ж відповідно до положень ч. 3 ст.  223 КПК слідчий, прокурор має вживати належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Також за ч. 3 ст. 237 КПК для участі в огляді може бути запрошений захисник, що не є обов`язком слідчого.

Крім того, ВС відзначив, що навіть у випадку заборони на підставі закону залишати місце огляду кабінету наведене, з урахуванням положень ст. 87, ч. 6 ст. 237 та ч. 3 ст. 223 КПК, не вказує на порушення порядку проведення огляду чи істотне порушення його прав та свобод.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо визнання слідчого експерименту недопустимим доказом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.