Верховний Суд роз’яснив, в чому полягає презумпція психічного здоров’я

Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров’я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/5808/17.

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання заповіту недійсним.  Так, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини, йому стало відомо про складення дружиною двох заповітів (на ім’я сина та на ім’я брата).

Позивач вважав, що під час посвідчення оспорюваних заповітів волевиявлення дружини не було вільним і не відповідало її волі, а заповіти вчинені в той період життя, коли заповідач через тривалу хворобу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Вона знаходилась в стресовому стані, отримувала специфічне лікування, перебувала на диспансерному обліку та неодноразово проходила курс лікування  в психоневрологічному диспансері.

Крім того, оспорювані заповіти були посвідчені без участі свідків.

Оцінивши надані сторонами докази, зокрема висновки експертів, пояснення свідків, суди дійшли висновку про недоведеність того, що на час складання оспорюваних заповітів дружина страждала психічними захворюваннями, які позбавляли її можливості усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті -мза позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та або (керувати) ними.

Також ВС наголосив, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій (та) або не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України, зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоч б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсними із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

ВС відзначив, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в  конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Так, ВС підкреслив, що статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров’я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У розглядуваній справі на підставі ухвал Київського районного суду м. Полтави проведено дві посмертні судово-психіатричні експертизи. Згідно з актом, жінка позивача страждала на психічні розлади, які позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складення оспорюваних заповітів.

Натомість у іншому висновку комісія експертів дійшла висновку, що вона у період часу, якому відповідає складання оспорюваних заповітів, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла та відповідно до свого психічного стану була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Також ухвалою Полтавського апеляційного суду було призначено комплексну посмертну судово-психіатричну експертизу. За результатами проведення такої експертизи у висновку комісія експертів вказала на неможливість вирішити питання про те, чи страждала вона за життя психічним розладом та чи могла вона усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання оспорюваних заповітів, виходячи з того, що в досліджувані періоди часу у  неї на тлі важкого онкологічного захворювання з відповідними ускладненнями при наявності соматичної астенізації фіксувалися клінічні психопатологічні симптоми депресивного регістру, але через суперечність та неузгодженість наявної інформації як в об`єктивних матеріалах (медична документація), так і у суб`єктивних (пояснення свідків) неможливо визначити їх глибину, а як наслідок, і ступінь впливу цих психічних порушень на здатність нею усвідомлювати значення своїх дій та можливість керувати ними на момент складання заповітів 22 червня 2015 року та 23 вересня 2015 року.

Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції психічного здоров`я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності  нею в момент вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, та надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваних заповітів недійсними.

ВС зазначив, що сам по собі факт наявності у заповідача тяжкої онкологічної хвороби та встановлення у зв`язку з цим інвалідності не є достатнім доказом її неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту та не спростовує презумпцію психічного здоров`я.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи може перебування у депресії бути поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.