Чи обов’язкове проведення автотехнічної експертизи у справах про порушення ПДР

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду розглянув справу  № 732/138/18 та зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 242 КПК призначення автотехнічних експертиз не є обов’язковим.  У деяких випадках обставини ДТП можуть бути встановлені на підставі сукупності інших доказів.

Обставини справи

Так, за вироком суду особу визнано винуватим, у тому, що він, керуючи автомобілем, порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась на заокругленій ділянці дороги,  не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу, виїхав за межі проїзної частини на праве узбіччя по напрямку свого руху, здійснив наїзд на потерпілу, після чого, продовжуючи рух, врізався в дерево.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла, а також пасажир автомобіля отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їхня смерть.

За вироком місцевого суду, особу засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з  позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Апеляційний суд  залишив вирок місцевого суду без змін.

Висновок Верховного Суду

Оцінюючи доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах кримінального провадження автотехнічної експертизи, якою б, зокрема, було встановлено наявність порушень вимог ПДР, Верховний Суд зазначає таке.

ВС зазначив, що дійсно, у справах про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, призначення судових автотехнічних експертиз є загальною практикою, оскільки для з`ясування обставин ДТП у багатьох випадках необхідні відповідні спеціальні знання. Разом із тим, за змістом ч. 2 ст. 242 КПК, призначення таких експертиз не є обов`язковим. У деяких випадках обставини ДТП можуть бути встановлені на підставі дослідження сукупності інших доказів.

ВС наголосив, що у цьому кримінальному провадженні місцевий суд обґрунтував свій висновок про перевищення засудженим дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту, що стало наслідком ДТП, на підставі сукупності інших допустимих і належних доказів,  які і дозволили суду першої інстанції встановити обставини ДТП відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».  До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, сторона захисту ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не заявляла клопотання про призначення і проведення у справі атотехнічної експертизи, хоча не була позбавлена можливості це зробити.

Таким чином, доводи захисту про необґрунтованість висновків суду щодо допущення засудженим порушень вимог ПДР через відсутність відповідної експертизи, якою б це було встановлено, є неприйнятними.

Також посилання захисника засудженого на порушення апеляційним судом права засудженого на захист через відмову в повторному дослідженні доказів, зокрема повторному допиті свідків, Верховний Суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Такими чином, сам собою факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, передбачених ст. 404 КПК, підстав для повторного дослідження доказів сторона захисту не навела й апеляційний суд не встановив. Тому цей суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів та не свідчить про порушення прав засудженого на захист.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції  без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловив позицію щодо оскарження ухвал слідчих суддів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.