Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням: позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 462/6206/17, яка стосувалася питання визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до відповідача з позовом, у якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі.

Позовна заява мотивована тим, що позивач проживає та зареєстрована у квартирі. Відповідач зареєстрований у вказаній квартирі, проте, у ній не проживає з 1997 року. Не проживаючи у спірній квартирі більше двадцяти років, відповідач добровільно знятися з реєстраційного обліку за даною адресою відмовляється, та не бере участі в оплаті за житло і за житлово-комунальні послуги. Зазначала, що речі відповідача у квартирі відсутні. Позивач не чинила перешкод у користуванні житлом відповідачу, не змінювала замків на вхідних дверях квартири. У той же час, його реєстрація у спірній квартирі чинить їй перешкоди в оформленні нею субсидії на житлово-комунальні послуги, покладає на неї надмірний тягар з утримання квартири.

Рішенням Залізничого районного суду м. Львова позов задоволено. Постановою Львівського апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що відповідач не проживає у квартирі за місцем реєстраційного обліку з 1997 року, суд першої інстанції не з'ясував причин його відсутності, не врахував, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може бути лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Висновок Верховного Суду 

Судді ВС підкреслили, що у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з’ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Так, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив, що між учасниками справи, які є близькими родичами (сестрою та братом), існують конфліктні відносини з приводу користування квартирою, у зв'язку з чим відповідач позбавлений можливості проживати за місцем реєстрації та не втрачав інтерес до цього житла, а мати сторін, яка також зареєстрована і проживає у спірній квартирі, не заперечувала проти права відповідача користуватися спірним житлом та підтверджувала поважність причин його відсутності за місцем реєстрації.

Також ВС зазначив, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дав належну оцінку доказам у їх сукупності та доводам сторін, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що в силу положень статей 71, 72 ЖК УРСР втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Апеляційний суд дав належну оцінку поданим позивачем актам обстеження, складеним  ЛКП «С», відповідно до яких відповідач не проживає у спірній квартирі і не сплачує комунальні послуги, та правильно виходив із того, що ці акти підтверджують лише факт непроживання особи у спірному приміщенні, проте не встановлюють і не відображають причин такої відсутності, які, за встановлених апеляційним судом у цій справі обставин, є поважними.

ВС зауважив, що вказані акти, складені зі слів сусідів та не містять інформації, достатньої для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відповідно до положень статей 71, 72 ЖК УРСР. Будь-яких інших доказів на підтвердження непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин, у тому числі у зв’язку із втратою інтересу до житла, позивачем не надано.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що наслідком скоєння кримінального правопорушення чинне законодавство не передбачає позбавлення права користування житловим приміщенням особу, яка вчинила злочин.