Верховний Суд висловився стосовно припинення договору поруки

Умови договору поруки про те, що поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов’язання, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов’язання із поручителем у належній формі.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 924/175/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Б» звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «С» та Товариства з обмеженою відповідальністю  «А» про визнання припиненою поруки ТОВ «Б» за договорами поруки, який укладено між ТОВ «С», ТОВ «А» та ТОВ «Б». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порука припинена на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області в задоволенні позову відмовлено. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Хмельницької області скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову.

Суд визнав припиненою поруку Товариства з обмеженою відповідальністю «Б» за договором поруки. Суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ТОВ «А» не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що поручитель – ТОВ «Б», надав письмову згоду на збільшення ціни договору фінансового лізингу і відповідальності за даним договором, та відповідно не був повідомлений про збільшення обсягу його відповідальності, а тому в даному випадку має місце збільшення ціни договору фінансового лізингу без погодження з поручителем.

Висновок Верховного Суду

ВС погодився з позицією суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваній постанові врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26.05.2020 у справі №910/13109/18). Верховний Суд констатував, що вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню під час розгляду цієї справи.

Так, згідно з вказаним висновком Великої Палати Верховного Суду, приписи частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Умови договору поруки про те, що поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов’язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України, та відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов’язання із поручителем у належній формі.

Також ВС підкреслив, що за змістом частини 1 статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Тобто, у даній справі умови пунктів 1.1, 1.3 та 6.3 договору не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України, та, відповідно, не звільняють ТОВ «А» від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.

Верховний Суд залишив рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.