Станом на сьогодні законом «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначено, що усі аспекти обліку послуг з постачання тепла лежать на плечах споживачів. Тобто, встановлення, утримання та заміну загальнобудинкових лічильників оплачують мешканці цього будинку. Народна депутатка від Слуги Народу Анастасія Ляшенко вважає, що це має працювати у інший спосіб.
Отже, законодавиця пропонує внести ряд змін у вищезгаданий закон. Змінам підлягають дві статті: стаття 3, яка регулює процес оснащення будівель лічильниками, та стаття 6, яка стосується їх обслуговування та заміни.
Зміни до статті 3 передбачають скорочення ряду її норм, а ще на ряд норм очікує повне виключення. Так, відносно велика частина 6 статті 3 скорочується до одного речення: «Витрати на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку здійснюються за рахунок оператора зовнішніх інженерних мереж». Така сама історія і зі статтею 6, яку скорочують лише до обов’язку оператора за свій рахунок обслуговувати та міняти лічильники.
Загалом, депутатка зазначає, що потреба у пропонованих змінах існує, зважаючи на постійне зростання тарифів та «загальне погіршення фінансового становища громадян». Втім, навряд можна сказати, що таким чином вдасться полегшити економічне навантаження на населення. Навпаки, такі пропозиції можуть лише збільшити витрати споживачів, адже не варто забувати дві важливі тези:
Інакше кажучи, для встановлення безкоштовних лічильників оператор має понести певні витрати, які зараз покладені на споживачів. У такому випадку його прибуток безперечно знизиться. Найбільш імовірним наслідком таких змін буде включення вартості встановлення певної кількості «безкоштовних» лічильників та «безкоштовного» їх обслуговування і заміни у тариф за постачання тепла.
Тобто, зараз кожен споживач платить лише частину (від кількості квартир) вартості встановлення лічильника у своєму будинку – і це одноразовий видаток. Натомість, якщо їх вартість включать у тариф, то всі споживачі будуть щомісяця платити більше, щоб покрити можливі видатки на їх встановлення у будинках інших споживачів. Теж саме і з обслуговуванням та заміною – ваші видатки на це, сховані у тариф, можуть стати лише більшими. Не говорячи вже про те, що за певний період такі лічильники можуть взагалі не встановлюватися, а вартість їх гіпотетичного встановлення у платіжках відіб’ється все одно.
Інші зміни законопроекту до статті 3 також викликають ряд питань. Так, у частині 11 визначається, що споживачі не сплачують внески за встановлення, обслуговування та заміну таких лічильників. По-перше, частина шоста у редакції законопроекту чітко визначає, що встановлення лічильників оплачує оператор, отже, це повторення норми іншими словами. По-друге, особливості обслуговування та заміни лічильник регулює інша стаття закону, а тому тут їх згадка недоречна.
Крім того, сумнівними видаються пропозиції змін і до частин 7 та 8, які визначають можливість споживачів встановити загальнобудинковий лічильник самостійно (без участі оператора і за власний кошт) та виділення ОМС коштів на таке встановлення відповідно. У чинній редакції закону містяться положення про те, що у таких випадках споживачі не платять за встановлення, у законопроекті їх пропонується виключити. Логіка такої пропозиції, імовірно, полягає у тому, що у частині 6 буде записано, що споживачі не платять за їх встановлення у всіх випадках. При цьому виникають питання до іншого – а навіщо споживачам самим за власний кошт встановлювати лічильники, якщо це буде безкоштовною послугою? Приблизно такі самі питання і до субсидій місцевих рад. Адже, якщо оператор є комунальним підприємством, місцева рада може просто передати їй кошти, інакше ж незрозуміло, чому місцеві кошти мають передавати приватному підприємству.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що у НАБУ заявляють, що готові направляти до суду справу про завищення тарифів за формулою «Роттердам+» .
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.