Перевищення меж необхідної оборони: ВС висловився щодо особливостей кваліфікації злочину

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 201/10870/16.

Обставини справи

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська особу засуджено за ст. 118 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено особу від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком особу визнано винною у вчиненні злочину за наступних обставин.

Так, перебуваючи зі своїм співмешканцем за місцем свого проживання, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ними виникла лайка, у ході якої особа_4 наніс понад 10 ударів у різні частині тіла засудженій. Далі, вона діючи умисно з метою подальшого припинення протиправних дій, не оцінивши небезпечні посягання та обстановки захисту, перевищуючи межі необхідної оборони, оскільки захист явно не відповідав характеру нападу, маючи можливість передбачити настання небезпечних наслідків своїх дій і бажала їх настання, тобто, діючи умисно, перебуваючи в коридорі біля вхідних дверей, тримаючи в правій руці ніж, який під час сварки взяла у нижньому ящику на кухні, нанесла один удар ножем у район черевної порожнини, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді поверхневої непроникаючої колото-різаної рани на передній черевній стінці та один удар ножем у район грудної клітини, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді проникаючого сліпого колото-різаного поранення грудної клітини з ушкодженням серця та лівої легені.  

Проникаюче сліпе колото-різане поранення грудної клітини з ушкодженням серця та лівої легені відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення і знаходиться у прямому причинному зв’язку з настанням смерті особи_4.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду вирок районного суду залишено без зміни.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).

ВС зауважив, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлено й іншими мотивами, наприклад наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

ВС наголосив, що у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу особи та мотивів її діяння. Засуджена, у суді першої інстанції свою вину у раніше пред’явленому обвинуваченні у вчиненні умисного вбивства не визнала і пояснила, що напередодні трагічних обставин, особа_4 був на неї роздратований на ґрунті ревнощів і у них стався словесний конфлікт. Будучи вдома, вживи спиртні напої, конфлікт між ними наростав і особа_4 протягом деякого часу наносив їй удари рукою по обличчю, в область спини і вилиці. Від ударів вона падала на підлогу, а особа_4 стояв над нею і посміхався. Після того, як вона піднялась, вона почала голосно кликати на допомогу сусідів і вибігла у тамбур, однак він вийшов за нею у тамбур, вдарив її і затягнув у квартиру та зламав ручку на вхідних дверях, щоб вона більше не змогла вийти. Після цього, злякавшись за своє життя, з метою оборони, вона забігла на кухню, де взяла до рук кухонний ніж і вибігла до дверей, однак він побіг за нею і коли він її наздогнав, стоячи спиною до дверей, вона обернулася і завдала йому два удари в область тіла, після чого, будучи в шоковому стані вона пішла у приміщення кухні, сіла на підлогу і почала плакати. Особа_4 підійшов до неї, обійняв і просив заспокоїтися, а потім почав повільно присідати на підлогу, у зв’язку із чим вона одразу викликала швидку медичну допомогу. Після того, як приїхали лікарі і співробітники поліції, її затримали і вона розповіла, що це вона нанесла удари ножем.

Крім того, суд послався на висновок експерта, відповідно до якого у засудженої виявлені на обличчі, тулубі та кінцівках тілесні ушкодження у виді чисельних синців не менше 49 саден, 3-х внутрішньо-шкіряних крововиливів на задній поверхні плеча в середній третині. За своїм характером виявлені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень та не є небезпечними для життя; а також на акт судово-медичного дослідження (обстеження) та висновок експерта, відповідно до яких при експертизі трупа виявлені наступні тілесні ушкодження: проникаюче сліпе колото-різане поранення грудної клітини з ушкодженням серця та лівої легені, поверхнева непроникаюча колото-різана рана на передній черевній стінці. Вказані тілесні ушкодження спричиненні прижиттєво, незадовго до настання смерті. Проникаюче сліпе колото-різане поранення грудної клітини з ушкодженням серця та лівої легені спричинене від дії плаского колючо-ріжучого предмета, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення і знаходиться у прямому причинному зв’язку з настанням смерті.

ВС зазначив, що встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, здійснивши порівняльний аналіз та встановивши наявність акту суспільного небезпечного посягання та акту захисту та їх співвідношення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджена зазнала суспільно небезпечного посягання з боку особи_4, тобто у неї виникла підстава для необхідної оборони, мотивом дій був захист, водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак особа вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони, та правильно кваліфікував її дії за ст. 118 КК України. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Верховний Суд залишив вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська року й ухвалу Дніпровського апеляційного суду без зміни.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, коли слідчий або прокурор зобов’язані забезпечити проведення експертизи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.