Розстрочення виконання судового рішення: практика ВС

Процедура розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення Кодексу адміністративного судочинства України.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №809/949/17.

Обставини справи

Головне управління ДФС в Івано-Франківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «І» про стягнення заборгованості.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив. Сягнув з Державного підприємства  в дохід бюджету податковий борг в сумі 2 943 963,35 грн з розрахункових рахунків у банках, які обслуговують дане підприємство та за рахунок готівки, що належить відповідачу.

Державне підприємство «І» звернулося до суду першої інстанції із заявою про розстрочення виконання судового рішення, у якій просило розстрочити виконання зазначеної постанови терміном на 60 місяців.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд заяву Державного підприємства про розстрочення виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду задовольнив частково.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково заяву про розстрочення виконання постанови суду, виходив з того, що надані заявником докази підтверджують обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у розумінні статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, утім  заявлений термін розстрочення є необґрунтовано тривалим.

Також, суд апеляційної інстанції вказав про помилковість доводів Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про те, що розстрочення судом першої інстанції сплати податкового боргу на 36 місяців суперечить вимогам пункту 100.7  статті  100 Податкового кодексу України, з огляду на те, що зміст вказаної статті регулює питання та умови розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків контролюючим органом, а не судом.

Висновок Верховного Суду

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

ВС наголосив, що відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна по факту, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення; це питання також може бути розглянуто за ініціативою суду.

При цьому, стаття 100 Податкового кодексу України регулює питання розстрочення податкового боргу платника податків. Зі змісту положень статті 100 Податкового кодексу України вбачається, що розстроченням податкового боргу є перенесення рішенням контролюючого органу строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу, яке здійснюється за заявою такого платника податків.

Отже, процедура розстрочення виконання судового рішення, яка врегульована статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення, передбаченого статтею 100 Податкового кодексу України.

ВС зауважив, що вказані процедури реалізуються різними суб’єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення виконання судового рішення може відбуватися за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положенням Кодексу адміністративного судочинства України та Податкового кодексу України).

За таких обставин, ВС вважає, що процедура розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає, що при розгляді заяви про розстрочення виконання судового рішення судами правильно застосовані положення Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак посилання відповідача щодо неврахування судами положень статті 100 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, про відстрочення сплати судового збору: позиція Верховного Суду.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.