Как законодатель должен урегулировать в УК ответственность за неправосудное решение

Решение Конституционного Суда Украины о признании неконституционной статьи 375 Уголовного кодекса, предусматривающей уголовную ответственность для судей за вынесение заведомо неправосудного решения, вызвало неоднозначную реакцию. Так, экс-президент Грузии и глава Исполнительного комитета Национального совета реформ Украины Михаил Саакашвили возмутился и заявил, что КСУ в нынешнем виде должен прекратить свое существование. 

Также у юридического сообщества вызывает вопросы 6-месячный срок, на который отсрочили момент прекращения действия данной статьи (и почему КСУ не пошел таким путем, признавая неконституционной статью о незаконном обогащении).

Кроме того, для правоприменительной практики, в частности для органов досудебного расследования Государственного бюро расследований (ГБР), которые по закону призваны расследовать преступления, совершенные судьями, данное решение КСУ порождает определенные проблемы.

Так, в комментарии «Судебно-юридической газете» первый заместитель директора Государственного бюро расследований Александр Бабиков отметил, что в любом случае признание неконституционной статьи 375 УК не только нивелирует все наработки следователей Бюро, но и повлечет за собой отмену вынесенных ранее приговоров и определений относительно судей в будущем.

Более того, даже если парламент примет новую редакцию этой статьи УК, то она не будет распространяться на противоправные деяния, совершенные судьями ранее в контексте вынесения заведомо неправосудных решений.

Наиболее интересный вопрос – как законодатель должен сформулировать такую норму?

КСУ отметил, что установление уголовной ответственности за вынесение «заведомо неправосудного» судебного решения создает риски и возможности для влияния на судей. По мнению Суда, конституционные предписания о независимости судей нивелируются вследствие юридической неопределенности статьи 375 Кодекса.

Как КСУ очертил рамки для того, чтобы такая определенность появилась?

Во-первых, КСУ четко дал понять, что одного субъективного понимания «неправосудности» следователем или прокурором недостаточно, как и недостаточно только факта принятия судьей определенного решения:

«Формулювання диспозиції статті 375 Кодексу допускає можливість зловживання нею при вчиненні органами досудового розслідування дій, що мають наслідком притягнення до кримінальної відповідальності судді лише за факт постановлення ним судового рішення, яке, за суб’єктивним розумінням слідчого, прокурора або будь-якої іншої особи, є «неправосудним» (зокрема, у разі незгоди з цим рішенням)».

Во-вторых, КСУ подчеркнул необходимость условия – наличия в действиях судьи «произвольного злоупотребления полномочиями судьи, что препятствует осуществлению правосудия или преследует нелегитимные цели»:

«Суддю може бути притягнуто до кримінальної відповідальності лише у випадку, коли правопорушення вчинено умисно, має місце свавільне зловживання повноваженнями судді, що перешкоджає здійсненню правосуддя чи переслідує нелегітимні цілі (заподіяння шкоди іншим особам або суспільним інтересам тощо), прикриваючись виконанням вимог закону». В-третьих, КСУ отметил, что органы государственной власти не могут проверять судебное решение во внесудебном порядке и оценивать его как неправосудное:

«Конституція України не наділяє інші органи державної влади повноваженнями щодо перевірки судового рішення в позасудовому порядку та оцінки його як «неправосудного».

«Конституційний Суд України вважає, що остаточне судове рішення не може бути переглянуто, крім встановлених процесуальними законами випадків його перегляду відповідним судом, що виключає можливість оцінювати таке рішення слідчим, прокурором при вчинені ними дій, які мають наслідком притягнення судді до кримінальної відповідальності». В-четвертых, КСУ поставил задание законодателю сформулировать статью Уголовного кодекса так, чтобы ни один госороган или должностное лицо не могли использовать ее как способ влияния на судью: «Конституційний Суд України вважає, що виходячи з гарантованого Конституцією України принципу незалежності суддів, оспорювані положення Кодексу, якими визначено діяння, що є злочинами, суб’єктом  яких є суддя, має бути сформульовано законодавцем так, щоб державний орган, будь-яка посадова особа були не в змозі використати їх як спосіб впливу на суддю та втручання у здійснення ним правосуддя». Прислушается ли к таким установкам субъект законодательной инициативы и примет ли их во внимание, очевидно, увидим в ближайшее время.  

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.