Сьогодні, 19 лютого з'явився повний текст рішення КСУ у справі щодо ліквідації Верховного Суду України.
Вчора «Судово-юридична газета» вже детально описувала резолютивну частину рішення КСУ, про що можна прочитати за посиланням.
Якщо коротко, то КСУ зробив висновок, що перейменування Верховного Суду України на Верховний Суд не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади. ВСУ як найвищий інститут судової влади фактично продовжує діяти, але з назвою «Верховний Суд».
Таким чином, немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.
І звідси, перейменування Верховного Суду України на Верховний Суд не може бути підставою для звільнення всіх суддів ВСУ або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.
Такі дії не можуть відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.
Разом з тим, каже КСУ, законодавець має передбачити спеціальну процедуру та критерії оцінювання суддів Верховного Суду України.
Цікаво також і те, що КСУ сказав щодо суддів — «п’ятирічок».
Судова реформа 2016 року передбачила необхідність участі суддів, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який їх було призначено, у конкурсі на зайняття посади судді. Втім, цей конкурс так і не був проведений ВККС.
Наразі в рішенні КСУ йде мова про те, що ці положення закону відповідають Конституції.
Окрім того, КСУ зазначає, що мають бути деталізовані в законі положення Конституції щодо оцінювання суддів-«п’ятирічок» під час конкурсу.
Також КСУ підкреслив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Отже, встановлення реформою різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
З мотивувальної частини опублікованого сьогодні тексту можна виділити наступні тези:
1) КСУ вважає, що органи державної влади, закріплені в Конституції України, мають особливий статус конституційних органів, тому ліквідація, зміна найменування, а також перегляд їх конституційно визначених функцій і повноважень у спосіб, що істотно (докорінно) змінює їх конституційну природу, можливі лише після внесення змін до Основного Закону.
2) КСУ виходить з того, що при внесенні змін до Конституції має бути забезпечений принцип інституційної безперервності, який означає, що органи державної влади, встановлені Основним Законом, продовжують функціонувати в інтересах Українського народу та реалізовувати свої повноваження, виконувати завдання і функції, визначені у Конституції України, незалежно від цих змін, якщо тільки цими змінами не передбачено істотну (докорінну) зміну їх конституційного статусу, у тому числі їх ліквідацію».
Системний аналіз положень Конституції України „найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції“ та „найвищий суд у системі судоустрою України“ у взаємозв’язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає КСУ підстави стверджувати, що вилучення слова „України“ — власної назви держави — із словесної конструкції „Верховний Суд України“ не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади.
4) Системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова „України“ — власної назви держави — із словесної конструкції „Верховний Суд України“.
Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401 продовжує діяти під назвою „Верховний Суд“.
5) Верховна Рада України, приймаючи рішення про необхідність участі суддів, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який їх було призначено, у конкурсі на зайняття посади судді, діяла у межах своїх конституційних повноважень щодо реалізації вимог підпункту 4 пункту 161 розділу XV „Перехідні положення“ Конституції України. Участь таких суддів у цьому конкурсі на загальних засадах узгоджується з вимогами частини першої статті 8, частин першої, п’ятої, шостої статті 126,
частини другої статті 128 Основного Закону.
Згідно з положеннями підпункту 4 пункту 161 розділу XV „Перехідні положення“ Основного Закону України «відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом».
Конституційний Суд України зазначає, що вказані положення Основного Закону України мають загальний характер. Тому положення Конституції України, що стосуються, в тому числі, проходження оцінювання суддів, повинні бути деталізовані в законі і враховувати систему взаємопов’язаних норм Конституції України, зокрема її статей 125, 126, 128. Оскільки Верховний Суд – конституційний орган, до його суддів повинен бути встановлений особливий порядок регулювання їх діяльності.
6) Конституційний Суд України наголошує, оскільки судді Верховного Суду України є суддями найвищого суду, закріпленого у Конституції України, враховуючи незмінність їх статусу, законодавець має передбачити спеціальну процедуру та критерії оцінювання цих суддів.
7) Порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401, приписів Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI зі змінами та Закону № 1402 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.
Конституційний Суд України зауважує, що перейменування закріпленого в Конституції України органу – Верховного Суду України – не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова „України“ – власної назви держави – з словесної конструкції „Верховний Суд України“ не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Відтак фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.
8) Положення пункту 7 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402 „та ліквідуються“ в частині Верховного Суду України та положення пункту 14 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402 „судді Верховного Суду України“ суперечать вимогам статті 6, частин першої, другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, частини першої статті 125 Конституції України.
9) Конституційний Суд України зазначає, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип’ятирічного віку, з об’єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов’язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному
Законом № 1402.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
10) Автори клопотання порушили перед КСУ питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 20 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402, якими передбачено: «Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“, оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».
За частиною третьою статті 51 Закону України „Про Конституційний Суд України“ у конституційному поданні щодо конституційності акта (його окремих положень) має зазначатися, зокрема, обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень).З аналізу конституційного подання випливає, що в ньому не наведено обґрунтування тверджень щодо неконституційності положень пункту 20 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402.
Отже, КСУ вирішив:
– пункту 7 „та ліквідуються“ в частині Верховного Суду України;
– пункту 14 „судді Верховного Суду України“;
– пункту 25.
4. Закрити конституційне провадження у справі в частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) положень:
– пункту 20 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII зі змінами на підставі пункту 3 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим законом;
– пунктів 22, 23 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII зі змінами на підставі пункту 5 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України.
Нагадаємо «Судово-юридична газета» писала, що вирішив КСУ у справі про Верховному Суді України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.