Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду 12 грудня розглянув справу №750/5745/15-к та встановив, чи можуть показання відсутнього свідка, які він давав під час минулого судового розгляду, визнаватись допустимими.
3 лютого 2015 року на перехресті вулиць Комсомольської та Примакова в м. Чернігові особа _1 зупинив автомобіль під керуванням особи _3 та під час перевірки документів повідомив останньому, що номерні знаки агрегатів його автомобіля не відповідають технічному паспорту, тому на автомобіль необхідно накласти арешт та помістити на штрафний майданчик, а стосовно особи_3 розпочати кримінальне провадження.
Потім особа_1 доставив автомобіль до відділу комплексного дослідження транспортних засобів, де спілкувався з керівником експертного підрозділу, у особи_3 створилося враження, що той підтвердив факт заміни номера двигуна.
Після цього він повідомив особі_3 , що за умови сплати йому 500 доларів США він не буде вчиняти передбачених законом дій щодо нього та його автомобіля, і вони домовились про передачу коштів.
Того ж дня особа_3 звернувся до УСБУ у Чернігівській області та повідомив про вимагання у нього грошей.
Наступного дня на зустріч з особою_3 прийшов особа_2, якому особа_1 попередньо передав водійське посвідчення, технічний паспорт та ключі від автомобіля, і одержав від особи_3 грошові кошти у сумі 10 тис. грн, після чого був затриманий працівниками правоохоронних органів.
Прокурор у касаційний скарзі вказував на те, що судами не було враховано показань основного свідка обвинувачення особи_3 (котрого наразі допитати неможливо), які він давав в суді під час першого судового розгляду, а тому ці показання можуть вважатись отриманими в порядку, передбаченому статтею 225 КПК.
Верховному Суду належало з’ясувати, чи можуть показання відсутнього свідка, які той давав під час попереднього судового розгляду, визнаватися допустимим доказом під час нового судового розгляду у тій же справі, або такі показання втрачають будь-яке доказове значення, якщо рішення за результатами попереднього розгляду було скасовано.
ВС застосував підходи, узагальнені ЄСПЛ у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom. Ця справа стосувалася використання показань, наданих поліції під час досудового розслідування свідком, який на час судового розгляду справи помер. ЄСПЛ визнав, що за таких обставин і за умови додержання певних гарантій сторони захисту, використання таких показань не порушує вимоги частини 1 та пункту «d» частини 3 статті 6 Конвенції.
ВС зауважив, що стаття 6 Конвенції не встановлює будь-яких правил допустимості доказів, які є перш за все предметом регулювання національного закону. Тому практика ЄСПЛ, яка визнає прийнятним використання показань, що надавалися поліції, не може бути використана судом для обґрунтування використання позасудових показань, недопустимих відповідно до другого речення частини 4 статті 95 КПК. Але Верховний Суд використав підходи, розроблені ЄСПЛ, для аналізу можливості використання показань, наданих під час минулого судового розгляду.
У рішенні в справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom ЄСПЛ вважав, що для оцінки допустимості показань відсутнього свідка потрібно виконати трискладовий текст, а саме дослідити:
ВС зазначив, що в цьому випадку немає сумніву, що суд першої інстанції здійснив усі необхідні та можливі заходи для забезпечення явки в судове засідання свідка особи_3, однак вони виявилися безуспішними. Також Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що показання цього свідка були хоча й не єдиним, але важливим елементом у сукупності доказів, представлених сторонами під час судового розгляду.
Також під час нового судового розгляду не було встановлено будь-яких суттєвих обставин, які не були б відомі під час попереднього розгляду і які б вимагали повторного допиту цього свідка з огляду на такі обставини. За згодою сторони захисту був досліджений аудіозапис допиту цього свідка, на якому зафіксовані й запитання та відповіді під час перехресного допиту, що давало суду можливість не лише сприймати зміст його показань, але й спостерігати манеру його поведінки під час допиту і робити висновки для оцінки їх достовірності. Сторона захисту під час нового розгляду не була позбавлена можливості при дослідженні аудіозапису та/або інших доказів звертати увагу суду на ті аспекти показань, які є важливими для оцінки їх достовірності.
Враховуючи обставини, Верховний Суд дійшов таких висновків:
Суд при розгляді справи повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи, і не вправі використовувати позасудові свідчення такої особи. Що стосується судових свідчень особи під час попередього розгляду, то навіть за умови наявності таких свідчень, сторона має право вимагати допиту такої особи під час нового судового розгляду, і в такому випадку суд має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення такого права. У той же час, якщо, попри всі необхідні заходи забезпечити явку такої особи виявилося неможливим, сторона на доведення своєї позиції може надати суду показання особи, які та давала під час минулого судового розгляду, і сам факт відсутності такої особи під час нового розгляду не може бути підставою для визнання таких її показань недопустимим доказом. Водночас, дослідивши ці показання, суд повинен дати їм оцінку з погляду допустимості, належності та достовірності, враховуючи, у тому числі, наскільки були забезпечені права сторони під час допиту особи в минулому розгляді. Факт неможливості допиту цієї особи під час нового судового розгляду має враховуватися судом при оцінці достовірності цього доказу у сукупності з іншими доказами у справі.
Прокурор у касаційній скарзі стверджував, що сторона обвинувачення не долучала документів, які стосуються проведення НСРД, оскільки законність їх проведення учасниками процесу не оспорювалась, що підтвердив і суд першої інстанції.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки НСРД 5 лютого 2015 року проводилася не слідчим, а оперуповноваженим, та інформації про доручення провести їх останньому матеріали справи не містять, то це ставить під сумнів допустимість цього доказу.
Судді ВС зазначили, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (частина 1 статті 22 КПК). Водночас ця засада передбачає, що під час судового розгляду стороні має бути надано можливість заперечити твердження та поставити під сумнів докази іншої сторони або, навпаки, довести обставини, які інша сторона ставить під сумнів. Крім того, сторона має право розраховувати на те, що обставини, які інша сторона не ставить під сумнів, не будуть поставлені під сумнів судом без надання можливості їх підтвердити.
Щодо допустимості результатів НСРД, Верховний Суд вважає, що сторона захисту має право отримати доступ до рішень та інших документів, на підставі яких проводилися НСРД, для перевірки законності їх проведення.
Водночас право на доступ до доказів іншої сторони не означає обов`язку сторони, якій такий доступ надано, скористатися такою можливістю та ознайомитися з цими матеріалами, оскільки кожна сторона на свій розсуд використовує надані їй процесуальні можливості.
Також Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини 2 статті 92 КПК обов`язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає, однак такий обов`язок виникає лише у разі, якщо допустимість доказу ставиться під сумнів.
У цій справі суд першої інстанції з`ясував, що законність проведення НСРД сторонами не оспорюється, і визнав недоцільним дослідження документів, які могли б підтвердити законність проведення цієї дії. За таких обставин суд не вправі посилатися на відсутність доказів законності проведення слідчої дії як на підставу для визнання цих доказів недопустимими. Якщо у виключних випадках суд, попри позицію сторін, все ж таки вважає за необхідне здійснити перевірку законності проведення певної слідчої дії, він має відповідно до частини 6 статті 22 КПК створити необхідні умови для виконання стороною обвинувачення її процесуальних обов`язків і для цього щонайменше повідомити, що ця обставина ставиться судом під сумнів.
Крім того, під час розгляду в апеляційному суді сторона обвинувачення надала відповідні документи на підтвердження законності проведення НСРД, однак апеляційний суд не згадав про цю важливу обставину і підтвердив правильність висновку суду першої інстанції без обґрунтування, чому, незважаючи на наявність цих документів, він вважає НСРД проведеним з порушенням закону
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд погодився з доводами прокурора, наведеними у касаційній скарзі, скасував ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про негласні слідчі розшукові дії: чи можуть процесуальні документи бути відкриті іншій стороні