Гомофобія та трансфобія: практика українських судів

Останні кілька років в українському медіапросторі активно лунають тези європейських цінностей. Зокрема, великий інформаційний пласт займає саме проблематика дотримання рівності та взаємоповаги. І якщо з питаннями гендеру, булінгу, дискримінації вже складається більш-менш означена судова практика, то у темі гомофобії означилось явне провисання. Тобто на словах все добре, підтримується європейський курс, але, судячи з аналізу судових справ щодо дискримінації такої верстви населення, розуміння цих питань і досі неоднозначне.

На сьогоднішній день у Сімейному кодексі України та підзаконних актах зберігаються, на думку правозахисників, відверто дискримінаційні положення. Мотиви гомофобії та трансфобії не вважаються обтяжуючими обставинами при скоєнні злочинів. Проте на виконання вимог ЄС Україною було додано ці ознаки до антидискримінаційної статті Кодексу законів про працю.

Безсумнівно, судді у випадку розгляду подібних справ знаходяться ніби між двох вогнів. З одного боку, є приписи закону, відповідно до яких, і ніяк інакше, виноситься рішення. З іншого — звинувачення у дискримінації і гомофобії, як можуть посипатися на суддю у разі невдоволення рішенням представниками спільноти ЛГБТ.

Саме з подібною ситуацією, а саме звинуваченням у гомофобії під час виконання службових обов’язків зіткнувся представник патрульної поліції у Києві. Як вбачається з обставин справи №756/7232/18, водій, знаходячись у стані з ознаками алкогольного сп’яніння, відмовився проходити обстеження у встановленому порядку. При цьому свою вину у вчиненні правопорушення він не визнав. За його словами, патрульні, дізнавшись, що у нього вчора був день народження, наполягли на проведенні медичного огляду на стан сп'яніння у лікаря, при цьому не запропонувавши йому пройти огляд за допомогу пристрою «Драгер». Він вважає вказані дії працівників патрульної поліції свавіллям, приниженням людської гідності та гомофобією, оскільки він є людиною з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, чого не приховує. Проте доказів такої поведінки до суду так і не було надано, спроба водія перевести вектор на прояви гомофобії не стала успішною, тому штраф він все ж отримав разом з позбавленням права керування автомобілем на рік.

Основною проблемою всіх правопорушень, пов’язаних з питаннями гомофобії та трансфобії, є саме важкість доказування вчиненого факту дискримінації. У справі №826/13714/17 громадянка РФ звернулася до суду з позовними вимогами визнати її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування заявлених вимог вона посилалася на Конвенцію про статус біженців 1951 року, протокол до Конвенції 1967 року, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенцію ООН «Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання», закони України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та зазначала про протиправність рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні її біженцем, оскільки вона має об'єктивні причини побоюватися за своє життя та здоров'я через переслідування за ознакою належності до соціальної групи з тих підстав, що є трансгендерним чоловіком та активістом спільноти ЛГБТ.

Представник відповідача зазначив, що громадянка ні в заяві-анкеті, ні під час проведених співбесід не обґрунтувала свої побоювання та не надала переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Представник відповідача зазначив, що основною метою звернення позивача до міграційної служби з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є легалізація перебування на території України.

У заяві-анкеті про визнання біженцем причиною виїзду з країни постійного проживання позивач вказала, що була змушена залишити Російську Федерацію, оскільки є трансгендерним чоловіком, а також активістом, яка захищає права трансгендерних людей в Росії і в усьому світі. Вона додала, що через таку діяльність її переслідували, принижували та ображали, піддавали побиттям, а також незаконно затримували та допитували співробітники ФСБ. Пославшись на практику Європейського суду та недоведеність позивачкою наведених обставин, у задоволенні позову суд їй відмовив.

Оскільки практика справ, пов’язаних з гомофобією та дискримінацією, в Україні досить невелика, кримінальна справа №755/7698/17 набула значного розголосу, а за судовим процесом спостерігало чимало активістів та небайдужих громадян.

29.03.2017 троє обвинувачуваних, перебуваючи на острові Долобецький поблизу театру, що на території ПКіВ «Гідропарк», побачили пару хлопців, які відпочивали на галявині. Обвинувачувані вступили в злочинну змову для скоєння нападу та заволодіння майном вказаних осіб. Реалізуючи спільний злочинний умисел, вони нанесли чисельні тілесні ушкодження означеним особам та відібрали їх майно, зокрема золоті прикраси, гаджети та готівку у сумі більше 3 тис. грн.

За словами обвинувачуваних, бійку спровокували потерпілі та втягнули в неї одного з них. Проте один з потерпілих надав суду пояснення, в яких зазначив, що у день інциденту він разом з іншим потерпілим гуляв у парку, при цьому вони тримались за руки та цілувались. Знаходячись біля кінного парку «Скіфи», вони побачили кілька людей, які щось викрикнули у їх бік. Вони не звертали уваги та повернули до Дніпра, продовжуючи цілуватись та обніматись. У цей час до них підійшли 3 незнайомих хлопців. Сьогодні вони йому відомі як обвинувачені, але тоді знайомі не були. Вони просто почали бити потерпілих із застосуванням палиць, після чого пограбували.

Обвинувачені були затриманні у той же день у тому ж парку. Вони відразу пояснили поліції, що йшли та побачили, як двоє молодиків цілуються. Їм це не сподобалось, тому вони підійшли і побили їх. Згодом, вже у суді, потерпілі від цих показань відмовилися.

Суд призначив покарання по 8 років з конфіскацією майна кожному обвинувачуваному, проте злочин кваліфікували саме як розбій, а не злочин з мотивів нетерпимості, визначений у ст. 161 КК України (порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками).

Ця не надто чітко й вправно прописана стаття, кажуть фахівці, сьогодні є єдиною нормою, на яку в Україні можуть послатися ті, хто постраждав від злочинів з мотивів нетерпимості. Якщо це порушення супроводжується насильством, образами та погрозами, зловмисника можуть позбавити волі на строк від двох до п'яти років.

Адвокат одного із засуджених Олександр Руденко визнає, що фактичні обставини справи вказують, що злочин його підзахисний учинив з мотиву гомофобії. «Я був би не проти, якби в українському законодавстві була пряма вказівка на застосування ст. 161. Але практика її застосування невідома. І потерпілі дали показання, що напад щодо них вчинили через їхню сексуальну орієнтацію, і самі підзахисні це показували. Тобто мотив нападу був не заволодіти майном», — сказав адвокат.

Адвокат потерпілих Тетяна Бордуніс упродовж судового процесу постійно ставила питання про гомофобію. «У нас є життєва, а є правова справедливість. Гомофобний мотив не пройшов, тому що в матеріалах кримінальної справи не було достатньо доказів. У суду не було підстав не вірити свідченням потерпілих, але свідків побиття не було, крім підсудних. А вони в суді заперечували проти такого мотиву. Аби це було в людному місці, інші б це бачили, чули, як хлопців обзивали», — пояснює захисник.

Дійсно, практика українських судів у питаннях дискримінації та гомофобії досить небагата. З прийняттям європейського курсу вже з’явилися ряд норм та законів, які мають врегулювати ці питання. Проте на сьогодні фундаментальним є все ж європейський досвід, на який українські суди наразі й спираються.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала про те, що суд виніс рішення у справі щодо булінгу вчителя.

Також ми публікували матеріал про гендерну рівність в українських судах.