Тишина судейского сообщества, которая может стоить независимости

Христина Гладишева,

суддя Рівненського районного суду Рівненської області

Тиждень, що минув ввійде в історії судової влади – днем капітуляції та визнання у цілковитому безсиллі.

Що ж відбувається насправді?

Давайте спробуємо розібратися, чому ті кому було ввірено представляти та захищати судову гілку влади розпочали завдавати руйнівні удари по інституціях і як на це має відреагувати свідома та патріотична суддівська спільнота.

Невже, високопосадовці не розуміють, що в очах суспільства та міжнародних партнерів цементують образ слабкої та залежної судової системи.

Якщо публічно судова влада оголошує про неможливість захистити власну незалежність - це автоматично підриває віру в суд, як інституцію та знищує авторитет кожного судді.

Цікаво, чи можна здобути довіру та авторитет судової влади в очах суспільства, якщо ця влада у власних очах слабка та незахищена?

Правосуддя завжди піддавалося атакам та спробам зовнішнього впливу, про це вказують хаотичні та експериментальні реформи.

Анонс про можливе масове звільнення суддів і співробітників апарату та закриття судів по всій країні мають руйнівний вплив на авторитет судової влади.

Анонсувавши можливий колапс судової системи, її керівники дають законодавчій та виконавчій владі підстави для ще більшого втручання у суддівське самоврядування під виглядом «так званого спасіння».

Замість того, щоб демонструвати силу, здатність до самоврядування та ефективний захист незалежності, судова влада фактично визнає свою безпорадність.

Така риторика не лише поглиблює кризу довіри до судів, але й дає додаткові аргументи для тих, хто прагне остаточно підпорядкувати судову систему політичним елітам та зовнішнім гравцям.

Голос суддів, які щоденно забезпечують справедливість та залишаються вірними своїй присязі не чути через відсутність потужної комунікаційної стратегії суддівської спільноти та пасивність у відстоюванні своєї ролі у державі перед суспільством та іншими гілками влади.

Зусилля та старання суддів та працівників суду щоразу зводяться нанівець через корупційні скандали в суддівських лавах, які судова влада комунікує неохоче та із запізненням.

Судді повинні активізувати формування суспільного дискурсу верховенства права та зробити власні кроки для зміцнення судової влади, вибудувавши інституційну та фінансову автономію, комунікаційну стратегію та дієве самоврядування.

Як суддя першої інстанції, я знаю, що в нашій країні суддям не прийнято говорити про проблеми, оскільки це може розцінюватися як підрив авторитету судової влади, може мати наслідки дисциплінарних переслідувань та навіть звільнення.

Водночас, національні та міжнародні акти вимагають від суддів діяти та протидіяти, оскільки кожен суддя несе відповідальність за сприяння та захист судової незалежності, яка функціонує не лише як конституційна гарантія для судді, але й накладає на суддів етичний та/або юридичний обов’язок зберігати цю незалежність і виступати на захист верховенства права та незалежності суду, коли ці фундаментальні цінності опиняються під загрозою.

Очевидно, що поки судді мовчать, їхнім голосом говорять інші.

Суддівське самоврядування в Україні існує на папері, але на практиці його вплив мінімальний. Органи, які мали б захищати та забезпечувати незалежність суддів, часто стають заручниками політичних процесів та домовленостей.

З’їзд суддів України – це один із небагатьох механізмів, через який судді можуть впливати на процеси в середині системи.

По суті головний майданчик для суддівської спільноти, фактично втратив свою роль, а Рада суддів України вдалася до автоматичної пролонгації своїх повноважень, продовжуючи бездіяти, а в окремих випадках навіть шкодити.

Останні виступи представників влади та суддівського корпусу яскраво демонструють критичний стан судової системи в Україні. Суддівська спільнота опинилася у ситуації, коли фактично не здатна захистити власну незалежність, а інші гілки влади, які повинні її підтримувати, або залишаються осторонь, або самі її ослаблюють.

Тому звертаюся до колег об’єднатися та ініціювати в своїх колективах збори суддів та прийняти рішення про звернення до Ради суддів України щодо скликання з’їзду суддів України, на якому переобрати склад Ради та розпочати напрацювання стратегії виходу з кризи.

Ми з Вами неодноразово бачили, до чого призводять компроміси.

Суддівська спільнота неодноразово поступалася своїми інтересами і це створило прецедент, коли ослаблення судової влади стало нормальним явищем.

Сьогодні ми повинні діяти не лише, як судді, які зобов’язані захистити себе та свої колективи, а як державники, чиїм завданням є зберегти сильні судові інституції.