КЦС ВС ініціював розгляд питання щодо конституційності норми закону про зупинення виконавчого провадження, якщо боржник включений до об’єктів приватизації

Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду ініціював розгляд питання щодо конституційності норми Закону України «Про виконавче провадження» про зупинення виконавчого провадження, якщо боржник включений до об’єктів приватизації.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС звернувся до Пленуму ВС для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (відповідності Конституції України) п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника – державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника – господарського товариства до переліку об’єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

У справі, яку розглянув КЦС ВС, державний виконавець відкрив провадження щодо виконання рішення суду про стягнення з підприємства на користь заявника заробітної плати та належних сум у зв’язку зі звільненням. Наступного дня вчинення виконавчих дій було зупинено, оскільки підприємство-боржник внесене до переліку об’єктів, які підлягають приватизації у 2022 році. Заявник просив суд визнати неправомірними спірні постанови і зобов’язати державного виконавця їх скасувати та поновити виконавчі провадження.

Суд першої інстанції задовольнив скаргу на дії виконавця. Апеляційний суд скасував ухвалу районного суду, відмовив у задоволенні скарги. Вказав, що виконавче провадження було правильно зупинено на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчі дії будуть продовжені після усунення обставин, що стали підставою для зупинення виконання. Водночас заявник може претендувати на компенсацію від держави за порушення гарантії розумного строку виконання рішення суду.

КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Аналіз рішень ЄСПЛ засвідчує, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя; право на виконання судового рішення – складова права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції; виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

КСУ неодноразово вказував, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.

Ураховуючи, що обов’язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов’язане відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить ст. 8, ч. 2 ст. 19, частинам 1, 2 ст. 55, п. 9 ч. 2 ст. 129, частинам 1, 2 ст. 129-1 Конституції України), тому Суд вирішив справу без застосування цієї норми, а застосував норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в підпункті 5.1 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов’язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення скарги, що відповідає принципу Конституції України щодо обов’язковості рішення суду (ст. 129-1), а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення в частині задоволених вимог скарги.  

Постанова Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 335/1961/23 (провадження № 61-2268св24) – за посиланням.

Ухвала Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 335/1961/23 (провадження № 61-2268св24) – за посиланням.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.