Розуміння засади змагальності у кримінальному процесі адвокатами, прокурорами та суддями не завжди збігається. Крім того, ця засада може по-різному відображатися в національному та міжнародному законодавстві, а також у практиці Європейського суду з прав людини.
На цьому акцентувала суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська під час виступу, присвяченому еволюції змагальності в правових позиціях ККС ВС.
Спікерка наголосила, що змагальність передбачає наявність сторін. У рішеннях ЄСПЛ неодноразово йшлося про те, що відсутність прокурора чи захисника спричинило порушення принципу змагальності, а отже – принципу справедливості судового розгляду. При цьому, як зазначила суддя ВС, для забезпечення загальних засад прав людини недостатньо лише формальної участі, потрібні активні дії.
За словами Олександри Яновської, положення національного законодавства передбачають певні процесуальні гарантії, що забезпечують реалізацію засади змагальності в кримінальному провадженні. Йдеться про розмежування процесуальних функцій обвинувачення, захисту та вирішення справи (говорячи про важливість цього моменту, спікерка додала, що жодна сторона і суд, як арбітр, не можуть перебирати на себе функцій інших учасників процесу); рівність сторін; арбітральну роль суду в процесі доказування. Суддя ВС зазначила, що суд не повинен займати активної позиції у процесі доказування.
«Коли ми говоримо про еволюцію засади змагальності у кримінальному провадженні, розуміємо, що йдеться здебільшого про забезпечення змагальності в процесі доказування», – сказала доповідачка. Позитивістське тлумачення відповідних норм полягає в тому, що будь-яке процесуальне порушення призводить до отримання недопустимих доказів. Утім, практика ЄСПЛ йде дещо іншим шляхом.
«Навряд чи можна знайти рішення ЄСПЛ, у якому порушення національного процесуального закону автоматично призводить до порушення загальної справедливості. ЄСПЛ оцінює комплекс обставин, а також наслідки, до яких призвело те чи інше порушення. Тлумачення, що ґрунтується на практиці ЄСПЛ, зводиться до того, що порушення процесуального закону оцінюється з урахуванням впливу на загальну справедливість судового розгляду. При цьому оцінюються такі фактори, як істотність порушення фундаментальних прав та свобод людини, зокрема права на захист; відсутність належних та достатніх процесуальних гарантій захисту порушених прав (компенсаторних механізмів); вагомість доказу, що отриманий із порушенням процесуального закону», – зауважила Олександра Яновська. Вона додала про те, що якщо єдиний (чи вирішальний) доказ отримано з порушенням, очевидно, це могло вплинути на загальну справедливість; якщо ж цей доказ не є вирішальний, не є єдиний і тим більше якщо це взагалі не доказ, то ЄСПЛ далеко не завжди встановлює порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Еволюцію засади змагальності в процесі доказування спікерка проілюструвала прикладами із судової практики Верховного Суду. Серед цих позицій вона навела постанову об’єднаної палати ККС ВС від 4 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21) щодо уповноважених осіб, які здійснюють досудове розслідування. У постанові йдеться про важливість наявності постанови щодо призначення слідчого, групи слідчих, прокурорів, процесуальних керівників. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів. У постанові об’єднаної палати ККС ВС від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963кмо20) зазначено про те, що якщо під час судового розгляду в учасників процесу виникли сумніви в тому, що докази зібрані уповноваженими особами, то така постанова може бути досліджена на стадії судового розгляду.
У постанові Великої Палати ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 йдеться про те, що суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з’ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини. Спікерка зазначила, що ця постанова відображає європейські стандарти.
Резюмуючи виступ, суддя ВС констатувала, що порушення процесуального закону мають оцінюватися з урахуванням їхнього впливу на загальну справедливість судового розгляду та не обов’язково можуть призводити до отримання недопустимих доказів. Сторони мають бути активними в реалізації своїх процесуальних прав і доведенні власних правових позицій. Незгода сторони з оцінкою судом наявних у справі доказів не є самостійною та достатньою підставою для перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.