Оскарження державної реєстрації в суді: правові позиції ВС

Офіс протидії рейдерству оприлюднив актуальні правові позиції Верховного Суду щодо оскарження державної реєстрації в суді. Про це йдеться на Facebook-сторінці Офісу.

«Питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно доволі часто постають під час розгляду спорів у суді.

Ці питання є актуальними як з точки зору обрання належного способу захисту прав на нерухомість, так і правильного визначення кола учасників, а також юрисдикції справи.

Під час їх розв'язання можуть бути корисними правові позиції, висловлені Верховним Судом за останній місяць.

Державна реєстрація права на майно як факт, що впливає на обрання ефективного способу захисту права власності: віндикаційного чи негаторного позову (постанова Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 725/2609/20)

Верховний Суд зауважив, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.

Більше того, власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.

Якщо право власності на нерухоме майно залишається зареєстрованим за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то потрібно звертатися до суду не з віндикаційним, а з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права, а рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння не матиме жодного ефекту.

Враховуючи викладене, позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки на час звернення до суду з цим позовом право власності на нерухоме залишається зареєстрованим за ним, а відповідачі, на думку позивача, незаконно використовують спірне нерухоме майно.

Щодо поєднання вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння з вимогою про скасування державної реєстрації права (постанова Верховного Суду від 11.08.2022 у справа № 461/1980/17)

Верховний Суд зауважив, що позивач заявив саме віндикаційний позов, отже, такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права також не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав (постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 645/3067/19, від 17.08.2022 № 450/441/19, від 22.08.2022 у справі № 597/977/21).

Верховний Суд зауважив, що з 16.01.2020 законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права, а отже, спосіб судового захисту шляхом про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку не ґрунтується на вимогах закону.

Державний реєстратор/нотаріус як неналежний відповідач за вимогою про скасування державної реєстрації права (постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 461/8641/19, від 09.08.2022 у справі № 266/2666/19, від 10.08.2022 у справі № 565/315/21, від 10.08.2022 у справі № 725/873/20).

Верховний Суд у зазначених справах, враховуючи зміст і характер відносин між учасниками справи з урахуванням установлених обставин справи, дійшов висновку, що спір у справі в частині пред’явлених позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора виник між позивачем і особою, за якою було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Таким чином, державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі, а тому в задоволенні позовних вимоги до вказаного відповідача слід було відмовити з цієї підстави.

Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернена до реєстратора, якого позивач визначив відповідачем, оскільки реєстратор зобов’язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Юрисдикція справи, в якій заявлена похідна вимога щодо скасування рішення державного ресторатора (постанова Верховного Суду від 08.08.2022 у справі № 521/6349/20).

Звертаючись до суду із позовом Одеська міська рада просила скасувати рішення державного ресторатора про державну реєстрацію змін до права власності, відповідно до якого внесені зміни до підстав виникнення права власності за фірмою на нежитлову будівлю; скасувати запис про право власності за фірмою на спірне майно; визнати недійсними рішення загальних зборів учасників фірми, оформлене протоколом від 31.08.2017 № 1/3108 та актом приймання-здавання майна від 31.08.2017, за якими ОСОБА_1 у зв'язку із виходом із складу учасників підприємства повертає в натуральній формі вклад у вигляді нерухомого майна; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1; скасувати запис про право власності на спірне майно за ОСОБА_1 та зобов’язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Отже, позовні вимоги стосуються захисту права власності на земельну ділянку комунальної власності, порушеного у зв’язку із оформленням права власності на нежитлову будівлю за фірмою, а згодом переоформлену ОСОБА_1.

Таким чином, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1; скасування запису про право власності на спірне майно за ОСОБА_1 та зобов’язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення спірної нежитлової будівлі можливе лише після скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, визнання недійсними рішення загальних зборів та скасування запису про державну реєстрацію права власності фірми на нього.

В даному випадку вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та скасування запису про державну реєстрацію права власності фірми на нього пов’язані з ухваленням рішення по суті спору щодо майна, яке перебуває у володінні фізичної особи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд зробив висновок, що ефективний судовий захист інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи за правилами господарського судочинства. Такий розгляд відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки не допускає роз’єднання позовних вимог залежно від суб’єктного складу учасників спору, а також вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.

Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичної особи, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до фізичної особи, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

Здійснення державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 727/4058/20).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Отже, за встановлених у цій справі обставин здійснення державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва», — сказано у повідомленні.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.