Процес по-новому: як будуть судити після прийняття нового Господарського процесуального кодексу

Проекти процесуальних кодексів були розроблені Радою з питань судової реформи при Адміністрації Президента України та представлені на розгляд парламенту як законопроект №6232. Але незважаючи на те, що ініціатором законопроекту виступив сам Гарант Конституції, а документ був зареєстрований як невідкладний, основний законодавчий орган країни не поспішає з його розглядом.

Але ж затягування з прийняттям кодексів, кажуть експерти, призведе до зриву роботи нового Верховного Суду: він не зможе функціонувати без прийняття змін, так як чинне процесуальне законодавство не підлаштовано під структуру судів, передбачену новою редакцією закону про судоустрій.

Коли ж парламент розгляне проекти процесуальних кодексів. не знають навіть в Комітеті ВР з питань правової політики і правосуддя. Його голова Руслан Князевич сподівається, що це станеться скоро. Разом з тим, він розповів редакції, що члени Комітету створили робочу групу, яка вже приступила до вивчення документа.

Інші народні депутати налаштовані менш оптимістично. Наприклад, парламентарій Альона Шкрум впевнена, що якісно опрацювати величезний проект просто неможливо. Вона говорить про те, що всі три проекти кодексів, а також зміни в ряд інших законодавчих актів були об'єднані в один документ (№6232) для того, що б «протягнути потрібні законодавчі норми». Як протест проти порушень законодавчої техніки і регламенту Верховної Ради депутат подала альтернативний проект №6232-1, в якому просто скопіювала текст, розроблений Радою при АП, додавши ще ряд законопроектів власного авторства, до сих пір не розглянутих парламентом.

А ось юридична спільнота, якій доведеться працювати з новими кодексами, набагато більше стурбована не порушеннями законодавчої техніки, а нововведеннями, запропонованими розробниками законопроекту №6232. І слід визнати, що цих нововведень більш ніж достатньо.

Так, якщо парламентарії підтримають законопроект №6232, найбільшої кількість змін зазнає Господарський процесуальний кодекс. Фактично розробники пропонують нову редакцію ГПК, яка, з одного боку, введе в господарський процес інноваційні механізми, а з іншого, на думку окремих експертів, може істотно затягнути його. На сьогодні, нагадаємо, він є найбільш оперативним порівняно з цивільним, кримінальним та адміністративним процесами.

Отже, основні моменти в проекті ГПК, на які слід звернути увагу.

Ефективний захист прав

Проект ГПК містить пряму норму (ст. 12), яка дозволяє судам керуватися принципом верховенства права при здійсненні правосуддя. Також в ч. 6 ст. 12 зазначено, що якщо суд приходить до висновку, що закон або інший правовий акт суперечить Конституції, застосовуються норми Конституції як норми прямої дії. А після винесення рішення по справі суд повинен звернутися до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення подання до Конституційного Суду щодо конституційності такого закону або НПА. Крім того в ч. 11 ст. 12 забороняється відмовляти в правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Розширення засобів доказування

Крім складання і доопрацювання норм, що стосуються способів захисту, документ доповнено нововведеннями, які регулюють, зокрема, визначення, порядок надання і дослідження електронних доказів, проведення експертизи не тільки на підставі постанови суду, а й на замовлення учасників справи.

Також новими правилами господарського судочинства передбачається право суду застосувати способи забезпечення позову і доказів не тільки у спосіб, визначений законом або договором, а й будь-яким іншим способом, який ефективно захищає порушене право позивача. Так, в ст. 14 проекту йдеться, що учасники справи мають рівні можливості щодо здійснення процесуальних прав і обов'язків. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із здійсненням або нездійсненням нею процесуальних дій. На суд при цьому покладаються повноваження керувати ходом процесу, сприяти врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз'яснювати учасникам їх процесуальні права і обов'язки, сприяти у реалізації таких, а також запобігати зловживання ними.

Істотно розширюється ст. 75 «Обов'язок доказування і подання доказів». У ній автори проекту конкретизують процес доказування у справах про дискримінацію, про застосування керівником заходів впливу на позивача, який повідомив про порушення закону «Про запобігання корупції», а також доведення слів учасників тих чи інших подій.

Окрема стаття (ст. 82) присвячена витребуванню доказів, що може мати місце в разі подачі стороною відповідного клопотання при неможливості отримати докази самостійно. У ч. 8 цієї статті навіть йдеться про те, що суд має можливість застосувати заходи процесуального впливу на особу, яка відмовляється надавати докази. Одночасно в ч. 9 вказується, що в разі ненадання витребуваних доказів суд може розглянути справу без них. Очевидно, це і є процесуальними заходами, зазначеними в ч. 8.

Також автори проекту пропонують надати суду можливість оглядати докази за місцем їх знаходження (ст. 83). Зокрема, уточнюється (ч. 7 ст. 83), що суд може оглянути сторінку веб-сайту і інші місця збереження даних в Інтернеті, а також призначити відповідну експертизу (ч. 8 ст. 83). Раніше подібні дії суди здійснювали за клопотанням сторін, однак процесуального закріплення вони не мали. У зв'язку з цим, як розповіли редакції адвокати, були випадки, коли суди відмовлялися приймати докази подібного роду. Правда, і в проекті це питання залишилося вирішеним не до кінця. Так, в ст. 97 йдеться про те, що копія електронного документа може подаватися на паперовому носії, але якщо оригінал не надано, суд може засумніватися в достовірності копії.

Ще одним нововведенням проекту є ст. 85, яка дозволяє суду в разі необхідності збирання доказів за межами його юрисдикції доручити здійснення цієї дії іншому суду. Правда, як це буде здійснюватися на практиці, достеменно невідомо. Однак експерти наполягають, що ця норма дозволить зробити правосуддя більш мобільним.

Окремо розробники проекту зупиняються на свідченнях свідків (ст. 88). Відзначимо, що в чинній редакції ГПК подібна норма відсутня, та й самі господарські суди раніше не надавали великого значення подібним видам доказів. Справа в тому, що як раніше пояснювали редакції у Вищому господарському суді, практично всі факти в господарському спорі документуються, і сам процес практично зводиться до вивчення документів. Власне, цим і пояснюється оперативність господарського процесу в порівнянні з цивільним і кримінальним. Заслуховування свідків, заявлених недобросовісними учасниками процесу, вважають судді, буде затягувати терміни розгляду справи.

Ще одним нововведенням в частині доведення є можливість залучення нової процесуальної фігури — експерта з питань права (ст. 71). Такий експерт може надати висновок щодо застосування аналогії закону/права або ж змісту норм іноземного права відповідно до їх офіційних або загальноприйнятих тлумачень, практикою застосування, доктриною в іноземній державі. Роль цієї процесуальної фігури суддям поки зрозуміла не до кінця.

Значно розширюється глава 10 «Забезпечення позову». Доповнюється перелік способів забезпечення: якщо в чинній редакції він налічує лише 3 пункти, в проекті (ст. 138) вказані 10. Також наголошується, що суд може одночасно застосувати кілька заходів забезпечення позову, проте вони, крім арешту морського судна, повинні бути співвідносні з заявленими позивачем вимогами.

Зловживання процесуальними правами

Неприпустимість зловживання процесуальними правами передбачена в ст. 44. Зокрема, мова йде про те, що учасники судового процесу та їх представники повинні користуватися своїми правами сумлінно. Повноваження щодо визнання дій учасників зловживанням процесуальними правами покладаються на суд.

До таких зловживань суд може віднести: подання скарги на судове рішення, яке оскарженню не підлягає; подачу кількох позовів до одного й того самого відповідача з однаковим предметом позовних вимог; подачу свідомо безпідставного позову; необґрунтована зміна позовних вимог з метою зміни підсудності справи; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду третім особам. Якщо суд визнає позов, заяву або скаргу зловживанням, він може залишити документ без відповіді.

При цьому суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживань. А виявивши факт зловживання, він може оштрафувати порушника на суму від 2 до 12 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, здійснення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання правосуддю; в сумі від 10 до 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб — у разі повторного або неодноразового зловживання процесуальними правами.

У чинній редакції ГПК подібна норма не передбачена взагалі. Однак юристи не особливо сподіваються на те, що новела стане дійсно продуктивною. На думку її критиків, такі поняття, як «очевидний штучний характер» пред'явлення документів, є декларативними, оскільки не передбачають критеріїв для визначення зазначених ознак. Більш того, деякі юристи побоюються, що суди самі почнуть зловживати можливістю відмовляти в розгляді тих чи інших документів, посилаючись на порушення з боку заявників.

Також декларативною вважають окремі експерти ч. 6 ст. 39, яка передбачає відповідальність за зловживання відводом судді. Вони впевнені, що висновок про наявність факту саме зловживання правом, а не реалізації зацікавленими особами наданих їм процесуальних прав, зробити досить важко, тому подібні норми не можуть служити причиною настання встановленої законом відповідальності.

Спрощення розгляду нескладних справ

У господарському судочинстві передбачена можливість стягнення заборгованості в порядку наказного провадження (розділ ІІ «Наказне судочинство»). Відповідно до ст. 148, особа, якій належить право вимоги про стягнення грошової заборгованості за письмовими договорами, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 149), може звернутися до суду із заявою про видачу наказу. Такий наказ є особливою формою судового рішення і підлягає виконанню за правилами, встановленими для інших судових вердиктів.

Заява про видачу судового наказу розглядається без виклику заявника та боржника і без проведення судового засідання (ст. 155). При цьому заявник повинен розуміти, що відмова у видачі наказу у випадках, встановлених Кодексом (пп. 3-6 ст. 153), позбавляє його права звернутися з повторною заявою. У цьому випадку заявник може звертатися до суду в позовному порядку.

Протягом 15 днів з дня отримання копії судового наказу боржник має право подати заяву про його скасування. Якщо боржник скористається таким правом, суд скасовує судовий наказ, якщо немає — наказ набирає чинності (ст. 158).

Ставка судового збору за подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі є заниженою. Автори проекту сподіваються, що завдяки цьому наказне провадження буде здійснюватися переважно в електронній формі. Використання такої процедури не є обов'язковим — заявник має право вимагати вирішити його справу в порядку позовного провадження.

У «Прикінцевих та перехідних положеннях» уточнюється, що відповідні необхідним вимогам заяви, подані до набрання законом (проекту) сили, за клопотанням заявника можуть бути розглянуті за правилами наказного провадження, встановленим новим ГПК.

Компенсація судових витрат

Законопроектом передбачається, що всі витрати учасників справи, пов'язані з судовим розглядом справи і підготовкою до нього, повинні бути компенсовані в повному обсязі. При цьому встановлюється чіткий порядок доведення розміру судових витрат, їх ефективного розподілу, а також заперечення на стягнення судових витрат, які заявив до відшкодування інший учасник процесу.

Одним з нововведень в цій частині є ст. 125 «Попереднє визначення суми судових витрат». Згідно з ідеологією Кодексу, що базується на необхідності своєчасного розгляду справ, автори проекту пропонують надати можливість вирішувати питання щодо судових витрат окремо, після розгляду справи по суті. У зазначеній статті йдеться про те, що сторони подають орієнтовний розрахунок суми витрат, що не обмежує їх у праві вносити подальші зміни. Також визначити і пізніше уточнити суму витрат (крім витрат на правову допомогу) може і суд.

Для забезпечення попередньої оплати судових витрат (ст. 126) суд може зобов'язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередню суму. Такий же обов'язок суд може покласти і на конкретного учасника процесу, якщо той порушує клопотання про проведення якоїсь процесуальної дії (наприклад, експертизи). Якщо клопочуть кілька учасників, суд може розділити суму між ними.

Вельми цікавим нововведенням є ст. 131, відповідно до якої у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення або відмови від позову до початку розгляду справи по суті суд може повернути позивачеві 50% судового збору. У разі здійснення тих же дій під час апеляційного оскарження до розгляду апеляційним судом повертаються 50% збору за подання апеляційної скарги. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує свої вимоги внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Окремо прописуються витрати сторін на юридичну допомогу (ст. 127). Вони поряд з іншими підлягають розподілу між сторонами. При цьому автори тексту вказують, що розмір гонорару адвоката повинен порівнюватися зі складністю справи, часом, витраченим на виконання необхідних дій, об'ємом документації і ціною позову. Якщо ж одна зі сторін не згодна з розміром адвокатського гонорару, їй необхідно довести його невідповідність зазначеним параметрам.

Міжнародний арбітраж та третейський суд

З метою практичної імплементації положень типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж в правилах цивільного і господарського процесів вводиться ряд інструментів підтримки міжнародного комерційного арбітражу та третейського суду.

Право на передачу спору в ці органи гарантовано ст. 23 проекту. Також в ній уточнюються випадки, в яких спір не підлягає передачі до третейського суду або міжнародного арбітражу, і йдеться про те, що будь-які неточності в угоді сторін про передачу спору будуть трактуватися судом на користь його дійсності і можливості виконання.

Оскаржити рішення третейських судів можна буде в апеляційному суді як у суді першої інстанції (ч. 2 ст. 25). Відзначимо, що деякі експерти виступають з критикою зазначеної пропозиції, оскільки вважають, що вона не відповідає функціональній компетенції апеляційних судів, діяльність яких полягає в здійсненні контролю за дотриманням місцевими господарськими судами вимог законності і обґрунтованості судових рішень. Тут слід зробити застереження, що принциповою новинкою закону, яка опосередковано належить до ГПК, є надання можливості третейським судам приймати рішення про забезпечення позову. Відповідно до запропонованих змін у ст. 17 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж», третейські суди зможуть зобов'язувати заявників вносити суму на їх банківський рахунок для забезпечення своїх вимог.

Юрисдикційні розмежування

Необхідні зміни були внесені в усі три проекти кодексів. У проекті ГПК юрисдикції справ присвячений §1 «Предметна і суб'єктна юрисдикція господарських судів». Справи, які відносяться до юрисдикції господарських судів, позначені в ст. 21. У чинній редакції це ст. 12 «Справи, підвідомчі господарським судам». У порівнянні з останньою, в проекті перелік таких справ доповнений і конкретизований.

Серед іншого, з тексту зникає термін «господарське товариство», суперечки про необхідність наявності якого велися не один рік. Нагадаємо, багато фахівців вважали ГТ пережитком СРСР, аналогів якому немає в інших країнах, і наполягали на необхідності виключити положення про них із законодавства, а їх опоненти вказували на неможливість такого, оскільки ГТ мають певну специфіку.

Крім того, в текст вводяться абсолютно нові положення про Вищий суд з питань інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 21). До його юрисдикції будуть відноситися суперечки, що стосуються винаходів, промислових зразків і торгових марок, реєстрації та обліку прав інтелектуальної власності, авторських прав, захисту від недобросовісної конкуренції та ін. Коли новий Суд почне роботу, невідомо, але в «Прикінцевих та перехідних положеннях» проекту йдеться, що поки він не буде створений, справи щодо прав інтелектуальної власності будуть розглядатися господарськими судами за правилами, що діють до набрання чинності закону (проекту).

Інстанційна юрисдикція визначається §2. У ньому звертає на себе увагу ч. 3 ст. 26, в якій йдеться про те, що рішення Вищого «інтелектуального» суду буде переглядати апеляційна палата того ж суду. При цьому касація для таких рішень не передбачається зовсім.

Новинка в частині підсудності — ст. 29 «Підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя». З тексту статті стає зрозуміло, що мова йде не про суди і суддів взагалі, а про господарські суди і суддях- «господарників». Підсудність справи, в якій однією зі сторін є зазначені суб'єкти, йдеться в статті, визначається вищою інстанцією без повідомлення сторін.

Електронний суд

Запропоновані норми проектів всіх процесуальних кодексів передбачають широкі можливості здійснення судочинства із застосуванням інформаційних технологій. У проекті ГПК введення таких технологій регламентовано ст. 6 «Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система».

За задумом розробників проекту, всі процесуальні документи, що надходять до суду, повинні бути зареєстровані в Системі в день їх надходження. Також в системі буде можливий обмін процесуальними документами між судом і учасниками процесу. Передбачається, що адвокати, нотаріуси та державні органи повинні будуть зареєструвати в Системі офіційні електронні адреси, за якими суд буде вручати електронні документи. Судячи з тексту ч. 7 ст. 6, процес реєстрації має на увазі вручення документів в електронному вигляді автоматично без попередньої заяви. У той же час, це не позбавляє особу, яка зареєструвала свою електронну адресу в Системі, права отримувати «паперові» документи на руки.

Самі ж заявники отримують можливість не морочитися з номенклатурою і передавати всі матеріали в суд в електронній формі. Якщо ж вони направляють матеріали в паперовій формі, то не пізніше наступного дня такі повинні бути переведені в електронний формат. Пояснюється це тим, що суду пропонується розглядати справи в електронній формі. У разі неможливості виконання цього розпорядження з технічних причин, йдеться в ч. 9 ст. 6, а також щоб уникнути порушення процесуальних строків суд повинен перевести електронні документи на папір і розглянути «паперову» справу. Правда, про те, як діяти в разі, якщо ті ж технічні причини не дозволяють роздрукувати документи, законотворці замовчують.

Всі документи і докази в паперовій формі, йдеться далі, будуть збережені в доповнення до справи в суді першої інстанції. При необхідності вони можуть бути оглянуті самим судом або витребувані апеляцією.

Також Система буде визначати суддів для розгляду конкретної справи, а за несанкціоноване втручання в неї передбачається відповідальність, встановлена законом. Положення про Систему пропонується затвердити Державній судовій адміністрації України після консультацій з Радою суддів України.

Ще одна новинка, яка буде частиною Системи — автоматизований арешт коштів (ст. 7). Користувачами систем автоматизованого арешту будуть судді. Саме вони, а точніше, суддя у справі або суддя-доповідач у разі розгляду справи колегіально будуть вносити в систему відповідну інформацію на підставі визначення. Передбачається, що положення про цю систему затвердить ДСА після узгодження з Міністерством юстиції та Національним банком до 31 2017 р. До того ж терміну, відповідно до прикінцевих та перехідних положень проекту, повинен бути затверджений і Єдиний державний реєстр виконавчих документів.

А ось функціонувати в повному обсязі Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система повинна вже до 31 березня 2018 р. До цього ж часу повинна почати діяти і єдина система автоматизованого арешту коштів. Поки ж Система не почала працювати, пропонується забезпечувати можливість процесуальним учасникам, які бажають взяти участь в засіданні в режимі відеоконференції, здійснювати це за допомогою власних технічних засобів.

МІНІ-ІНТЕРВ'Ю

Богдан Львов, голова Вищого господарського суду України

– Автори проекту ГПК приділяють значну увагу такому поняттю, як «зловживання правами». Однак деякі експерти вказують на те, що норми, покликані боротися з цим явищем, в проекті прописані декларативно, а зловживання процесуальними правами практично неможливо відмежувати від користування правами, наданими кодексом. Розцінюєте Ви введену норму як ефективний інститут запобігання зловживанню процесуальними правами? Чому? Яка реальна відповідальність може чекати людину, що зловживає процесуальними правами?

– Раніше питання, чи є дії учасників спору зловживанням процесуальними правами, вирішувалося на рівні інформаційних листів і роз'яснень ВСУ і ВГСУ. Зараз вся напрацьована практика відображена безпосередньо в ст. 44 проекту ГПК, де узагальнюється перелік дій, які будуть вважатися зловживаннями.

Зокрема, мова йде про те, що учасники судового процесу та їх представники повинні користуватися своїми правами сумлінно. Повноваження щодо визнання дій учасників зловживанням процесуальними правами покладаються на суд. До таких зловживань суд може віднести: подання скарги на судове рішення, яке оскарженню не підлягає; подачу кількох позовів до одного й того самого відповідача з однаковим предметом позовних вимог; подачу свідомо безпідставного позову; необґрунтована зміна позовних вимог з метою зміни підсудності справи; укладення мирової угоди, спрямованого на шкоду третім особам тощо. Якщо суд визнає позов, заяву або скаргу зловживанням, він може залишити документ без відповіді.

В принципі, перелік конкретних зловживань може скласти тільки той, хто заздалегідь планує його обходити, щоб потім сказати: «Ось бачите — це порушення під перелік не підпадає». При цьому суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання таких зловживань. Питання, чи є дії учасника справи зловживанням, вимагає комплексної оцінки і скрупульозного аналізу обставин конкретної справи. Все базується на реальній ситуації, фактажі, конкретній поведінці, особливостях тощо. Наприклад, навіть одиничний відвід може бути заявлений з метою зірвати засідання або добитися його відкладення. І тоді, по суті, це зловживання. Але в той же час, відведення, що обгрунтовано — це, безумовно, реалізація прав.

Ми занадто часто використовуємо поняття «законом не заборонено», але ж законом передбачено, що свобода поведінки кожного закінчується там, де починаються права іншого. Ось про початок прав іншого боку того ж процесу ми часто забуваємо. У пропонованому проекті ГПК (ст. 136) пропонується суттєво збільшити розмір штрафів за зловживання, зокрема: від 2 до 20 розмірів мінімальної заробітної плати, а в разі повторення — від 10 до 100 розмірів МЗП (зараз розмір штрафу становить до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). При цьому пропонується надати суду можливість стягнення штрафу як безпосередньо з учасника, так і з його представника.

Відповідальність за зловживання процесуальними правами — це, безумовно, позитивний момент, хоча мені більше імпонують не штрафні санкції, а залучення до суспільно-корисної праці, адже, наприклад, підмітання вулиці високопосадовою особою або маститим адвокатом мало б більш позитивний ефект і було б більш результативно, ніж штрафна санкція в кілька тисяч гривень. І збільшення штрафних санкцій — це нормально. У всьому світі зловживання не заохочуються, а караються жорстко, аж до адміністративного арешту. Чи можна назвати штраф ефективним? Це покаже тільки практика. Якщо рішення судів будуть виконуватися, вони будуть ефективними. Більш того, з одного боку — накладення штрафу та його обов'язкове стягнення, а з іншого — навіть інформація, що людина неодноразово притягувався до відповідальності за зловживання, буде ударом по його іміджу. Наприклад, якщо неодноразово викритий і покараний за зловживання буде адвокат, можна буде ставити питання про позбавлення його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Так що тут і ризик втратити свідоцтво, і ті ж іміджеві втрати. Це буде надавати позитивний вплив, адже будь-який вплив краще, ніж ніякого.

– У частині, яка регламентує залучення експерта, автори проекту пишуть про можливість залучення експерта з питань права (ст. 66, 74). Скажіть, навіщо залучати такого експерта? Чи доводилося Вам розглядати справи, в яких знадобилося висновок експерта з питань права?

– ВГСУ в своїх пропозиціях цю новацію не підтримував. Вона, безумовно, нова для нашого законодавства. Особисто мені вона теж ще незвична, оскільки раніше було прийнято орієнтуватися на професійну підготовку і знання матеріалів справи представниками сторін і судом (суддею). У той же час, в інших країнах це використовується і навіть в якійсь вузькій галузі права затребуване. Тому що людина все одно не володіє досконало усіма галузями права і знань. Якщо виникає якесь вузьке питання, можна самому з нуля вивчити всю інформацію, а можна звернутися до фахівця, який дасть більше комплексний висновок. Тому заперечувати можливість існування цього положення безглуздо, а корисність його покаже практика...

«У 2015 році в Німеччині за вимогами в порядку наказного провадження стягнуто понад 10 млрд євро, а в 2016 р. розглянуто 5 036 448 заяв про видачу судових наказів та за результатами розгляду видано 4 686 772 судових наказів. За весь час існування зазначеної процедури в Німеччині розглянуто понад 235 млн заяв.

Виходячи з наявних статистичних даних, в порядку наказного провадження в господарських судах може бути розглянуто понад 70% справ. Чи підтвердяться зазначені цифри? Чи оптимально визначена верхня межа розміру грошових вимог, за якими може бути виданий наказ в порядку наказного провадження? Відповіді на ці та інші питання дасть лише практика застосування такої процедури.

Але в будь-якому випадку, думаю, з впровадженням процедури наказного провадження малий і середній бізнес отримає ефективний інструмент захисту своїх прав в суді», — суддя Господарського суду Харківської області, член Ради суддів України Тетяна Суярко

КОМЕНТАРІ ЕКСКЛЮЗИВ

Юлія Бездоля, суддя Господарського суду Одеської області

«Не дивлячись на наявність певних недоліків і необхідність технічних правок, я відношуся до прихильників проекту нового ГПК. Кодекс дуже сучасний і прогресивний, враховує реалії сьогодення і явно написаний оптимістами, що для мене близько.

Основні новели проекту ГПК:

• роль судді в господарському процесі зводиться до арбітра при повній змагальності сторін;
• електронний суд;
• уніфікація господарського, цивільного та адміністративного процесів (критику уніфікації, на мою думку, заслуговує лише в частині процесуальних строків, які завжди були предметом гордості для суддів господарської юрисдикції);
• чіткий взаємозв'язок всіх стадій судового розгляду, включаючи виконання судових рішень, що відповідає усталеній практиці ЄСПЛ (судовий контроль за виконанням рішень, новий порядок видачі судових наказів та виконання рішень);
• введення судової медіації (врегулювання спору за участю судді) з широкими повноваженнями судді- «медіатора»;
• побудова господарського процесу, виходячи з економічної доцільності для бізнесу (що відповідає самій суті господарського процесу);
• збільшення повноважень суду в частині перешкоджання зловживання процесуальними правами і введення заходів процесуального примусу (необхідність чого давно назріла);
• інститут свідків у господарському процесі (потребує доопрацювання в частині анонсованої факультативності, інакше може використовуватися як інструмент зловживань і затягування термінів);
• нові для господарського процесу інститути наказного та спрощеного проваджень (вимагають доопрацювання в частині критеріїв і об'єктивності підходів кожного судді до визначення цих критеріїв, зокрема щодо меншовартості. Слід враховувати, що в практиці суддів господарських судів часто буває так, що справи з сумами позову, обчислювальними мільйонами гривень, з точки зору правової кваліфікації набагато простіше, ніж майновий спір з сумою позову 5 тис. грн.).

Проектом суттєво розширюється юрисдикція господарських судів. Багато категорій справ, в останні роки відносяться судовою практикою до підвідомчості господарських судів і є спірними між юрисдикціями, тепер закріплені в самому Кодексі, зокрема похідні вимоги в суперечках про право власності та інші речові права.

Кодексом вводяться правильні запобіжники від зловживань в частині територіальної юрисдикції, в разі об'єднання позовних вимог за основним і забезпечувальним зобов'язанням територіальна юрисдикція правильно визначена за основним зобов'язанням.

Проектом уніфікуються інститути запобіжних заходів і заходів забезпечення позову, вводиться окремий інститут забезпечення доказів, розширено перелік заходів забезпечення позову, а також вводяться правильні запобіжники від зловживань забезпеченнями доказів і позовів у вигляді компенсації судових витрат і збитків у зв'язку із забезпеченням доказів і зустрічного забезпечення при забезпеченні позову.

Весь проект Кодексу просочений презумпцією високого професіоналізму та оперативності учасників процесу. Дуже стислі терміни наказного провадження, як і граничні терміни для подачі доказів, відкликання, зустрічного позову вимагають гарної правової підготовки учасників процесу.

Принцип верховенства права і перше визначене проектом в ст. 2 завдання господарського судочинства — справедливе вирішення спорів — погано поєднується з суттю назначеної судді ролі арбітра, звуженням повноважень при прийнятті рішень, неможливістю визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір без клопотання позивача. На вагах у судді з одного боку — повна змагальність сторін, з іншого — необхідність всебічного, повного і об'єктивного встановлення фактичних обставин справи. Вважаю, що роль виключно арбітра судді відводити рано, суд повинен не тільки сприяти учасникам процесу, а й сам прагнути встановити об'єктивну істину по справі, що розглядається.

Не підтримую запропоновану проектом можливість судді першої інстанції поставити під сумнів конституційність прийнятого ВР закону — вважаю це своєрідним перекладанням відповідальності законодавчої влади за якість прийнятих законів на судову владу.

Проблеми на практиці можуть виникнути і в зв'язку з презумпцією належної, якісної і оперативної (!) роботи як ПАТ «Укрпошта», так і експертних установ, що зараз є однією з найболючіших тем у господарському процесі.

Говорячи про експертів в проекті ГПК України, дуже багато питань викликає новий інститут експерта в області права. У законодавстві відсутні будь-які критерії для визначення юриста експертом в області права, не передбачена видача таким експертам кваліфікаційних свідоцтв, відсутня відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта в області права, особливо в частині тлумачення норм іноземного права і доктрин в іноземних державах».

Тетяна Суярко, суддя Господарського суду Харківської області, член Ради суддів України

«Проект Господарського процесуального кодексу, звичайно, значно «поправився» у порівнянні з чинною редакцією. Не в останню чергу це відбулося за рахунок того, що проект передбачає декілька форм судочинства з розгляду господарських суперечок. Новаціями є наказне і спрощене позовне провадження, та й загальне позовне провадження «не впізнати». Зазначений підхід представляється мені досить обґрунтованим. Шляхом впровадження різних форм судочинства суб'єкту господарської діяльності, який звертається до суду за захистом своїх прав, і суду, який покликаний забезпечити такий захист, надається можливість вибору однієї з передбачених процедур, яка найбільш ефективна в даному конкретному випадку. Як художник повинен мати палітру кольорів, щоб створити стоячий твір, так і у суду повинен бути не один інструмент для здійснення правосуддя. Роль таких інструментів в процесі як раз і виконують відповідні процедури розгляду справ.

Тенденція до диференціації, диверсифікації форм судових процесів, спрощення судових процедур — загальносвітова тенденція останніх десятиліть. Згідно з рекомендаціями №R(84)5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, спрямованих на удосконалення функціонування правосуддя, слід впровадити конкретні правила, які будуть прискорювати вирішення спорів, зокрема, з приводу беззаперечного права і в випадках пред'явлення позову на невеликі суми. Позитивний досвід існування подібних процедур мають, наприклад, Німеччина, Польща. З використанням спрощених процедур там розглядається значна кількість судових суперечок, і це істотно зменшує навантаження на суди і дозволяє приділяти більше уваги дійсно складним судовим справам.

Безумовно, як і в будь-якому процесі, в наказному провадженні можуть мати місце зловживання, тому повинні існувати розумні запобіжники. Це і впровадження кримінальної відповідальності за введення суду в оману щодо дійсних обставин справи, і обов'язкове інформування боржника про видачу судового наказу. На моє переконання, передбачувані складності і можливі ризики зловживань не є підставою для відмови від можливості зробити захист прав господарюючих суб'єктів більш ефективною за допомогою спрощених форм судочинства, зокрема, наказного провадження як абсолютної новації в господарському процесі».

Олег Хрипун, голова Київського апеляційного господарського суду

«На наш погляд, представлений проект ГПК дійсно є складним і вимагає детального доопрацювання, оскільки не сприяє однаковому розумінню і правозастосування одних і тих самих норм.

Зокрема, в проекті містяться такі терміни, як: «свідомо безпідставний відвід» (ст. 44); «свідомо безпідставний позов» (ст. 44, 126); «позов, який має очевидно штучний характер» (ст. 44); «правильне застосування норми права є очевидним» (ст. 294); «питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики» (ст. 288); «справа має виняткове значення для учасника справи» (ст. 288) та ін. Вони є загальними, нечіткими, носять суб'єктивний і оціночний характер, а головне — нівелюють принципи правової визначеності та передбачуваності застосування правових норм як складові принципу верховенства права. Про зазначені принципи йдеться в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України.

На нашу думку, спроби вдосконалити правове регулювання питання розмежування юрисдикцій за допомогою предметного критерію є прогресивними. Також позитивним вважаємо врегулювання спору за участю судді до початку розгляду справи по суті і впровадження норм про неможливість скасування правильного по суті і законного рішення тільки з формальних міркувань. Крім того, вбачається, що створення механізмів перегляду справ в рамках єдиного касаційного перегляду Верховним Судом забезпечить формування єдиної судової практики під час розгляду подібних виробництв.

Увагу привертає ряд нових для господарського процесу форм судового провадження, для яких встановлені більш тривалі строки судового розгляду, ніж передбачено чинним ГПК. Це сповільнить розгляд справ господарськими судами. Не буде сприяти швидкому судового розгляду і введення в господарський процес інституту свідків (ст. 67) або можливості зупиняти провадження у справі в разі перегляду судового рішення в подібних правовідносинах (в іншій справі) в касаційному порядку палатою, об'єднаної палатою, Великою палатою Верховного Суду (ст. 229). Крім того, удвічі продовжено термін на апеляційне оскарження (ст. 257). Протягом 20 днів судове рішення не набирає законної сили, і в разі, якщо суд не застосував заходи забезпечення позову і не задовольнив позовні вимоги, цей час може бути використано відповідачем для здійснення дій, які зроблять неможливим виконання судового рішення в майбутньому, що може стати причиною дисбалансу інтересів сторін. Таким чином нівелюється одна з особливостей господарського процесу — оперативність розгляду справ.

Ми вважаємо, що процесуальне законодавство повинно вдосконалюватися відповідно до вимог сьогодення, разом з тим, зміни не повинні викликати скасування оптимальних рішень, які витримали перевірку часом.

Ст. 238 проекту ГПК встановлено, що приймаючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданим до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю або в деякій частині пов'язану з предметом спору угоду, яка суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви з не залежних від нього причин. Однак виникає питання: якщо угода суперечить закону, а позивач не наполягає (доводить) на неможливості включення відповідної вимоги в позов, як в такому випадку суд може повно і всебічно розглянути справу і винести законне рішення? Таке запитання виникає і в зв'язку з тим, що проект ГПК фактично обмежує право суду витребувати необхідні для правильного розгляду спору документи. У той же час, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового, або зміни судового рішення (ст. 278).

Деякі норми проекту потребують додаткового вивчення і доопрацювання, оскільки можуть призвести до порушення конституційного права осіб на судовий захист. Зокрема, згідно зі ст. 126, як захід забезпечення судових витрат суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має право за клопотанням відповідача зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правову допомогу та інших витрат, які повинен понести відповідач в зв'язку з розглядом справи. У разі невнесення у визначений судом термін таких коштів суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. При цьому критерії для визначення суми витрат є нечіткими і залежать від багатьох факторів: складність справи, час, витрачений адвокатом, обсяг наданих послуг та ін. Така норма процесуального закону дасть можливість недобросовісним відповідачам зловживати своїми процесуальними правами. А в разі відсутності у позивача коштів на оплату можливих витрат він фактично позбавляється права на судовий захист.

Ст. 135 проекту ГПК встановлено порядок тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Зокрема, передбачено, що в разі ненадання витребуваних судом письмових, речових або електронних доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд може винести ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом. Однак зазначеною нормою не встановлено жодних термінів такого тимчасового вилучення, а також підстав, при яких вони повинні бути повернуті стороні.

Нормою ст. 166 проекту ГПК про відкликання на позов передбачено, що якщо відкликання не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-яких обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом з відкликанням доказів, які обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або якщо відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої з обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з причин, не залежних від нього. Із зазначеної норми вбачається, що якщо особа не надала відгук проти позову, вона взагалі позбавляється права заперечувати проти позовних вимог під час розгляду справи по суті, тобто фактично визнає позов. Така норма є некоректною, оскільки відгук на позовну заяву є правом відповідача, а не його обов'язком».

Михайло Юркевич, голова Господарського суду Львівської області

«У порівнянні з чинною редакцією ГПК, проект є більш систематизованим, детально розкриває окремі інститути процесуального права і містить ряд нововведень. Однак цінність і ефективність законопроекту визначається не його обсягом, а здатністю правових норм зрозуміло регламентувати поведінку суду і учасників процесу при здійсненні правосуддя у господарських справах у кожній правовій ситуації.

Слід зазначити, що в проекті ГПК, враховуючи положення ст. 129 Конституції України, вперше серед основних принципів господарського судочинства передбачено застосування принципу верховенства права при здійсненні правосуддя. Уточнені та вдосконалені предметна і суб'єктна юрисдикція господарських судів. Увага зосереджена на характері спірних правовідносин як основній кваліфікаційній ознаці справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

По-новому визначаються форми господарського судочинства. Зокрема, воно здійснюється за правилами, передбаченими проектом, в порядку наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного).

Вперше вводиться процедура врегулювання спору за участю судді. Певні новації містить і інститут доказового права. Зокрема, передбачено, що засобами доказування є письмові, речові, електронні докази (в т. ч. текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи), висновки експертів, показання свідків. Окрему увагу приділено висновку експерта в області права.

Поряд з цим, на нашу думку, ряд положень проекту залишаються дискусійними. Наприклад, ст. 2 визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, і розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб , держави. З цього однозначно випливає, що звертатися до суду особа має право тільки в разі порушення права, а не в разі можливості такого порушення. Формально суд може відмовити в прийнятті позовної заяви, якщо порушення ще не відбулося, а тільки може статися в майбутньому ».

Олексій Крестьянінов, заступник голови Харківського апеляційного господарського суду

«У порівнянні з чинним Господарським процесуальним кодексом проект нового Господарського процесуального кодексу здається дещо громіздким, оскільки містить 372 статті замість 129. Не виключено, що для осіб, які не мають юридичної освіти, проект буде складним для сприйняття. Однак необхідно відзначити, що при створенні нормативно-правових актів законотворці повинні дотримуватися певних вимог юридичної техніки для того, щоб створити досконалий юридичний продукт.

Однією з найбільш очікуваних позитивних змін є введення в проекті єдиної системи електронного суду, що значно спростить існуючий документообіг як для суддів, так і для учасників процесу. Уваги заслуговує також введення інституту врегулювання спору суддею, який за заявою сторін може виступати медіатором і сприяти мирному врегулюванню спору шляхом проведення закритих і/або спільних нарад.

Прогресивним кроком є впровадження заходів процесуального примусу, оскільки чинним ГПК передбачено накладення штрафу тільки за неповагу до суду і ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону. Проект же передбачає настання юридичної відповідальності за перешкоджання оперативному і всебічному розгляду справи — наприклад, накладення штрафу за зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинства. На жаль, сьогодні такі випадки нерідкі, і надання суду права об'єктивно реагувати на них дозволить дисциплінувати сторони і зобов'язати їх сумлінно користуватися своїми правами.

Серед важливих змін, які роблять процес більш ефективним, також слід відзначити: вдосконалення процедури забезпечення позову і застосування зустрічних зобов'язань; введення в господарський процес можливості спрощеного виробництва; вирішення питання про укладення мирової угоди на стадії апеляційного та касаційного провадження шляхом визнання недійсним рішення суду нижчої інстанції; введення процедури відновлення втраченого провадження; введення постійної колегії суддів; закріплення принципу пропорційності і арбітражування.

У той же час, спроба авторів документа уніфікувати всі судові процеси може призвести до втрати наявних переваг господарського судочинства. Зокрема, надмірна деталізація і зарегульованість можуть вплинути на такий показник господарського судочинства, як оперативність. Господарські суди завжди відрізнялися короткими термінами розгляду справ і їх обов'язковим дотриманням. Значна формалізація процесу і введення невластивих господарському судочинству інститутів призведе до збільшення строків розгляду справ, затягування судового процесу, що навряд чи сприятиме розвитку господарських відносин.

Наприклад, введення інституту свідків не можна назвати позитивною новелою, оскільки господарські суди розглядають спори, пов'язані з підприємницькою діяльністю юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що ґрунтується, перш за все, на укладенні господарських договорів. Суд виносить рішення на підставі доказів по справі, в яких містяться фактичні дані, що встановлюють наявність або відсутність обставин, що лежать в основі вимог і заперечень сторін. Відповідно до чинного ГПК, такими засобами можуть бути письмові та речові докази, висновки експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Недосконалим нововведенням в проекті є і обов'язкове підготовче засідання, яке буде проводитися не пізніше 30 днів після відкриття провадження, а термін загального підготовчого періоду становитиме 60 днів. В результаті маємо збільшення терміну розгляду справи, при цьому незрозуміло, навіщо, адже згідно з проектом, сторони повинні подавати докази разом з позовною заявою та відкликанням.

Досить суперечливим є також введення в господарському судочинстві наказного провадження, яке в цивільному процесі не має високого рівня ефективності.