Верховний Суд вважає, що декриміналізація дрібних крадіжок не відбулася, бо законодавець не вніс зміни до Кримінального кодексу

17:00, 15 вересня 2024
Декриміналізація дрібних крадіжок без внесення змін до Кримінального кодексу неможлива – колегія суддів Верховного Суду передала питання на Об’єднану палату ККС.
Верховний Суд вважає, що декриміналізація дрібних крадіжок не відбулася, бо законодавець не вніс зміни до Кримінального кодексу
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Верховний Суд ще до кінця не визначився, чи дійсно відбулася декриміналізація дрібних крадіжок.

Так, 29 серпня 2024 року своєю ухвалою по справі  №278/1566/21 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ВС вирішила передати на розгляд Об`єднаної палати ККС Верховного Суду відповідне питання.

Справа у тому, що народні обранці, приймаючи закон 3886-IX «про декриміналізацію», ніде не прописали, чи застосовуються до осіб, яких судять, чи які вже засуджені, положення про зворотну силу закону у часі.

На думку колегії суддів ВС, «це свідчить про підкреслену і свідому позицію законодавця в сфері диференціації юридичної відповідальності, за якою законотворець (який звісно ж обізнаний із висновками КСУ в Рішенні №6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року і  поза розумним сумнівом виважено враховує їх в законотворчій діяльності) обрав саме такий спосіб вирішення окресленої ним проблеми, що  виключає застосування зворотної дії в часі закону України про кримінальну відповідальність до осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання чинності Законом № 3886-IX, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість».

Як раніше писала «Судово-юридична газета», у березні 2024 року група народних депутатів зареєструвала законопроект 11068, яким пропонувалося підняти суму, за якої крадіжка буде вважатися кримінально караною.

Ідея законодавців полягала у тому, щоб не саджати людей до в’язниці на 5-8 років за крадіжку дрібних речей з магазину на суму трохи більше 302,8 грн. Як приклад вони наводили справу, де чоловік отримав майже 4 роки позбавлення волі за крадіжку підгузків «Huggies» на 356 грн.

«У запропонованій редакції викрадення чужого майна стане кримінально караним діянням, якщо його вартість становитиме більше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у 2024 році становитиме 4 542 грн», - вказували у пояснювальній записці до законопроекту автори, серед яких голова Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас.

Втім, відповідні зміни пропонувалося внести лише до Кодексу про адміністративні правопорушення, без корегування Кримінального кодексу.

Згодом закон 3886-ІХ було прийнято, і 9 серпня він набув чинності. Суму «декриміналізації» дещо зменшили –  до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, які в 2024 році становлять 3028 грн.

Але, знов-таки, зміни не були внесені до Кримінального кодексу – а лише до КУпАП.

В той же час, передаючи 29 серпня справу на Об’єднану палату колегія суддів ККС ВС вказала, що «сприйняття змін до ст. 51 КУпАП, як змін Кримінального кодексу (текст якого не змінювався Законом 3886-IX) є прямим запереченням правових позицій Конституційного Суду України, за  якими подібні зміни не створюють підґрунтя до застосування ст. 5 КК та ст. 58 Конституції України». Тобто, через невнесення змін до Кримінального кодексу неможливо застосувати до осіб норми про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність в часі.

Дана позиція розходиться із тією, яку нещодавно, 22 серпня, озвучив Верховний Суд у справі 567/507/23. Нагадаємо, в тій справі ВС вказав на передбачений ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК принцип зворотної дії закону в часі.

Також виникає питання стосовно того, чи відбувається належна комунікація між відповідним комітетом Верховної Ради та Верховним Судом при підготовці законопроектів задля запобіганню виникненню подібних ситуацій, адже за ними стоїть доля тисяч осіб.

Обставини справи

За обставинами справи №278/1566/21, яка нині передана на розгляд Об’єднаної палати, чоловік у квітні 2021 року вкрав з сільськогосподарського приміщення одного кроля породи «Полтавське срібло» вартістю 350 грн, після чого викрав близько 6 кг насіннєвої картоплі вартістю 56,58 грн. Далі він з викраденим майном втік та розпорядився ним на свій на власний розсуд, чим спричинив господарю шкоду на суму 406,58 грн.

Крім того, у травні 2021 року він вкрав гаманець вартістю 183 грн, грошові кошти у сумі 40 грн та мобільний телефон «Samsung» вартістю 201 грн. А у червні викрав жіночу сумку вартістю 223 грн., в якій знаходився мобільний телефон «Redmi Note 9 Pro» вартістю 6349 грн, грошові кошти 350 грн, гаманець вартістю 168 грн, паспорт, чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 7090 грн. У листопаді 2022 року викрав з гаражу іншого господаря ручну бензинову пилу «Stihl» вартістю 6871,67 грн.

Житомирський райсуд 18 грудня 2023 року визнав чоловіка винуватим за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК. Призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5,5 років. Апеляційний суд залишив вирок в силі.

При розгляді касаційної скарги адвокат просив Верховний Суд вийти за межі касаційної скарги на підставі ч. 2 ст. 433 КПК, у зв`язку із набранням чинності нової редакції ст. 51 Кодексу про адміністративні правопорушення закрити кримінальне провадження за епізодами від квітня 2021 року за ч. 3 ст. 185 КК і від травня 2021 року за  ч. 2 ст. 185 КК, у зв`язку із декриміналізацією діянь, які пов`язані із протиправним таємним викраденням чужого майна в розмірі не більшому, ніж 2 НМДГ.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги. Водночас, зазначила про наявність підстав до застосування Верховним Судом повноважень, передбачених ч.  2 ст. 433 КПК щодо виходу за межі касаційної скарги, просила змінити оскаржені судові рішення: закрити кримінальне провадження за ч. 2 ст. 185 КК за епізодом від  травня 2021 року, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння; перекваліфікувати дії засудженого за епізодом від квітня 2021  року із ч. 3 ст. 185 КК на ч. 1 ст. 162 КК. В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Що вирішив Верховний Суд

Як зазначив Верховний Суд, згаданий на початку закон 3886-IX, яким були внесені зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна), набув чинності 9 серпня.

За ст. 51 КУпАП у редакції Закону 3886-IX передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ).

Верховний Суд зауважив, що на третьому році збройної агресії рф проти України, внаслідок вимушених змін, які відбулися в суспільно-економічному стані в умовах воєнного стану, законодавець дійшов переконання, що на серпень 2024 року існує порушення принципу домірності (справедливості) покарання, передбаченого в законі за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану, коли однакова відповідальність настає за кримінальні правопорушення, що є більш тяжкими, і за ті кримінальні правопорушення, які до внесення змін за Законом №2117-IX розглядалися як злочини невеликої тяжкості або як кримінальні проступки.

Керуючись вказаними мотивами, Законом 3886-IX вніс зміни до ст. 51 КУпАП.

Водночас Верховний Суд зазначив, що положення ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК про зворотну дію закону України про кримінальну відповідальність в часі, в контексті застосування бланкетних норм КК у разі, коли текст КК не змінюється, а зміни вносяться до іншого законодавства, вже були предметом дослідження Конституційного Суду України, висновки якого не містять підґрунть вважати зміни ст. 51 КУпАП змінами закону про кримінальну відповідальність, а отже, і підстав до застосування ст. 5 КК.

Так, як вказав ВС, КСУ здійснив офіційне тлумачення положень статті 58 Конституції України та норм Кримінального кодексу (справа про зворотну дію кримінального закону в часі), які усувають караність діяння або пом`якшують покарання  в Рішенні № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року.

Серед інших, предметом розгляду КСУ були такі питання:

- положення статті 58 Конституції України охоплюють лише норми Кримінального кодексу чи також будь-які закони та нормативно-правові акти, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи?

- у статті КК йдеться лише про норми цього Кодексу чи під словосполученнями «кримінальний закон» і «закон, що усуває караність діяння або пом`якшує покарання» треба розуміти як будь-який закон чи й інші нормативно-правові акти, що в будь-який спосіб впливають на визначення караності діяння або суворості покарання, а не тільки шляхом текстуальної зміни диспозиції чи санкції статті Особливої частини КК?

Розв`язуючи їх, КСУ виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав і основних свобод людини. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

КСУ зазначив, що зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та відповідних положень КК про зворотну дію закону в часі надало КСУ підстави до висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є кримінальними правопорушеннями, та  встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

КСУ означив, що бланкетна диспозиція кримінально-правової норми називає або описує кримінальне правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість такої диспозиції полягає в тому, що визначена в ній норма має загальний  і конкретизований зміст.

Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов`язане визначення кримінальним законом діяння як правопорушення та  встановлення за нього кримінальної відповідальності.

Натомість конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом.

Зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону. Кримінально-правова норма залишається незмінною. Отже, кримінальний закон у такому разі не можна вважати новим – зміненим законом – і застосовувати до нього положення частини 1 статті 58 Конституції України та КК, які визначають зворотну дію закону в часі.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» юридичну позицію Конституційний Суд викладає, зокрема, у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення.

Вказана вище позиція КСУ є незмінною, суттєвих змін нормативного регулювання в питанні визначення поняття та підстав до застосування зворотної дії закону України про кримінальну відповідальність не відбулося, об`єктивних підстав до її зміни немає.

Отож, висновки Конституційного Суду України не надають жодних підстав сприймати Закон 3886-IX – новим законом України про кримінальну відповідальність, відповідно, до нього не застосовуються ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст.  5 КК.

За приписами ст. 2 КУпАП зміни до ст. 51 цього Кодексу є змінами законодавства про адміністративні правопорушення, яке складається з вказаного Кодексу та інших законів України. Закони про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.

КСУ визначив, що приписи закону, яким до іншого закону внесено зміни, із набранням чинності є нормами закону, до якого внесено зміни.

Отже, Закон 3886-IX є складовою законодавства про адміністративні правопорушення, з огляду на що зміни ст. 51 КУпАП не можна вважати новим – зміненим законом України про кримінальну відповідальність, відповідно і застосовувати положення ч. 1 ст.  58 Конституції України та ст. 5 КК, які визначають зворотну дію закону в часі.

Вказаний вище висновок спирається на норми КК, які повністю відповідають Конституції України.

Поняття «закон України про кримінальну відповідальність» визначається виключно приписами КК, який задля виконання завдання, визначеного в ч. 1 ст. 1 цього Кодексу визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, які їх вчинили.

У ч. 1 ст. З КК визначено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, а в ч. 3 цієї статті, що кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

В ч. 2 ст. 4 КК визначено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, а за ч. 3 цієї статті - часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

За ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.

Отже, в контексті приписів ст. 58 Конституції України та КК безпідставним є застосування положень ст. 5 КК до ст. 51 КУпАП, які є законодавством України про адміністративні правопорушення і з набранням чинності не включені до КК, авжеж за відсутності підстав для того.

Єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК (ч. 1 ст. 2 КК). Відповідно, склад кримінального правопорушення не визначається нормами КУпАП чи інших законів.

За приписами ч. 6 ст. 3 КК зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КК та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

При цьому, приписи ч. 6 ст. 3 КК спрямовані на вирішення завдань і досягнення мети, притаманних оприлюдненню законів (їх опублікуванню), проте аж ніяк не встановлені задля нівелювання норм КК, передбачених статтями 1, 2, 3, 4 цього Кодексу, і підлягають застосуванню у взаємозв`язку із ними.

В прикінцевих або перехідних положеннях Закону 3886-IX спеціально не передбачено того, що положення ст. 58 Конституції України застосовуються до цього Закону, і це свідчить про підкреслену і свідому позицію законодавця в сфері диференціації юридичної відповідальності, за якою законотворець (який звісно ж обізнаний із висновками КСУ в Рішенні № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року і  поза розумним сумнівом виважено враховує їх в законотворчій діяльності) обрав саме такий спосіб вирішення окресленої ним проблеми, що  виключає застосування зворотної дії в часі закону України про кримінальну відповідальність до осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання чинності Законом № 3886-IX, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС доходить переконання, що правозастосовна позиція, за якою положення ст. 58 Конституції України, ст. 5 КК застосовуються до Закону 3886-IX, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та суперечить відповідним положенням ст. 58 Конституції України, офіційне і обов`язкове до застосування тлумачення яких здійснив Конституційний Суд України в Рішенні від  19  квітня 2000 року № 6-рп/2000 у випадках, коли змінюються нормативно-правові акти інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція кримінально-правової норми.

Сприйняття змін до ст. 51 КУпАП, як змін КК (текст якого не змінювався Законом № 3886-IX) є прямим запереченням правових позицій Конституційного Суду України, за  якими подібні зміни не створюють підґрунтя до застосування ст. 5 КК та ст. 58 Конституції України.

Колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС вважає за необхідне відступити від правозастосовної позиції в подібних правовідносинах, якою керувалася Перша судова палата ККС ВС у постанові від 22 серпня 2024 року (справа № 567/507/23), за якою зміни ст. 51 КУпАП визнані підставою до  застосування приписів ст. 5 КК, адже виходить із іншої правової позиції щодо застосування норм права, відмінної від раніше висловленої Верховним Судом.

Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування таких норм права.

Таким чином, з метою формування єдиної правозастосовної практики на підставі ч.  2 ст. 434-1 КПК кримінальне провадження підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати ККС ВС.

Отже, своєю ухвалою Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду вирішив передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дане кримінальне провадження.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

XX з’їзд суддів України – онлайн-трансляція – день перший
Telegram канал Sud.ua
XX з’їзд суддів України – онлайн-трансляція – день перший
Головне про суд
Сьогодні день народження святкують
  • Михайло Слободін
    Михайло Слободін
    суддя Східного апеляційного господарського суду
  • Михайло Новіков
    Михайло Новіков
    член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики