Чи можна військовослужбовця засудити до позбавлення волі за ухилення від призову – що вирішив Верховний Суд

Як писала «Судово-юридична газета», позиція Верховного Суду, яку він дублює у постановах, стосується неможливості звільнення від покарання з випробуванням за ухилення від мобілізації.

Зокрема колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ВС у постанові від 5 лютого 2024 року по справі №625/67/23 вказала, що місцевий суд недостатньо врахував те, що категорія злочинів ухилення від мобілізації викликає значний суспільний резонанс, а тому застосування інституту звільнення від відбування покарання не сприятиме його меті.
В іншій справі стосовно ухилення від призову суди першої та апеляційної інстанції врахували обставини, які пом`якшують покарання, а саме, щире каяття. Втім, як наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати ККС у постанові від 28 лютого 2024 року по справі №183/2097/23, скасовуючи рішення апеляційного суду, «саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності».

Так, на думку колегії Верховного Суду, «апеляційний суд мав зазначити, які обставини кримінального провадження переконливо свідчать про те, що звільнення чоловіка, який ухилився від мобілізації, від відбування покарання з випробуванням забезпечує реалізацію приписів статей 50, 65 КК в умовах воєнного стану». А саме, чому звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цьому провадженні не демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації, не створює в очах громадян та суспільства негативне враження безладдя та безкарності, не знижує рівень військової дисципліни і боєздатність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань.

Отже, суди враховують таку позицію Верховного Суду.

Втім, як показує практика, враховують, навіть якщо в обвинувальному акті вказано на щире каяття особи, а в апеляційній скарзі прокурор не ставить це каяття від сумнів.

Одну з таких справ 17 травня 2024 року розглянула колегія тієї ж Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (справа № 596/801/23).

Історія справи

Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 липня 2023 року чоловіка засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Відповідно до вироку чоловіка визнано винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.

Вироком Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, а вирок районного суду в частині звільнення від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК скасовано.

В цій частині постановлено новий вирок, яким чоловіка засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. Тобто, до реального покарання.

Однак, як вказав адвокат засудженого, чоловіка вже призвано на військову службу із запасу з 25 жовтня 2023 року і наразі він проходить військову службу у військовій частині.

Крім того, адвокат зазначав, що під час апеляційного розгляду чоловік беззаперечно визнав вину та розкаявся у вчиненому, запевнив про відсутність у нього намірів ухилятися від мобілізації у майбутньому та висловив готовність проходити службу.

Що вирішив Верховний Суд

Отже, Тернопільський апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про визнання обставиною, яка пом`якшує покарання чоловіка, його щире каяття.

Однак, як вказав Верховний Суд, висновки апеляційного суду про відсутність щирого каяття, враховуючи матеріали кримінального провадження, є неправильними.

Так, в обвинувальному акті обставинами, які відповідно до ст. 66 КК пом`якшують покарання, органом досудового розслідування визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Відповідно до змісту вироку, в ході судового розгляду засуджений свою винуватість у вчиненні злочину за обставин, які викладені в обвинувальному акті, визнав у повному обсязі та щиро розкаявся.

Перевіркою звукозапису та журналу судового засідання встановлено, що під час апеляційного розгляду, так само як і під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, чоловік повністю визнав свою вину та розкаявся у вчиненому, та висловив готовність проходити службу в Збройних Силах України.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У зв`язку із тим, що засуджений підтвердив суду добровільність своєї позиції та повідомив, що повністю усвідомлює наслідки розгляду кримінального провадження у такому порядку, прокурор у судовому засіданні ставив питання щодо недоцільності дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, та клопотав перед судом обмежитись лише допитом обвинуваченого та дослідженням документів, які характеризують його особу.

З огляду на викладене, зазначене кримінальне провадження судом розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК, оскільки учасниками судового розгляду не оспорювалися обставини справи, що викладені в обвинуваченні, у тому числі й обставини, які пом`якшують покарання.

Як визначено ч. 2 ст. 394 КПК судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Тобто, вимоги кримінального процесуального закону не дають можливості оскаржувати обставини, які не оспорювались учасниками судового провадження під час судового розгляду. Зазначене стосується і обставин, які впливають на покарання.

Таким чином, висновки апеляційного суду про відсутність у чоловіка щирого каяття є безпідставними, оскільки суперечать вимогам процесуального закону, які обмежують можливість оскарження тих обставин, з якими погодилися учасники судового розгляду.

Більше того, у своєму вироку апеляційний суд констатував про відсутність у засудженого щирого каяття, незважаючи на те, що у апеляційній скарзі прокурор не ставив питання про визнання цієї пом`якшуючої покарання обставини такою, що не знайшла свого підтвердження, та виключення її з вироку суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції фактичного погіршив становище засудженого, оскільки послався на відсутність у нього щирого каяття під час мотивування своїх висновків про безпідставність звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як визначено положеннями ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Оскільки апеляційний суд, постановляючи вирок, допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, то такий вирок не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Таким чином, вирішив Верховний Суд, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про необхідність застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК, то, як вказав ВС, на такі доводи слід звернути увагу апеляційному суду під час нового апеляційного розгляду, оскільки в апеляційній скарзі прокурором ставилось питання лише щодо відсутності підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

При цьому під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати нові обставини, які були встановленні в ході касаційного розгляду, та які можуть суттєво вплинути на висновки апеляційного суду за наслідками перевірки вироку суду першої інстанції.

Зокрема, слід звернути увагу на те, що повідомленням по місцю вимоги від 25 жовтня 2023 року засуджений, 1988 року народження, призваний на військову службу за мобілізацією.

Він направлений в розпорядження командувача військової частини.

Крім того, відповідно до листа за підписом начальника управління персоналом штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ від 16 квітня 2024 року, згідно облікових даних засуджений проходить військову службу у військовій частині.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.