Верховний Суд про звільнення від відбування покарання осіб, які ухилилися від мобілізації: щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення відповідальності

Апеляційний суд мав зазначити, які обставини кримінального провадження переконливо свідчать про те, що звільнення чоловіка, який ухилився від мобілізації, від відбування покарання з випробуванням забезпечує реалізацію приписів статей 50, 65 КК в умовах воєнного стану. А саме, чому звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цьому провадженні не демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації, не створює в очах громадян та суспільства негативне враження безладдя та безкарності, не знижує рівень військової дисципліни і боєздатність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 28 лютого 2024 року по справі №183/2097/23, скасовуючи рішення апеляційного суду.

Обставини справи

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2023 року чоловіка визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК (ухилення від мобілізації) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Відповідно до ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.

Також вирішено питання про скасування арештів, накладених ухвалами слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 та 14 лютого 2023 року, вирішено долю речових доказів.

Так, чоловік є військовозобов`язаним та прийнятий на облік запасу ЗСУ 26 червня 2014 року. При проходженні медичного огляду військово-лікарською комісією визнаний придатним. Після проходження вказаного медичного огляду 4 листопада 2022 року о 11:00 вручено бойову повістку для подальшого прибуття об 11:00 22 листопада 2022 року для проходження військової служби.

Однак 22 листопада 2022 року він за повісткою не з`явився.

25 січня 2023 року йому повторно вручено бойову повістку для подальшого прибуття о 06:45 27 січня 2023 року для проходження військової служби під час мобілізації, але він знов не з`явився.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 21 червня 2023 року вирок Новомосковського міськрайонного суду залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення.

Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказав, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення необґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції про можливість застосування положень ст. 75 КК. Стверджує, що апеляційний суд не звернув уваги на підвищену небезпечність вчиненого кримінального правопорушення

Що вирішив Верховний Суд

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях про вчинене кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння та обстановку його вчинення, зміст протиправної поведінки та інші обставини, які впливають на встановлення його тяжкості. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.

Призначаючи покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про його особу, який раніше не судимий, має задовільну характеристику за місцем проживання, повністю визнав вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, не перебуває на обліках у лікарів психіатра та нарколога, одружений, утримує неповнолітню дитину. При цьому суд врахував досудову доповідь, у якій орган пробації дійшов висновку про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Крім того, суд врахував обставини, які пом`якшують покарання, а саме, щире каяття, яке на переконання місцевого суду ґрунтується на належній критичній оцінці своєї протиправної поведінки, визнанні вини і готовності понести відповідальність за вчинений злочин, зважив на відсутність обставин, які обтяжують покарання.

З огляду на особливості кримінального правопорушення й обставини його вчинення, ставлення винного до скоєного, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, та за відсутності обставин, які його обтяжують, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі, передбаченої санкцією ст. 336 КК, - 3 роки, та вважав можливим звільнити особу від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу де наводив аналогічні з тими, що викладені у касаційній скарзі.

Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції, вважав, що місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК та погодився з висновком суду першої інстанції щодо можливості виправлення без ізоляції від суспільства, але, в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання.

Втім, як зазначив ВС, згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.

Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону, належним чином не перевіривши доводи прокурора, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення суд на доводи скарги належної уваги не звернув. Формально погодився з мотивами суду першої інстанції та вважав, що вчинення чоловіком злочину вперше, відсутність попередніх судимостей, факт утримання неповнолітньої дитини, з огляду на ступінь тяжкості вчиненого злочину та зміст досудової доповіді, є достатніми підставами для звільнення його від призначеного покарання.

Разом з тим, без мотивованої відповіді апеляційного суду залишилися доводи прокурора про відсутність щирого каяття у винного, про що сторона обвинувачення наголошує і в касаційній скарзі.

Надаючи оцінку доводам прокурора колегія суддів касаційного суду виходить із того, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об`єктивні дані.

Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності.

Разом із тим, незаперечення і визнання засудженим об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб`єктивне ставлення до вчиненого. Проте апеляційний суд не обґрунтував належним чином того, чому вважає доводи прокурора неаргументованими.

За відсутності ж щирого каяття, визнання вини є формальним твердженням, яке підтверджує факт лише сам вчинення інкримінованих дій, і його покладення в обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання є необґрунтованим.

За приписами статей 50, 65 та 75 КК питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Натомість в аспекті дотримання приписів статей 50, 65 КК оскаржене рішення не містить переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням за приписами ст. 75 КК забезпечує досягнення мети загальної превенції злочинів, передбачених ст. 336 КК.

Апеляційний суд не зазначив, які обставини кримінального провадження переконливо свідчать про те, що звільнення чоловіка від відбування покарання з випробуванням забезпечує реалізацію приписів статей 50, 65 КК в умовах воєнного стану, що звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цьому провадженні не демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації, не створює в очах громадян та суспільства негативне враження безладдя та безкарності, не знижує рівень військової дисципліни і боєздатність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань.

За відсутності належних мотивів висновок апеляційного суду є необґрунтованим і оскаржене судове рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Як вказав Верховний Суд, під час нового розгляду апеляційному суду необхідно належним чином перевірити підстави до звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, надати належну оцінку доводам, наведеним в апеляційній скарзі прокурора, і постановити законне і обґрунтоване рішення, при цьому слід враховувати, що за тих самих обставин, висновок про наявність підстав до застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Отже, Верховний Суд касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд постановив, що наявність дитини, матері, яка хворіє, а також вагітність дружини жодним чином не зменшують суспільної небезпеки ухилення від призову під час мобілізації.

Так, у постанові від 26 березня 2024 року по справі №159/4893/22 Верховний Суд вказав, що обставини, про які вказує у своїй касаційній скарзі захисник, а саме наявність у засудженого за ухилення від призову за статтею 336 КК як дитини від попереднього шлюбу його дружини, так і матері, яка хворіє, а також вагітність дружини та наявність позитивного висновку органу з питань пробації, згідно з яким виправлення засудженого можливо без позбавлення або обмеження волі, у цьому випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення та не впливають на правильність призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, яке є мінімальним, а тому не свідчать про несправедливість такого покарання і його суворість.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.