ВС відхилив заяву банку про відмову від позову, незважаючи на принцип диспозитивності та можливості вільно розпоряджатися процесуальними правами

У провадженні Верховного Суду перебувала справа за позовом банку до НБУ, за участю третіх осіб про визнання протиправним та скасування рішення.

До початку розгляду справи у касаційному порядку до Верховного Суду надійшли дві заяви від імені банку про відмову від позову, одна з яких – за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, а друга – за підписом адвоката, довіреність якому на представництво інтересів банку видана Уповноваженою особою.

Заяви про відмову від позову були мотивовані тим, що позов у цій справі подавався банком до віднесення останнього до категорії неплатоспроможних. З огляду на таке, заявники стверджували, що після прийняття дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку, рішення у цій справі більше не має юридичного значення для позивача.

Натомість, третя особа подала заперечення на заяви про відмову від позову, яке мотивувала тим, що прийняття судом заяв суперечитиме її правам та інтересам як учасника справи, а тому виключає можливість прийняття такої відмови відповідно до частини шостої статті 47 КАС України.

Розглядаючи заявлені клопотання, Суд врахував положення статей 189 та 348 КАС України, зі змісту яких дійшов висновку, що позивач на будь-якій стадії судового процесу може відмовитись від адміністративного позову шляхом подання відповідної заяви, що обумовлено дією принципу диспозитивності в адміністративному процесі, яке включає право, зокрема розпоряджається своїми вимогами на власний розсуд, крім випадків, встановлених КАС України.

Разом з тим, Суд не приймає відмову від позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Перевіривши матеріали заяв про відмову від позову, Верховний Суд дійшов висновку, що заяви адвоката, який діє на підставі довіреності за підписом Уповноваженої особи, та Уповноваженої особи на ліквідацію банку про відмову від позову не можуть бути прийняті судом як такі, що подані в інтересах банку – позивача у справі.

Суд врахував, що у цій справі позовну заяву було подано представником банку до ухвалення Правлінням НБУ рішення про його віднесення до категорії неплатоспроможних, яке, до того ж, скасоване у судовому порядку.

Крім того, Суд вказав, що прийняття судом вказаних клопотань про відмову від позову може призвести до порушення прав та інтересів третьої особи як колишнього акціонера та власника істотної участі банку, про що останній зазначив у запереченні на відмову від позову.

Розглядаючи клопотання про відмову від позову, Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції в аспекті забезпечення доступу до суду акціонерів компаній з метою захисту прав такої компанії.

Зокрема, у справі «Фельдман і Банк Слов`янський проти України» (заява № 42758/05) заявники вказували, крім іншого, на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, стверджуючи, що вони не мали доступу до суду для оскарження рішення регулятора про ліквідацію банка-заявника, а також на те, що це рішення порушило їх право власності. Таке порушення заявники вбачали у тому, що після того як була прийнята постанова регулятора, банк-заявник не мав можливості захистити свої права та інтереси самостійно попри те, що вказана постанова завдавала шкоди інтересам власників акцій банку-заявника.

Розглядаючи цю справу, ЄСПЛ, передусім, вирішував питання про право заявника діяти в Суді від імені банку-заявника.

З`ясовуючи це питання, у пункті 26 Суд наголосив, що, як правило, акціонер компанії не може претендувати на статус постраждалої передбачуваного порушення прав компанії відповідно до Конвенції (див. рішення у справі «Agrotexim and Others v. Greece», заява № 14807/89, пункти 59-72); нехтування правосуб`єктністю компанії може бути обґрунтованим лише за виняткових обставин, зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не може подати заяву через органи, створені відповідно до її установчих документів або - у випадку ліквідації - через своїх ліквідаторів (там само, пункт 66).

У пункті 27, посилаючись на рішення у справі «Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic» (заява № 29010/95), ЄСПЛ також зауважив, що, якщо сутність скарги полягала у відмові в ефективному доступі до суду для заперечення або оскарження призначення примусового адміністратора (ліквідатора), висновок стосовно того, що лише один управляючий був уповноважений представляти банк для подання заяви в установи Конвенції зробить право на індивідуальне звернення, надане статтею 34 (індивідуальні заяви) Конвенції, теоретичним та ілюзорним (пункт 51).

В іншій справі «Akshin Garayev v. Azerbaijan» (заява № 30352/11), вирішуючи питання про наявність у заявника права звертатися у порядку статті 34 Конвенції до ЄСПЛ із заявою, в якій заявником стверджується порушення пункту 1 Протоколу № 1 щодо мирного володіння майном, що належить його компанії, Суд нагадав, що, за загальним правилом, акціонер компанії не може стверджувати, що він є постраждалим від імовірного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі «Agrotexim and Others v. Greece», заява № 14807/89, пункти 59-72). Однак, єдиний власник компанії може стверджувати, що він є потерпілим у розумінні статті 34 Конвенції в тому, що стосується спірних заходів, вжитих щодо його компанії, оскільки у випадку єдиного власника, немає ризику виникнення розбіжностей в думках між акціонерами або між акціонерами та радою директорів щодо наявності та характеру порушень прав за Конвенцією, або щодо найбільш доречних способів реагування на такі порушення (пункт 37 рішення).

Отже, враховуючи положення КАС України та практику ЄСПЛ, Верховний Суд вирішив, що задоволення клопотань про відмову від позову у цій справі спричинить порушення права власників банку, які звернулися до суду до запровадження ліквідаційної процедури, на доступ до суду у розумінні статті 55 Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на це, Суд визначив, що умовами прийняття судом відмови позивача від адміністративного позову є, зокрема,

(1) відсутність обмежень у повноваженнях представника щодо подання клопотань про відмову від позову;

(2) встановлення судом, що така відмова не суперечить закону та не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси;

(3) роз`яснення судом заявнику наслідків відмови від позову.

Ухвала Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі №520/986/22 (касаційне провадження № К/990/2669/24).

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.