Держреєстратор міськради виїхала за кордон після початку війни, не з’являлася на роботі до листопада 2022 року і потім вирішила оскаржити своє звільнення – що вирішив Верховний Суд

Державний реєстратор Одеської міськради виїхала за кордон після початку повномасштабного вторгнення, згодом, 14 серпня 2022 року, повернулась в Україну та 16 листопада 2022 року прибула до юридичного департаменту Одеської міської ради для встановлення можливості подальшого проходження публічної служби. Однак, її звільнили з посади за прогул. 3 квітня 2024 року Верховний Суд виніс постанову у цій справі №420/645/23.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Розпорядженням Одеського міського голови позивачку звільнили з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Одеської міської ради за прогул без поважних причин.

Не погоджуючись з вказаним рішенням вона звернулася до суду з позовом, у якому вказала, що протягом березня-травня 2022 року робота державних реєстраторів була призупинена через обставини невідворотної сили (військові дії), а також відсутність організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи (припинення і наступні суттєві обмеження доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), що є простоєм не з вини працівника.

Крім того їй було відмовлено у оформленні простою, у зв’язку з тим, що державні реєстратори, які виїхали за кордон, отримали вимогу подати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати та загрози звільнення у разі неподання такої заяви.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду, відмовлено у задоволенні позову. Суди дійшли висновку, про правомірність оскаржуваного наказу про звільнення, враховуючи відкрите довготривале ухилення позивачки від виходу на роботу, значну тривалість відсутності на роботі без поважних причин, яка має систематичний характер та свідчить про невиконання трудових обов’язків увесь цей час, що обумовлює важкий ступінь вчиненого державним реєстратором проступку та обставини, за яких вчинено проступок.

ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Зі змісту пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП висновується, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

При цьому прогул, в розумінні КЗпП, це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, до 1 квітня 2022 року позивачка фактично перебувала у відпустці та, починаючи з вказаного дня, мала приступити до виконання її посадових обов’язків, проте цього не вчинила.

Відсутність на робочому місці, починаючи з 1 квітня 2022 року, позивачка пояснювала перебуванням за межами України з поважних причин, оскільки вимушено виїхала а кордон у зв’язку з наявною загрозою для її життя та здоров’я, яка пов’язана з військовою агресією.

14 серпня 2022 року повернулась в Україну та 16 листопада 2022 року прибула до Юридичного департаменту Одеської міської ради для встановлення можливості подальшого проходження публічної служби.

Отже, протягом трьох місяців після повернення в Україну позивач не з’являлась за місцем роботи, а також не зверталась з будь-якими письмовими заявами та зверненнями до свого працедавця щодо врегулювання процесу проходження нею публічної служби.

Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій про те, що позивачка мала усвідомлювати факт перебування у триваючих трудових відносинах з юридичним департаментом Одеської міської ради, а також те, що вона є посадовою особою органу місцевого самоврядування, та як наслідок мала виконувати свої посадові обов’язки, дотримуватись правил трудового розпорядку, а у випадку відсутності на роботі повідомляти свого роботодавця про причини відсутності на робочому місці.

Водночас, перебування особи у м. Києві після повернення в Україну, на погляд суду, не є поважною причиною для прогулу, без врегулювання позивачем процесу проходження публічної служби з роботодавцем у передбаченому чинним законодавством порядку, навіть в умовах триваючої збройної агресії проти України.

При цьому Верховний Суд спростував позицію позивачки, вказавши на вимоги трудового законодавства, яким передбачено, що працівникам, зокрема, які виїхали за межі території України або набули статусу внутрішньо переміщеної особи, за їх заявою, в обов’язковому порядку мають надаватись відпустки без збереження заробітної плати, можуть надаватись щорічні відпустки, або з такими працівниками може призупинятись дія трудового договору, а відтак пропозиція роботодавця щодо надання відпустки без збереження заробітної плати не може вважатися примусом.

Разом з цим за умови функціонування юридичного департаменту Одеської міської ради, а також наявності в останнього потреби в працівниках, відповідач не зобов’язаний переводити своїх працівників в простій лише за одностороннім бажанням працівника, тим паче враховуючи, що в період перебування позивача в Україні та небажання повертатись до м. Одеса, інші працівники юридичного департаменту Одеської міської ради, які продовжили виконувати свої посадові обов’язки в умовах дії воєнного стану, перебували в обмеженому становищі в порівнянні з позивачем, яка не виконувала своїх посадових обов’язків.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність позивача на роботі у зазначений період, що супроводжувався небажанням позивача подавати своєму роботодавцю будь-які заяви та звернення для врегулювання процесу проходження ним публічної служби, не є наслідком існування обставин непереборної сили та вказав, що вчинені позивачкою дії з 16 листопада 2022 року (подання заяви працедавцю) не можуть легалізувати її відсутність на роботі у попередні періоди, а також свідчити про повноцінне виконання ним своїх посадових обов’язків у вказаному періоді.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.